На 476 р. припадають також закінчення епохи стародавнього світу і початок Середньовіччя; остаточний розлад рабовласницької суспільно-економічної формації і початок феодальної. Але ще у 395 р. рабовласницька Римська імперія розділилась на два державні утворення: Західну Римську імперію зі столицею в Равенні (існувала до 476 р., коли було скинуто останнього її імператора Ромула Августула) і Східну Римську імперію зі столицею у Константинополі, що під назвою "Візантія" існувала до 1453 р., коли Константинополь був захоплений турками.

Після розвалу імперії розділилося і християнство. Утворилися два його центри: Рим і Константинополь. Вже у УП ст. визначилися суттєві розбіжності між ними в організації, обрядах і навіть у догматиці, які поступово переросли у суперечності, що особливо загострилися у IX ст. Причиною цього стала боротьба двох центрів за верховенство над церквою Болгарії, яка прийняла християнство, й суперечка з питання про філіокве (від лат. — від сина).

Перший і другий Вселенські Собори вирішили, що третя іпостась Святої Трійці — Святий Дух — виходить від Бога-Отця через його Сина. Але в 589 р. Толедський Вселенський Собор змінив це рішення. Він постановив вважати джерелом Святого Духа і Бога-Отця, і Бога-Сина. Константинопольська церква цієї постанови не визнала, що і стало формальною причиною остаточного розколу в християнстві у 1054 р., коли Папа Римський Лев IX і патріарх Константинопольський Кіруларій піддали один одного (і водночас віруючих протилежних церков) анафемі (від гр. — прокляття, відлучення від церкви. У християнстві — найвища кара).

У 1965 р. на другому Ватиканському соборі Папа Римський Павло VI і патріарх Константинопольський Афінатор І домовились "піддати забуттю" анафему 1054 р. Проте розкол не усунено й дотепер, і відносини між двома церквами однієї й тієї ж релігії періодично загострюються аж до конфлікту.

Західна християнська церква з 1054 р. називається католицькою (від гр. — всезагальний, вселенський). її прихильники, віруючі-католики, проживають в основному в країнах Західної Європи, Прибалтики, Латинської Америки, СІНА, Австралії та в багатьох інших регіонах світу, в тому числі в західних областях України і Білорусі.

Східна християнська церква з 1054 р. називається православною, а її віруючі — православними. Православ'я поширене головним чином серед населення Східної Європи і Близького Сходу.

У XVI ст. у християнстві відбувся ще один розкол: від католицизму відокремивсяпротестантизм. У подальшому розколи у християнстві продовжувалися всередині трьох його головних напрямів — у католицизмі, протестантизмі і православ'ї, однак спільні догмати і обов'язки християн були і залишаються незмінними. Серед догматів виокремлюються такі.

По-перше, Трійця — Бог єдиний у трьох іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Віра у триєдність Бога — основа християнської релігії.

По—друге, народження Сина Людського — це народження Бога у людській подобі в образі Ісуса Христа; цим підкреслюється, що Ісус "був" Боголюдиною.

По-третє, спокутування гріхів людства — примирення між Богом і людством, коли своєю смертю і воскресінням Ісус врятував народні, завдяки своїй смерті, переміг смерть взагалі. Ісус — приклад найвищої самопожертви: принесення себе у жертву Богові заради спасіння світу і прощення Богом гріхів людства.

По-четверте, Святий Дух — одна зі складових Трійці, влада Бога у світі. Християни вірять в євангельську розповідь про те, що Святий Дух зійшов на апостолів, надихнув їх на створення священних текстів і сьогодні розмовляє з віруючими християнами через Біблію. Він допомагає людям у молитвах і надихає тих, хто прагне побудувати Царство Небесне на землі.

По-п'яте, християни вірять у те, що Біблія наповнена Словом Божим і досконала за своєю суттю; Біблія — закон з питань віри і правил життя.

По-шосте, для католиків і православних Діва Марія — непросто мати Ісуса Христа. Вона зачала Ісуса непорочно, від Святого Духа, і зберегла свою цноту до кінця життя; вознеслась на небо, не пізнала смерті, стала настільки наближеною до Бога, що просить його за всіх, хто потребує заступництва. На відміну від католиків і православних, протестанти вірять у те, що Марію було обрано Богом тільки для народження Ісуса, і будь-які інші функції їй не властиві.

Незмінними для всіх християн залишаються їхні обов'язки: відзначати встановлені свята; у неділю і під час свят брати участь у церковних богослужіннях; хоча б один раз на рік приймати причастя; не розважатися у заборонений церквою час.

Євангеліє від Матфея вимагає від християн: не поклонятися іншим богам; не вимовляти ім'я Бога даремно; шанувати батька і матір; не вбивати; не красти; не свідчити неправдиво; не жадати дому ближнього свого; не хотіти дружини ближнього свого (Нагірна проповідь Ісуса Христа).

Християни зобов'язані молитися, дотримуватися постів і виконувати всі таїнства.

Молитва — основа християнської духовності. Вона включає три головних елементи: вдячність, покаяння, заступництво (молитва про інших). Вона часто супроводжується читанням Біблії, розмірковуваннями і використанням ікон. Ікона у християн — стилізоване зображення Ісуса, його матері Марії, святих. Частіш за все християни використовують три спеціальні молитви: молитву Господу або "Отче наш"; молитву Ісусові, що складається з повторення речення "Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного"; і молитву <(Радуйся, Маріє або Аве, Марія" — гімн Діві Марії, що його використовують католики.

Зміст молитви "Отче наш":

Отче наш, сущий на небесах!

Хай святиться Ім'я Твоє,

нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя,

як на небі, так і на землі!

Хліба нашого насущного

дай нам сьогодні,

І прости нам провини наші,

яко же і прощаємо

винуватцям нашим.

І не введи нас у спокусу,

але визволи нас від лукавого.

Бо твоє є царство і сила, і слава навіки.

Амінь.

(Євангеліє від Матфея. Глава 6).

Пости у християнстві, як і в інших релігіях, — це заборона або обмеження вживання їжі взагалі чи деяких її видів з метою регламентації життя віруючих і поглиблення їх релігійності. Ці заборони й обмеження своїм корінням сягають далекого минулого, коли, через нестачу продуктів харчування, люди змушені були йти на самообмеження в їжі. З часом такі обмеження набули релігійних статусу та обґрунтування.

У християнстві існують багатоденні та одноденні пости. До багатоденних належать: Великий піст перед Великоднем, Різдвяний — перед Різдвом, Петрів — перед святом апостолів Петра і Павла, Успенський — перед Успінням Пресвятої Богородиці. Одноденних постів віруючі мають дотримуватись щотижня у середу і п'ятницю, а також у свято Здвиження хреста, перед Хрещенням тощо. Під час посту забороняється здійснювати таїнство шлюбу, брати участь у веселощах і розвагах (для цього у храмах створюються умови, що сприяють "настрою покаяння"); бажано сповідатися у гріхах, виявляти щире прагнення пов'язати з церквою все своє життя. Пости, таким чином, є міцним засобом ідеологічного й емоційного впливу на віруючих.

У християнстві обов'язковими є сім таїнств—культових дій, що за їх допомогою нібито віруючим передається "невидима благодать Божа". До них належать: хрещення, миропомазання, причастя, покаяння (сповідь), священство, шлюб (церковний) і соборування.

Хрещення символізує прийняття людини до лона християнської церкви. Під час хрещення людина нібито "помирає для життя плотського, гріховного і відроджується для життя духовного, святого".

Миропомазання — отримання людиною божественної благодаті. Ритуал миропомазання полягає у змащенні лоба, очей, вух та інших частин обличчя і тіла віруючого ароматичною речовиною — миром (сумішшю оливкової олії, білого виноградного вина і ароматичної речовини).

Причастя — таїнство, під час якого віруючі причащаються хлібом і вином як символами "тіла і крові Христа". Тим самим віруючі немовби стають послідовниками Ісуса Христа, "учасниками божественного єства".

Покаяння (сповідь) — розповідання віруючим священикові про свої гріхи й отримання від нього прощення ("відпущення гріхів") ім'ям Христа. Церква гарантує тайну сповіді.

Священство — посвячення у сан священнослужителя.

Шлюб — укладення церковного шлюбу. Майбутнє подружжя дає перед вівтарем обітницю бути вірними один одному, отримуючи через здійснення таїнства шлюбу "благодаті чистої однодушності до благословенного народження і виховання дітей". Сам Бог оберігає шлюбний союз людей, а церква підкреслює, що головним у шлюбі є не юридичний чи економічний, а моральний, тотожний релігійному, елемент.

Соборування — таїнство, що здійснюється над хворим. Боно полягає у проголошенні певних молитов і помазанні освяченим єлеєм лоба, щік, губ, грудей і рук (єлей — те саме, що й миро).

Таїнства і богослужіння здійснюються у храмах — церквах. Вони різноманітні за своїм улаштуванням і вбранням, але для всіх них є обов'язковими такі елементи:* 

вівтар — уособлення столу, за яким Ісус, згідно з Євангеліями, розділив з учнями останню (Таємну) вечерю. У православній церкві він розміщується у східній частині християнського храму, де знаходиться престол, і відокремлюється від іншої частини храму іконостасом. З нього під час причастя роздають пастві (віруючим) хліб і вино;* 

аналой — кафедра, з якої читають проповіді;* 

вітражні вікна — вікна з кольорових фрагментів у вигляді малюнків на біблійні теми;* 

купель (чаша), що в ній знаходиться вода для хрещення. Вона розміщується за дверима церкви, що підкреслює важливість хрещення (це "двері", що через них дитина входить у храм). Але інколи купель