Східно-католицькі громади, які не мають ієрархії

а) Росіяни.

З початку XIX століття до 1905 року греко-католицизм в Російській імперії був поза законом, але після того як цар Микола ІІ оприлюднив маніфест про віротерпимість, виникли невеликі громади греко-католиків. У 1917 році для них був заснований апостоличний екзархат. Однак, незабаром відбулася комуністична революція, після якої ця група практично зникла. 28 травня 1928 року в Харбіні (Китай) був заснований другий апостоличний екзархат (див. ІІІ.В.4. Китайська Православна Церква), крихітна громада, члени якої нині живуть у різних місцях. У 1929 році в Римі під керівництвом єзуїтів був заснований коледж "Руссікум", що готує священиків для роботи з російськими емігрантами і в Росії. Апостоличні екзархати в Росії і Китаї до цих пір формально існують; до середини 1998 року вони практично не діяли. Є дві російські візантійсько-католицькі громади в США, одна в Монреалі (Канада) і одна в Мельбурні (Австралія).

б) Білоруси

Подібно своїм сусідам українцям (див. ІV.D.2. Українська Католицька Церква), білоруські католики з'явилися після укладення Брестської унії (1595-1596), але в XIX столітті Білоруська Греко-католицька Церква разом з Українською Греко-католицькою Церквою були придушені російським урядом. Після Першої світової війни громада білоруських греко-католиків, що налічує 30 000 чоловік, емігрувала в ту частину Білорусії, що нині належить Польщі. У 1931 році для них був призначений католицький візитатор, у 1940 році - екзарх. Після Другої світової війни і приєднання до Радянського Союзу цієї території Церква була знову придушена і приєднана до Російської Православної Церкви.

Після розпаду комуністичної системи і здобуття Білорусією у 1991 році незалежності білоруські греко-католики вийшли з підпілля. У 1992 році діяли 3 священики і 2 диякона, які, на відміну від своїх римо-католицьких і православних колег, проводять літургію білоруською мовою. Незважаючи на те що офіційно зареєструватися дуже непросто, не менш як десять громад подали заяву про реєстрацію. Дослідження релігійної належності, проведене.в 1992 році Білоруським Державним університетом, показало, що майже 100 000 білорусів вважають себе греко-католиками.

Близько 5 000 білоруських греко-католиків живуть у діаспорі. У них є свої приходи в Чикаго, штат Іллінойс (США) і культурний центр в Лондоні (Англія).

в) Грузини.

Католицькі місіонери вже в XIII столітті почали діяти в Грузинському царстві, де їм вдалося створити невелику латинську громаду. Латинська єпархія існувала в Тбілісі з 1329 до 1507 року. У 1626 році місіонери почали особливу роботу з православними грузинами (див. III.А.9). У1845 році російський уряд, що керує з 1801 року Грузією, вигнав католицьких місіонерів, але в 1848 році цар Микола І погодився на створення латинської єпархії в Тирасполі, під юрисдикцією якої знаходилися католики, що проживали на півдні Російської імперії, включаючи Грузію.

Невелика група вірменів-католиків існувала в Грузії з XVIII століття. Оскільки російські царі забороняли католикам використовувати візантійську літургію, а Рим не сприяв її поширенню серед грузинів, організованої грузинської католицької Церкви так і не виникло. У 1920-х роках в Грузії нараховувалось близько 40 000 католиків, 32 000 з яких латиняни, а інші дотримувались вірменського обряду. Разом з тим, у Стамбулі здавна існувала візантійсько-католицька грузинська громада (у даний час без священика). У1861 році в громаді виникло два чернечих ордени (чоловічий і жіночий) в ім'я Непорочного зачаття Божої Матері, які зараз практично зникли.

Після того як Грузія здобула в 1991 році незалежність, католицька Церква змогла діяти вільно, а численна вірменська католицька громада повернулась до нормального церковного життя.

г) Албанці.

Першою громадою албанських візантійських католиків була невелика місія на березі Епіра, що проіснував з 1628 по 1765 рік. Другу громаду заснував у 1900 році колишній албанський православний священик батько Георг Германос. У 1912 році його громада, що налічувала 120 чоловік, поселилася в селі Ельбазан. У1938 році їй на поміч прийшли ченці з італо-албанського монастиря Гроттаферата, у 1939 році був призначений апостоличний адміністратор, і громада була передана в окормлення апостоличному делегату в Албанії архієпископові Леону Джованні Нигрису. У 1945 в громаді було 400 членів, але в тому ж році архієпископа Нигриса вигнали з країни. Група припинила своє існування після 1967 року, коли Албанія оголосила себе атеїстичною країною. У 1996 році першим після 1945 року єпископом апостоличної адміністрації став Хил Кабаши. Віруючих цієї громади нараховують понад 2 000 чоловік і майже цілком вони належать до латинського обряду. У 1998 році в Албанії не було жодного приходу і жодного священика візанто-католицького обряду.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Датаки. - М., 1989.

2. Книга мертвых. - С-Пб., 2001.

3. Катехізис. - К., 1993.

4. Кодзики. - М., 1995, т. 1,2.

5. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

6. Конфуций. Я верю в древность. - М, 1995.

7. Коран. - М., 1989

8. Лао-цзы. Дао дэ цзын. Книга о пути к силе. - М., 1993.

9. Тора. - М., 1993.

10. Упанишады. - М., 1992.

11. Академічне релігієзнавство / За ред. A.M. Колодного. - К., 2000.

12. Бублик С.Л. Релігієзнавство. - К., 1999.

13. Васильев Л.С. История Востока. В 2 томах. - М., 1998.

14. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. - К., 2001.

15. Колодний A.M. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994.

16. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.

17. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997.

18. Мень А. История религии. В 7 томах. - М., 1991-1992.

19. Основы религиоведения. - М., 1998.

20. Павлов С., Мезенцев К., Любінцева К. Географія релігій. - К., 1998.

21. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. - К.: Академвидав, 2002.

22. Релігієзнавство / За ред. В.І. Лубського. - К., 2000.

23. Релігієзнавство. Лубський В.І., Лубська М.В., Теремко В.І. - К.: Академвидав, 2003.