Походження християнства. Таїнства і обряди, свята й пости. Храми, чернецтво, церква

План

1. Таїнства і обряди

2. Свята і пости

3. Храми

4. Виникнення чернецтва

5. Християнська церква – державна

6. Завдання для учасників наукового гуртка

7. Остаточне утвердження християнства

8. Несторіанство

9. Література

Таїнства і обряди

Християнське віровчення вважає, спілкування з Богом і святими надприродним процесом, таїнством, недоступним раціональному розумінню.

Первісні християни знали лише два таїнства: хрещення і причастя, вони вже існували в кінці І - у II ст. і згадуються в Посланнях і Діях апостолів. Але потім кількість таїнств швидко зросла, бо встановився християнський культ, хоч остаточно система таїнств прийнята лише в XV ст.

Таїнств, чи "боговстановлених" священних дій, у яких у видимому вигляді .віруючим посилається невидима Божа благодать, сім: хрещення, миропомазання, сповідь, причастя (євхаристія), священство, шлюб і маслосвяття (соборування). Кожному з них відповідають певні обряди.

Обряд хрещення означає залучення людини до церкви й передбачає очищення від "первородного гріха". У перші віки християнства хрещення вважали "другим народженням", протиставленням належності до громадянської общини, громадянського і політичного стану віруючого в країні, де його віра якщо не переслідується, то все ж перебуває під підозрою. Оскільки йшлося про вибір, до кого приєднатися, то, природньо, хрещення здійснювалося у свідомому дорослому віці. До хрещення була потрібна відповідна підготовка: вивчення положень християнського віровчення, піст, промовляння магічних заклинань. Хрестили у спеціальних водоймах - баптистеріях, які будували неподалік від храму. Хрещення новонароджених бере початок з IV ст., коли Августин поширив ідею гріховності першої людини, яка переходить на її потомків, а хрещення виступає вже і як обряд очищення від цього гріха. Сучасні тлумачення та виконання обряду хрещення в різних християнських течіях неоднозначні.

Після хрещення відбувається миропомазання - частину тіла дитини змащують спеціально освяченою ароматичною олією (миром), яке "єднає дитину із Святим Духом". Миропомазання проводять і під час здійснення деяких інших таїнств.

Сповідь (каяття) - найважливіше християнське таїнство, під час якого віруючий зізнається священику у своїх гріхах, за що дістає офіційне прощення церкви. На початку християнства сповідь була прилюдною і гласною, але були й винятки: можна було написати в записці свої гріхи та подати її єпископу. Однак з часом сповідь остаточно перестала бути гласною, поступившись місцем індивідуальній. Прощення гріхів відбувалось обов'язково, жодних викупних актів збоку віруючого не вимагали. Пізніше з'явився викуп за гріхи. Сповідь має певне виховне значення. Тон, хто сповідувався, і чогось очікував, на щось сподівався, водночас чогось боявся. І отримував душевне полегшення. Між іншим - як і можливість грішити ще раз.

Сповідь може завершуватися причастям (євхаристією) - вкушанням хліба та вина, які символізують тіло і кров Христа. У християнстві цей обряд мотивується подіями Тайної Вечері перед судом і стратою Ісуса. Історичні корені його сягають первісної епохи.

Таїнство священства (ординації) ґрунтується на уявленні, згідно з яким" людина після певної церемонії набуває властивості бути посередником між Богом і людьми. Обряд супроводиться покладанням рук архієрея на голову людини, яку висвячують ("рукопокладення"), унаслідок чого їй перелається святість. Вона йде через усі покоління вищих ієрархів церкви від Ісуса Христа, котрий здійснив висвячення першого Римського єпископа апостола Петра. Це таїнство має обґрунтувати і підкреслити виняткове становище духовенства щодо віруючих.

Таїнство шлюбу полягає в релігійному освяченні шлюбного союзу за допомогою церемоній, що мають зробити цей союз міцним, плідним. Шлюбний обряд виник іде в глибокій давнині у процесі становлення самої родини. Християнський обряд вступу до шлюбу успадкував багато народних звичаїв і церемоній такого роду, тому в різних країнах існують специфічні особливості його проведення, однак усюди він дуже урочистий.

Таїнство маслосвяття (останнє помазання, соборування) здійснюється над умираючою людиною. Воно полягає у змащуванні певних частин її тіла спеціально освяченою маслиновою олією - єлеєм і супроводиться читанням спеціальних молитов.

До цього обряду дуже близьке й релігійне поховання, що супроводиться певними церемоніями для забезпечення успішної мандрівки, душі померлого до раю. Для цього разом з покійником у труну кладуть "дозвільну грамоту", могила освячується, читаються відповідні молитви.

Свята і пости

У пауліністський період формування християнства активно розробляється християнська святковість. Насамперед встановлюється святкування неділі, що необхідно для протиставлення іудейській суботі. Неділя оголошена святом як початок днів Божого творіння. Кожний день у християнському календарі присвячений певним подіям або пам'яті якогось святого. Кожний день є по своєму святковим чи жалобним. Порядок днів тижня християни запозичили у зороастрів, у яких день бога Сонця припадав на перший день іудейського тижня і став Неділею (Воскресінням).

Особливо шануються річні свята. Основні християнські свята пов'язані з біографією Ісуса Христа. Центральні серед них - Пасха (для православ'я) і Різдво (для католицизму).

Пасха (Великдень) присвячена воскресінню страченого на розп'ятті Ісуса Христа. Вона має єдині генетичні корені з численними землеробськими культами вмираючих і воскресаючих богів давнини та пов'язаними з ними уявленнями про спокутну жертву і торжество всепереможного життя. Спорідненістю з язичницькими весняними святами пояснюються специфічні пасхальні обряди та звичаї; випікання пасок, фарбування яєць тощо. Нікейський собор у 325 р. встановив дату Пасхи: перша неділя після весняного рівнодення. Обов'язкова умова - має минути повний тиждень після іудейської Пасхи. Розрахунки Святкових днів християнської Пасхи ведуться за спеціальними пасхаліями, що складаються на багато років наперед і публікуються в церковних календарях. Святкуванню "Пасхи передує Великій Піст, що триває сім тижнів.

Після цього (першого за значенням) свята християнський канон називає такі дванадцять найважливіших свят (дванадесяті свята): Різдво Христове, Хрещення Господнє, Стрітення, Благовіщення, Вхід Господній в Єрусалим ("вербна неділя"), Вознесіння, Трійця, Преображення чи Спас, Успіння Богородиці ("перша пречиста"), Різдво Богородиці, Воздвиження Хреста, Введення в храм Богородиці. Великими церковними святами є також Обрізання Господнє, Різдво Іоанна Предтечі, апостолів Петра і Павла, Усікання голови Іоанна Предтечі та Покрова Пресвятої Богородиці. За 40 днів до Різдва починається різдвяний, або Пилипів, піст. Крім того, влітку проходять Петрівка, або Апостольський піст, і Успенський (Богородичний) піст.

Дуже поширені, особливо в сільській місцевості, свята, встановлені на вшанування християнських святих, ім'ям яких названо місцевий храм. Це місцеві храмові свята.

Храми

Розповімо про історію християнських храмів (не свят, а будівель), культових споруд. Стале місце для проведення зборів віруючих і виконання культових дій завжди було першою умовою існування християнської общини. Перші християни таким місцем обирали гаї, сади, пагорби. Христос дуже любив природу і всі проповіді проголошував у природних умовах. Потім християни стали будувати невеличкі храми і базиліки. У періоди гонінь широко влаштовували храми в підземних галереях і печерах, відомих як катакомби. Але невдовзі християнство перейшло до спорудження фундаментальних храмів, які були базою адміністративних і господарських справ єпископа. Споруджувались вони за греко-католицьким язичницьким храмовим зразком - базилікою. Це прямокутна будівля, поділена всередині колонами чи стовпами на окремі нефи чи кораблі (3 чи 5), з них середній є більшим і головним. У головному нефі з орієнтацією на схід влаштовується вівтар. Храми прикрашаються розписами, іконами, скульптурами, мозаїкою, вітражами.

Архітектура храмів має змістовну історію. Крім культових вимог, вона зумовлена рівнем розвитку будівельної техніки, національними рисами, соціальними факторами. Архітектурна символіка, внутрішній декорум храму мають ідеологічне навантаження, яке виходить далеко за межі релігійних з'явлень, і матеріалізують естетичні та інші уявлення людей часу будівництва храму. При цьому виключного значення набувають ідеї неперехідні, загальнолюдські, загальнонародні. Зразками і пам'ятниками церковної архітектури є Софійський і Володимирський собори у Києві, храми Києво-Печерської лаври, Андріївська церква, чудові собори Чернігова та ряд інших.

Виникнення чернецтва

В останні десятиріччя III ст. виникає і починає активно розвиватись інститут чернецтва. Раннє християнство утримувалось від активного аскетизму. Євангелія змальовують Ісуса життєлюбною людиною, яка аж ніяк не уникала товариства. У подальшому в християнстві складається уявлення про особливий стиль життя тих, хто прагне до вищого релігійного доб-рочинства: цнотливість, безшлюбність, відмова від життєвих благ, бідність, аскетизм. Хто ж не хоче і не може вийти на цей рівень, хай живе звичайним життям. Про це пише Евсевій Кесарійський у 323 р. Серед християн з'являються перші анахорети, тобто ті, які живуть самітністю: св. Антоній, Павло із Фів, Іларіон, Аммоній. З'являються терміни "монах" (від слова "монос" - один, ізольований), "інок" (від "ін" - один), "пустельник" - той, хто живе в пустелі, "монастир" (пустинь).

Ініціатива організації першого монастиря належить св. Пахомію, який уперше створив таку установу у Фіванді на березі річки Ніл у 322 р.

Особливо високу оцінку аскетизм і чернецтво одержали в працях отців церкви римо-католиків: св. Амвросія (340-397), св. Єроніма (347-420) і св. Августина (354-430).

Християнська церква - державна

З 96 р. імператорський престол у Римі посідає династія Антонінів. У її часи Римська імперія в II ст. досягла найбільшого розширення своїх територій. На заході її кордони йшли європейським