Релігійно-філософську проблему не можна повністю відділяти від інших філософських проблем, хоча її і зручніше розглядати самостійно. Вона більшістю аналогічна іншим філософським проблемам. Головна філософська проблема торкається безперервності буття взагалі в його відношенні до спеціальних і індивідуальних форм буття.

Але якщо гіпотеза, формулює закон збереження цінності як релігійну аксіому, то релігійна проблема торкається лише безперервності буття, розглядається під спеціальним нахилом, і філософії, як її спеціальної форми.

В класичні періоди релігії не існує ще самостійного прагнення пізнання. Поділ між знанням і вірою, між розумінням і оцінкою постає лише в критичну епоху, коли релігія вже стала проблемою. Різниця ця починає проникати в свідомість людей лише після багаторазових непримиренних сутичок між наукою і релігією. Лише після стійкого опору віруючі примиряються з думкою, що дати наукове розуміння світу — це не справа релігії. Що природознавчим наукам ми повинні вчитися не по Біблії — тепер повторюють всі психологи, але з цією думкою ніхто не хотів погодитися, коли вона вперше була висловлена.

Кожна велика релігія постає в історії з відомим світоглядом, в якому вона пояснює все коло уявлень свого віку. Християнство, наприклад, на протязі перших віків приваблювало до себе багатьох послідовників. Так, Таціан перейшов в християнство тому, що ця "філософія варварів", як він називав, пояснила йому те, що він раніше не міг зрозуміти — "походження світу". Старі апологети стояли взагалі на тій точці зору, що християнство дає найкраще вирішення всіх проблем.

Порівнюючи з іншими релігіями, християнство виділяється своїм раціональним характером, відсутністю складностей, піднесенням простоти, яка повинна була неухильно приваблювати до себе багатьох людей, знайомих лише з ранніми релігіями, з їх яскравими міфологіями. Світогляд біблейських авторів страждав неповнотою і проблемами, тому батьки церкви і схоластики доповнюють її за допомогою грецької науки.

Як християнство для західного людства, так само і буддизм для людства східного став не тільки великою релігією, але і великим світоглядом, ідеї якого носять відомий раціональний характер і не можуть бути зрозумілими без знання попереднього розвитку індійської думки.

Коли починається розмова про непогодження релігійного і наукового розуміння буття, підкреслюється той факт, що наука, особливо астрономія, геологія, фізика і біологія, привели до результатів, протилежних традиційним вченням релігії.

Коли науковий тип розуміння завоював вже досить широку аудиторію, але ше не допускає в деякі вибрані науки, де релігійне розуміння продовжує претендувати на повновладне панування, виникає суперечливе розуміння, яке виражається словом "диво". Диво припускає, що виробились обидва типи мислення, але мають місце стрибки від одного до іншого. Де ще не досягнуті певні ступені наукового розуміння або наукового знання оточуючих явищ, там диво є лише відхиленням від звичайного. Але диво у власному розумінні слова припускає відоме розуміння законів природи — порушену безперервність, правило, яке має виняток. Тому дива завжди кількісно обмежені, являються вони так часто, що самі стають правилом, і між ними тоді неминуче виникає безперервний зв'язок, а разом з цим зникає і саме поняття дива.

Релігію не можна зробити чи збудувати. Вона постає з самого життя, в ній відображається настрій людини, яка веде життєву боротьбу, ЇЇ бажання за всіх обставин підтримувати перевагу вищої цінності, відомої їй з її переживань. Існує гіпотеза, що сутність релігії є віра у збереження цінності. Ця сутність не може складатися з прагнення дати таке розуміння чи таке пояснення буття, якого потребує інтелектуальний інтерес.

Загадку, яку не в змозі вирішити наука, також не завжди може вирішити релігія. Релігія не може дати пояснення окремим подіям, її уявлення не здатні доставити об'єктивного завершення наукового мислення, уявлення ці носять характер образів, а не понять.

Таким чином, значення релігійних уявлень може складатися лише з того, що вони символічно втілюють в собі ті настрої, надії і почуття, які пробуджують в людях боротьбу за життя. Тому значення і виникнення їх лише вторинне.

Філософія релігії бореться тут з догматикою на тому ж фунті і тією ж зброєю, як історія мистецтва з міфологією мистецтва.

Гносеологічна філософія релігії впливає на зацікавленість, навіть суть релігії. Є віра в збереження цінності людства, але ця віра потребує уяви, інакше вона не мала б змоги навіть відзначити те, що являється її предметом.

Інтелектуальна зацікавленість приводить до переконань на буттєве, як на велику, всеоглядну систему, причини груп і рядів, релігійний інтерес приводить переконання на буття, як на лоно розвитку і збереження цінностей.

Задача складається з того, як пояснити ці точки зору.

Гносеологічна філософія релігії допомагає нам виразніше побачити релігійну проблему, хоч гносеологія у більшості випадків здатна пролити світло на релігійну проблему лише посереднім, негативним заперечуючим шляхом, але не слід зловживати ним, якшо ми хочемо добитися повної ясності. Для того, щоб всебічно вивчити релігійну проблему, потрібно пояснити гносеологічну філософію релігії.

Якщо гносеологічна філософія релігії досліджує форми і елементи нашого пізнання з тієї точки зору, чи можна користуватися ними, щоб зрозуміти існуюче, то психологічна філософія релігії досліджує їх з боку їх фактичного складу і їх фактичне походження не має значення, чи здатні вони і чи мають значення для вказаної мети. По відношенню до релігійних уявлень випливає, що значення їх визначається не тим, що вони можуть зробити дійсність зрозумілою для нас.

Психологічне дослідження дозволить нам відкрити, яке позитивне значення має релігійна уява.

Філософія релігії є частиною загальної психології, спеціальним ЇЇ розділом, і перебуває в співвідношенні з нею. Тому вона збирається обробляти в своїй спеціальній галузі матеріал, який має психологічний інтерес, вона служить засобом для загальної психології. В галузі релігії люди знайшли один з найбільш глибоких, психологічних досвідів. Всі елементи духовного життя діють тут (якщо вона щира і глибока) з такою енергією і з такою гармонією, як чи навряд в якій іншій області. Тому вивчення релігійного життя має таке важливе значення для психології, яка більше цікавиться індивідуальним життям віруючого. В історії релігії не так легко спостерігати первинну діяльність психічних сил. Історія релігії звертається, головним чином, до загального, до тих форм релігії, які притаманні великим групам людей.

Література

1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. М., 1993

2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 1994.

3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М.П.Гапочки та Ю.АКимелева. М., 1994.

4. Вебер М. Наука як покликання і професія // М Вебер. Вибране. М., 1990.

5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В.І. Гараджа. М., 1994.

6. Кривелев И.А. История религии. В 2 т. М., 1975-1976.

7. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 1985.

8. A.M.Колодний. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 1994.

9. Бадаев М.А. Ислам: происхождение и эволюция. Роль в общественной жизни. Баку, 1992.

10. Васильев Л.С. История религии Востока. М., 1988.

11. Вахтангадзе М.К. Основные особенности раннего ислама. Тбилиси, 1991.