Поступово кількість християнських общин дедалі збільшувалася, трохи змінився їхній склад: не тільки пригноблені й розорені, але й вільні громадяни тягнулися до релігії, що обіцяла втіху і надію на близьке щастя. Чимало й представників імущих класів ставали членами общини, поступово захоплюючи у них владу. Так формувалася міцна, багата і сильна організація християн, з якою вже не могли не рахуватися й самі римські імператори. Під час правління імператора Тертуліана, в III ст., християнство вже почало пред'являти свої права на знак хреста, як на один із символів своєї релігії. Щоправда, хрест на той час вшановувався християнами не як знаряддя страти, на якому загинув їх спаситель Христос, а як знак, що символізує образ Христа — небесного спасителя.

У 325 р. римський імператор Костянтин укпав угоду з християнською церквою. Язичники почали переходити у нову віру, не зазнаючи при цьому жодних ускладнень, оскільки християнські символи й обряди були подібні до звичної символіки іі обрядності їхніх колишніх релігій. Велика кількість новоиавернених імператорським указом християн продовжувала носити хрест, який раніше був присвячений їхнім богам, а тепер уособлював Бога-спасителя.

Сам імператор Костянтин прийняв християнство лише наприкінці свого життя. Він був жорстокою і забобонною людиною, що вклонялася старим римським і східним богам, і розглядав угоду з християнською церквою як вигідну справу. Своє особисте життя він заплямував великою кількістю злочинів — стратив свого сина Крісла, заздрячи його популярності, заморив у паровій лазні свою дружину Фаусту, у заповіті наказав умертвити всіх своїх братів. Все це не завадило християнській церкві оголосити його святим і створити легенду, що мати Костянтина — Єлена — в 326 р., у 80-літньому віці, здійснила паломництво до Єрусалима. Там вона нібито знайшла хрест, на якому розіп'яли Христа. Одночасно було знайдено ще два хрести, на яких згідно з євангельською оповіддю стратили розбійників. На пам'ять про цю подію церква встановила навіть спеціальне свято — воздвиження хреста.

Церковники створили чимало легенд про чудеса, що супроводжували придбання Єленою хреста господнього. Однак усі вони не витримують перевірки з наукової точки зору. Один з "отиів церкви" Амвросій докладно описав, як престаріла Єлена на горі Голгофі знайшла й цвяхи, якими Христос був прибитий до хреста. В цьому описові є дві явні суперечності: по-перше, римляни ніколи не закопували в землю хрести, на яких розпинали злочинців, вони їх залишали для наступних страт; по-друге, засуджених ніколи не прибивали до хреста цвяхами, їх прив'язували до верхнього перехрестя ланцюгами або вірьовками, вивернувши руки в плечах.

Існують розповіді й інших церковних істориків про знайдення хреста господнього, де кожний по-свосму описує цю подію. Цікаво, що всі описи чудесного придбання "животворяшого" хреста повністю замовчують те, яку форму він мав. Але ж християни вшановують різні форми хреста: чотири-, шести-, восьмиконечиі. Існують навіть одинадцяти- і вісімнадцятиконечні.

Але справжнім знаряддям страти в Римі у І ст. був стовп з перекладиною, тобто хрест у вигляді букви "Т". Тільки на такому хресті і міг бути страчений Христос. Однак Т-подібний хрест ніколи не був предметом поклоніння. Далі, у жодній з ранньохристиянських катакомб не зустрічається зображення Христа, розіп'ятого на хресті. Спочатку Христос зображується символічно, у вигляді агнця (ягнятка) або риби, згодом — у вигляді доброго пастиря, що несе стомлену вівцю на плечах. Пізніше з'являються малюнки Христа з хрестоподібним знаком на голові: саме так за стародавнім звичаєм зображувалися язичеські божества із знаком безсмертя і вічності.

Аж до XIII ст. ніде не зустрічається й натяку на те, щоб представити Христа розіп'ятим на хресті. Ранні християни не могли й подумати про те, щоб зобразити момент страждань і принизливої смерті спасителя світу. Муки Христа зображувалися, як правило, символічно: у вигляді агнця, з ран якого витікає кров, пролита за людство. Малюнок агнця часто вміщувався в перехресті хреста. Пізніше Христа почали зображувати у вигляді людини на тлі хреста. Але спочатку це був Ісус не розіп'ятий, а такий, що благословляє: руки його простерті вільно, він тримає голову прямо, очі відкриті, ноги вільно стоять на землі або на Євангелії. І тільки у XII ст. з'являються зображення Христа, розіп'ятого на хресті. На той час давно не застосовувалася така страта. Люди забули, що злочинців ніколи не прибивали цвяхами, а прив'язували до перекладини, щоб вони вмирали повільною смертю від голоду і спраги.

Так, образ Христа, що страждає на хресті, став головним символом християнської релігії.

Якщо ми згадаємо історію людського суспільства, то побачимо, що християнська церква пройшла через всі соціально-економічні формації, в яких існували класи пригноблених і гнобителів. Не випадково образу розіп'ятого на хресті, страждаючого Христа відведено значне місце в християнській релігії. В середні віки цей образ був широко розповсюджений в багатьох країнах. На перехрестях доріг і вулиць стояли каплички з розп'яттям. На стінах соборів і церков, будинків і замків, на знаменах, печатках і гербах — скрізь було розп'яття або хрест. Всюди очі людей зустрічали образ божественного страждальця, знеможеного, з пониклою головою, в терновому вінку, з прибитих рук і ніг якого та з пронизаного списом боку струмувала кров.

Перед зором людей, придавлених гнітом і злиднями, стояв Бог в образі закатованої людини, що терпляче і смиренно переносить страшні незаслужені страждання. Цей образ навіював думку про неминучість гніту на землі і водночас подавав надію на позбавлення від мук, якщо не в земному, то в іншому житті. Адже християнство вчило, що своєю смертю Христос дав усім віруючим у нього право на безсмертя, на воскресіння в загробному світі. 1 чим більшими були страждання, тим з більшою силою церква закликала йти по стопах Христа, бути як і він, незлобивим до ворогів, брати з нього приклад довготерпіння і смиренності. Розіп'ятий і страждаючий Христос став знаряддям навіювання народові покірності можновладцям.

Образ Христа виступав як втілення страждань усього людства, як символ смиренності і терпіння, що повинно бути властиве кожній людині, яка бажає заслужити загробне блаженство. Хрест-ний шлях Ісуса Христа і надалі залишався прототипом життєвого шляху кожної людини. Кожен повинен терпляче нести свій хрест — вчила церква і ставила за приклад Христа, який йшов на страту із знаряддям страти на плечах.

Багато років тому серед віруючих була поширена притча, викладена відомим поетом В.А.Жуковським. В ній розповідається про людину, яка гірко скаржилася на своє життя і зверталася до Бога, нарікаючи на те, що на її долю незаслужено випав тяжкий хрест. Бог почув це і запропонував їй самій вибрати посильний хрест. З безлічі хрестів, серед яких були важкі, золоті, що належали царям, правителям, людина вибрала один, котрий здався їй найбільш підхожим. Людина взяла його на плечі і сказала Богові, що цей хрест вона згодна нести все життя. І тоді Бог сказав, що вона вибрала саме той хрест, який весь час несла і який їй був призначений з появою на світ. Ця притча переконувала віруючих у тому, що кожна людина повинна покірно нести призначений їй самим Богом хрест. Притча зміцнювала їх віру у те, що кожен, незалежно від того, бідний він чи багатий, має переносити призначені йому втрати і випробування. В цьому і полягає суть християнської моралі, значення культу хреста.

Однак культ хреста цим не обмежується. Знак хреста продовжує бути найбільш магічним чаклунським знаком, яким він був в очах первісної людини за кілька тисячоліть до появи віри в Христа. 1 в сучасному християнстві хресту вклоняються як символу не тільки страждань Христа, а й спасіння і вічного життя. Як і в далекі, дохристиянські часи, віруючі сьогодні продовжують носити хрест на шиї як священний знак — амулет, котрий охороняє й оберігає їх від будь-якого зла. В старовину особливо вшановувалися металеві "змійовики", іконки із зображенням хреста і змії, як кращий засіб проти нечистої сили. Під час епідемії селяни вішали коням і коровам на шию хрестики, щоб запобігти заразі. На перехрестях доріг ставили хрест, щоб він відганяв злих духів, які люблять перехрестя. В Норвегії та інших країнах під свято Різдва і Нового року на дверях і вікнах малювали хрести, щоб у будинок не проникли чорти.

Віра первісної людини в магічне значення хреста лежить і в основі християнського звичаю ставити хрести на спорудах храмів. Наявність цього знака робить священною