На території Румунії церква має 13 єпархій, що об'єднані у 5 митрополій. Юрисдикція Румунської православної церкви поширюється на православних румунів, що проживають у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії та Нової Зеландії.

Структурні підрозділи Румунської православної церкви з різним статусом є у США, Угорщині та колишній Югославії. З 1972 р. до н складу на правах єпископської автономії входить так звана Французька православна церква з кількома тисячами своїх прихильників. Загалом церква має понад 8 тис. храмів, 133 монастирі. Офіційними друкованими органами церкви є журнали "Румунська православна церква", "Православ'я" та "Богословські дослідження". Крім суто релігійних, Румунська православна церква виконує ще й державно-політичні функції, оскільки юридично не відокремлена від держави. Мабуть, зайва "втягненість" церкви в політичну сферу життя суспільства й зумовила гострі колізії в її керівництві у зв'язку з падінням режиму Чаушеску.

Болгарська православна церква.

У відповідності з церковними джерелами християнство на території сучасної Болгарії почало розповсюджуватися з найдавніших часів і одержало тут інститу-ційне оформлення. Однак масове хрещення відбулося 864 р. за царя Бориса, який доклав чималих зусиль для автокефалії Болгарської церкви. У 870 р. їй було надано автономію в рамках Константинопольського патріархату. Автокефальною церква стала лише в 919 р. завдяки зміцненню державної незалежності Болгарії періоду першого царства.

Константинополь визнав за Болгарською церквою автокефалію та патріарше достоїнство лише в 927 р., але політична залежність Болгарії від Візантії призвела до повернення її церкви в 1010 р. у статус архиєпіскопата та поновлення в ній грецького засилля. У період другого болгарського царства наприкінці XII ст. в Тирново було засновано патріаршу кафедру, що стояла на сторожі національних інтересів. Поряд з нею діяла й архієпископська кафедра в Охріді, яка залишалася під грецьким впливом.

Починаючи від XIV ст. Болгарська церква зазнає нових утисків. До грецького духовного гніту долучається політичний крах Болгарії, завойованої турками-османами. Вони, особливо за правління султана Сулеймана І (1520—1566) та його наступників, проводили політику викорінення християнства.

Відродження Болгарської церкви стало складовою частиною загального процесу національного відродження. Проте цей процес гальмувався надзвичайно сильним грецьким впливом. Протистояння між віруючими болгарами та Константинопольським патріархом закінчилося тим, що у 1870 р. у відповідності з султанським фірманом був заснований болгарський екзархат, а через два роки відновлено автокефалію Болгарської церкви, визнану Константинополем лише у 1945 р. У 1953 р. церкву очолив патріарх, що має титул Святійшого патріарха. При ньому діє Священний Синод, до складу якого входять чотири митрополити. Один з них очолює Вищу церковну раду, що складається з двох кліриків та двох мирян. До ЇЇ компетенції входять питання міжхристиянських відносин та господарчої діяльності.

За церковними джерелами Болгарська церква нараховує понад 6 мільйонів віруючих. На території Болгарії вона має 11 єпархій, близько 3200 храмів, понад 120 монастирів. У Софії діють духовна академія та семінарія. За межами Болгарії церква має 3 єпархії: Нью-Йоркську, Анконську та Детройтську, а також кілька парафій в Угорщині, Румунії та Австрії. У Стамбулі знаходиться Болгарське церковне намісництво, а в Москві — Болгарське подвір'я, що діє з 1948 р. Офіційний орган церкви — "Церковний вісник".

Кіпрська православна церква

Кіпрська православна церква — провідна релігійна організація, що діє на території Кіпру поряд з ісламськими, католицькими та протестантськими інституціями. За церковною традицією Кіпрська церква належить до апостольських. Греки-кіпріоти вважають засновником своєї церкви апостола Варнаву, а початком ЇЇ існування — 47 рік.

Процес становлення цієї церкви та шлях здобуття нею незалежності не був простим. їй довелося боротися не лише з утисками, що чинилися іудеями та язичниками, а й із зазіханнями Антіохійської церкви. Незалежність Кіпрської церкви було визнано лише в 431 р. на Ефеському соборі й підтверджено Константинопольською церквою в 488 році.

Починаючи з середини VI ст. Кіпр перебуває під владою арабів, що призвело до суттєвого занепаду церкви. Проте, звільнившись у 965 р. від арабського засилля, Кіпр у 1191 р. був завойований хрестоносцями, які разом із західноєвропейськими феодалами насаджували тут католицизм.

Утиски православного населення та приниження церковної ієрархії з боку римсько-католицької церкви змінилося жорстокими погромами з боку турків-османів, що оволоділи Кіпром з 1571 р. З часом турки змінили своє ставлення до Кіпрської православної церкви, надавши її главі не лише повноваження керівника церкви, а й усієї грецької общини острова.

У період англійського владарювання на Кіпрі (1878—1960) Кіпрська церква очолила визвольну боротьбу. В 1947 р. вона одержала повну незалежність та організаційну самостійність.

Глава церкви має титул Блаженнійшого Архієпископа Нової Юстиніани і всього Кіпру. Його резиденція міститься в столиці республіки Нікосії. До складу Синоду, що діє при патріархові, входять усі правлячі архієреї. Церква має понад 400 тис. віруючих. До ЇЇ складу входить 6 єпархій, понад 500 храмів, 6 чоловічих та 9 жіночих монастирів, діють понад 40 шкіл різноманітного профілю та духовна семінарія. Офіційний орган — журнал "Апостол Варнава".

Кіпрська православна церква є впливовою суспільною силою. Вона активна в політичному відношенні, також володіє четвертою частиною сільськогосподарських угідь, монополією на виробництво мінеральних добрив.

Елладська (грецька) православна церква посідає в православному диптиху 11 -е місце, хоча є апостольською. Така ситуація склалася завдяки історичній долі цієї церкви, що протягом понад 1100 років була складовою частиною Константинопольського патріархату. її розвиток як окремої одиниці почався лише в XIX ст..

коли завдяки занепадові Османської імперії став можливий національно-визвольний рух поневолених нею народів. Повстання в Греції 1821 р. очолила православна ієрархія, його благословив архієпископ Патраський Герман.

Наслідком цих подій стала фактична автономізація елладсь-ких єпархій щодо Константинопольського патріархату. 1 січня 1822 р. після проголошення Греції незалежною державою їхня самостійність ще більше зміцнюється, а православ'я проголошується "пануючою релігією королівства грецького". Природно, в такій ситуації постало питання про статус Грецької церкви. Внаслідок складних політичних перипетій в 1833 р. її було проголошено автокефальною, однак при цьому порушено існуючі в церкві правила. Таким чином, Елладська церква на 17 років була позбавлена можливості спілкуватися з іншими православними церквами, оскільки жодна з них не визнала ЇЇ автокефалії.

Ситуація нормалізувалася лише після Помісного собору Константинопольського патріархату 1850 р., який прийняв рішення про надання Елладській церкві автокефалії. Сьогодні її становище в державі визначається Конституцією 1975 р., у відповідності з якою церква відокремлена від держави й має право вільно влаштовувати своє життя.

Елладська церква має 77 єпархій, які з 1922 р. іменуються митрополіями, а всі правлячі архієреї мають титул митрополитів. До їх складу входить 7,5 тис. храмів та близько 200 монастирів. Територіально юрисдикція церкви розповсюджується на півострів Пелопоннес та материкову Грецію. Вищим керівним органом церкви с Священний Синод, що складається з усіх правлячих архієреїв. Постійний Священний Синод і Генеральна Церковна Асамблея, до складу якої входять делегати єпархій. У Постійному Священному Синоді нараховується 12 членів, його очолює глава церкви, що має титул архієпископа Афінського і всієї Еллади.

Підготовку церковних кадрів ведуть факультети при Афінському та Фессалонікійському університетах, а також сім богословських інститутів та вісім семінарій. Церква випускає чимало періодичних видань, серед них — офіційний орган Синоду "Екклесіа". Центр грецької православної церкви знаходиться в Афінах.

Албанська православна церква.

Перші згадки про росповсюдження християнства в Албанії належать до 111 ст. Однак цей процес та формування церковних структур йшов повільно. Перша єпископська кафедра була заснована тут лише в X ст. Пізніше вона була перетворена на митрополію, до складу якої входило кілька єпархій. З IV ст. общини майбутньої церкви перебували в юрисдикції Болгарської православної церкви, а з другої половини XVIII ст. під управлінням Константинопольського патріарха. Лише після одержання Албанією незалежності в 1932 р. церкву було проголошено автокефальною. Відомості про сучасний стан Албанської православної церкви надзвичайно бідні, що пояснюється ізоляціоністською позицією колишнього керівництва Албанії, яке очолював Е.Ходжа. Як відомо, він проголосив свою країну "атеїстичною державою", закріпивши це конституційним шляхом. Заборону на діяльність церкви було продиктовано не лише абсолютизованими догмами казарменого соціалізму, а й, певною мірою, реальною політичною ситуацією в країні. її керівництво обрало шлях адміністративного придушення церкви.

Заборону на діяльність церкви не було знято і в перші роки правління в Албанії нинішнього її керівника Р.Алія. Тут продовжували діяти статті Конституцій що ставили церкву поза законом.

За повідомленням албанської преси, віруючі продовжують молитися у домівках, горах, у лісі, таємно дотримуються релігійних свят та обрядів. У міру того, як демократизується албанське суспільство, починають відроджуватися церковні структури. Помітну роль у цьому процесі відіграє албанська єпархія, що входить до складу православної церкви в Америці.

Польська православна церква. Масове розповсюдження християнства в Польщі датується 966 р. і пов'язане з ім'ям польського князя Мешко (Мечислава). Оскільки прийняття хрещення під проводом