Футорологія релігії

Перед людством завжди стояло і тепер стоїть питання не тільки визначити історію, становлення та існування того або іншого явища, а й обумовити його подальшу долю. Такі ж завдання постають і перед релігією, і велика кількість людей, починаючи з визначних богословів і кінчаючи атеїстами, по-різному вирішували майбутню долю релігії. Але щоб перейти до аналізу, треба визначити термін "футурологія". Термін був введений у науковий світ німецьким соціологом О.Флехтхоймом в 1943 р., як альтернатива марксистсько-ленінського розуміння майбутнього, але подальша доля футурології розвивалася і в широкому, і у вузькому розумінні цієї проблеми. Широке розуміння футурології охоплює перспективи усіх процесів, зв'язаних з діяльністю людського суспільства. У вузькому розумінні футурологію часто ототожнюють з прогнозуванням суто соціальних відносин. Окрему групу в прогнозуванні займає релігія. Незвичайний вплив на розвиток футурології відіграв Римський клуб, з ініціативи якого почалося глобальне моделювання першоджерел розвитку людства на основі використання ЕОМ. Незважаючи на те, що футурологія дуже молода, але вона має древню предісторію. Якщо взяти за приклад Біблію, в ній утверджується одвічний характер релігії, такої ж думки дотримувалися і представники патристики — Афанасій Великий, Василь Великий, Григорій Богослов, Іван Златоуст, Августін Блажений, Тертулліан, І.Дамаскін та ін., їх підтримували видатні діячі епохи середньовіччя — Хома Аквин-ський, Григорій Палама, представники протестантської думки МЛютер, Ж.Кальвін. Кількість людей, які стояли на позиціях богословської думки, можна продовжувати, але і сьогодні 'знайомлячись з різною літературою, можна стверджувати, що незважаючи на різне сприймання Бога, догматичні та інші відмінності, всі вони погоджуються на тому, що релігія має одвічний характер. Близькою до богословської позиції були погляди таких філософів, як Сократ, Платон, Кант, Гегель, Соловйов та ін.

Діаметрально протилежну позицію займала велика група людей, яка вказувала на історичні рамки існування релігії. Ці позиції були закладені в античному світі і розвиваються в сучасних умовах. Назвемо найбільш відомих представників цього відгалуження футурології: Демокріт, Епікур, Тіт Лукрецій Кар, Дж.Бру-но, Спіноза, Маркс, Енгельс, Ленін, Рассел, Камю, Сартр, французькі просвітителі XVIII ст. І хоча вони дуже відрізнялися постановкою питання про існування Бога, релігії, але в основному робили висновок про зникнення релігії в процесі прогресивного розвитку людства. Якщо переглянути літературу, яка видавалася в СРСР, то вона рясніла одноманітністю. Релігія виникає на якомусь етапі розвитку суспільства, виконує свою історичну місію і повинна зникнути в міру зростання свободи людей і з розвитком демократії. Тому ні в словниках, ні в енциклопедіях, які видавалися у той час, ми не знаходимо таких понять, як "футурологія релігії", "прогнозування релігії", "майбутнє релігії".

Спробуймо об'єктивно відповісти на питання — чи зникне релігія в майбутньому? Однозначно відповісти на це питання неможливо. Історія свідчить, що дуже часто атеїсти говорили про її зникнення найближчим часом, а тепер говорять про її глибоку кризу. Насправді ж кризу переживають окремі релігійні напрямки (на Україні старообрядники), інші види релігії активізувалися; з'являються нові релігійні течії, яких не було в нашій країні. Це так звані неорелігії, а також нетрадиційні напрямки в християнстві, буддизмі, синкретичні релігії — бахаїзм тощо. Тому немає причин й думати, що в XXI ст. буддизм, християнство та іслам зникнуть.

Що ж враховують ті вчені, які бажають жадане видати за дійсне, коли ведуть розмову про відмирання релігії у близькому майбутньому? Одним із сильних і постійно відтворюваних джерел релігії є небачений ефект матеріального перетворення людьми природи і суспільства. Зростання влади над світом вже загрожує існуванню самої людини і земного життя. Але суспільство поки не взмозі зупинити переробку земних надр, океану, навколоземного простору. Тому постійні і причини консервації релігійної свідомості, як у малописьменних, так і високоосвічених жителів планети.

Основна трудність науки — усунути вплив дій вченого на отримане ним знання, відстояти в теорії образ природи. Далеко не завжди це вдається, наука пов'язана не тільки з істиною, а й з помилками, ілюзіями, а тому постійно переглядає свої фундаментальні теорії. Значна частина наукової продукції не знаходить практичного вирішення. Ця невизначеність науки піддається критиці релігією і церквою, які мають сумніви в принциповій здібності людини вірно прочитати "Книгу природи". В свою чергу, релігія пов'язана з ірраціональною і відчуженою стороною людської практики, яка робить їх страждаючими і слабкими істотами. І саме цей бік проблеми постійно відтворюється в людській діяльності, тому що трактовка людини, як раба вищих сил, правомірна, хоча й однобока. В східних релігіях страждання абсолютизується, християнство ж залишає деяку частину свободи. Таким чином, виходить, що наука орієнтується на силу, а релігія на слабкість людини, а це, в свою чергу, є необхідністю породження протилежності наукової і релігійної картини світу і людини.

Сьогодні, як і в минулому, основні суперечки науки і релігії ведуться по трьох основних напрямках: походження Всесвіту, життя на Землі і людська свідомість. Поки ні одна із них не піддається вирішенню, хоча наукою вироблено ряд концепцій розширяючого Всесвіту, земного і космічного походження життя, праці як причини походження людського суспільства і свідомості. Отже, основа для гострих дискусій буде існувати ще довго. Світ безконечний. Багато його явищ залишається поки що незрозумілими: НЛО, телекінез, телепатія тощо. Вони й притягають до себе спекулятивну увагу псевдовчених, викликають нездоровий ажіотаж публіки. Використання науково-технічного прогресу на шкоду людству викликає все більший протест народних мас, які іноді набирають форму глухого роздратування проти науки і вчених, ослабляють віру в можливість розуму пізнати закони природи і суспільства. Містицизм зростає не тільки серед рядових людей, а й у середовищі вчених. Наприклад, за даними американської преси у США за останні 10 років кількість вчених, які вірять в надприродні явища, подвоїлась. В нашій країні феномен віруючого вченого потребує вивчення.

За недостатньо переконливими аргументами виходить, начебто мистецтво, наука, мораль та інші форми суспільної свідомості не мають меж розвитку, а релігія неодмінно зникає тому, що потреба в її функції слабшає. Але дійсність говорить про інше. У зв'язку з формуванням нового глобального політичного мислення бачимо спроби богословів створити нову світову релігію. Наприклад, Чен Фучен, житель Тайваню, з 1969 р. поширює неоконфуціанство, яке створене ним з елементів християнства, буддизму і конфуціанства. Його послідовники сьогодні вже є в багатьох країнах. Таким чином, релігія згасає в одних конкретних формах і відтворюється в інших. Віра, як відомо, мобілізує нашу волю, направляє її на досягнення мети, не дає можливості піддатися відчаю, наповнює рішучістю.

Коли виходити з реалій нашого життя, важко повірити, що в близькому майбутньому народні маси перетворяться в щасливих, здорових і задоволених господарів своєї долі, перестануть відчувати сильну потребу в утіхах, жалощах, в заповненні самотності, ілюзіях.

Людина не може повністю облишити ілюзії. Вони, в тому числі й релігійні, відіграють не тільки негативну, а й стверджуючу роль в життєдіяльності індивіда та суспільства. Будь-який, навіть найпослідовніший атеїст не вільний від багатьох ілюзій, як негативних, так і позитивних.

Отже, немає об'єктивних факторів, які б у майбутньому спричинили до повного зникнення релігії. Навпаки, аналіз існуючих релігій говорить про те, що йде інтенсивний процес модернізації релігії через повернення її до людини, до загальнолюдських цінностей. Тому існування релігії у XXI ст. — то незаперечний факт. Важко сказати, які форми матиме релігія, яким чином діятиме, але генезис релігії як соціально-історичного феномена дає можливість стверджувати, що основні свої функції релігія виконуватиме і в новому тисячолітті. Відповісти на питання про дальшу долю релігії з позицій об'єктивного аналізу неможливо

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.