Християнські релігійні свята і обряди

План

1. Церковний шлюб

2. Священство

3. Релігійний похоронний обряд

4. Хрещення Господнє

5. Стрічення

6. Вхід Господній в Єрусалим

7. Вознесіння Господнє

8. Трійця або п'ятидесятниця

9. Спас

10. Здвижения

11. Свято Різдва Богородиці

12. Пасха (Великдень)

13. Храмові

14. Література

Релігійні свята і обряди пішли від первісних вірувань та магічних дій. Люди докласового суспільства, безсилі перед могутньою природою, намагаючись забезпечити собі успішне полювання або рибальство, хороший приплід від тварин або врожай, зверталися до колективних обрядових дій, через які вони розраховували вплинути на надприродне, в певні дні, які мали важливе господарське значення. В умовах класового суспільства поступово склався календар релігійних свят і обрядів.

Християнські релігійні обряди і свята численні. Попри всю їх різноманітність, у них є загальна функція: вони зміцнюють віру в надприродне, в дива, безсмертя душі, загробне життя. Релігійні свята і обряди — важлива складова частина релігійного культу, спосіб інтелектуального та емоційно-психологічного впливу на віруючих, засіб формування релігійних стереотипів у їхній свідомості й поведінці.

Серед обрядових дій у християнстві значне місце посідають таїнства, в яких "під видимим образом передається віруючим невидима благодать Божа". Слід зазначити, що з усіх християнських таїнств більшість протестантських течій здійснюють лише хрещення і причастя.

Хрещення — прилучення до християнства шляхом занурення у воду або окроплення. Слово "хрещений" рівнозначне слову "християнин".

Обряд окроплення водою, як магічна дія, виник ще в далекому минулому. V багатьох народів вважалося, що вода має здатність відганяти від людини "нечисту силу". Тому ще до виникнення християнства існував звичай окроплювати немовля водою і при зануренні в неї давати йому ім'я.

Раннє християнство не знало обряду хрещення. Він впроваджувався поступово і тільки рішеннями перших вселенських соборів (IV ст. н.е.) хрещення було оголошене обов'язковим. Форма обряду у різних християнських церков різноманітна: католики обливають хрещеною водою, протестанти — окроплюють або занурюють у воду. У православній церкві обряд хрещення здійснюється над немовлям, якого в перші дні народження приносять до церкви, де священик тричі занурює Його в "святу" воду. Цією дією він нібито змиває "первородний гріх", наслідуваний дитиною від "прабатьків людства" і відкриває перед ним шлях до спасіння. Служителі культу створюють під час обряду хрещення атмосферу урочистості і наділяють його особливою, священною силою, запевняючи, що хрещення "святою" водою оберігає від хвороб, "нечистої сили" тощо.

Здійснюючи обряд хрещення, віруючі вважають, що вода і проголошені заклинання визволять хрещеного від "злісного впливу сатани". Ідеї про злу владу непокірного Богу сатани і про "первородний гріх", від якого слід очищатися окроплениям водою, і лежить в основі церковного обряду хрещення.

Причастя, або Євхаристія — з'їдання хліба та вина, які сприймають як тіло та кров Христа. Причащаючись, вчить церква, віруючий приймає "подячну жертву" і "прилучається до божественного єства". В деяких протестантських церквах і сектах специфічною формою причастя є хлібопереломлення. Але на відміну від православ'я та католицизму причастя не вважається таїнством, а обрядом, що символізує духовну єдність віруючих у їхній вірі в друге пришестя Христа.

Першоджерелами таїнства причастя є ті ж самі стародавні вірування та обряди.

З появою землеробства хліб і вино почали вважатися кров'ю рослинницьких духів і божеств, до яких люди "причащалися". Християни запозичили своє таїнство причастя із стародавніх релігій, пов'язавши його з ученням про спокусливу жертовну смерть Ісуса.

Миропомазання — передавання хрещеному "благодаті святого духа", змазування Його ароматичною речовиною — миро.

Обряд змазування тіла маслянистими речовинами виник набагато раніше християнства. Люди того часу вірили в магічні властивості речовин. Пізніше помазання здійснювалося, наприклад, в Індії при хрещенні, на весіллях і похоронах. В Єгипті застосовували помазання при освяченні жерців; змазували голову при освяченні первосвящеником згідно з обрядом іудаїзму.

Запозичивши із стародавніх релігій обряд миропомазання, християни оголосили його таїнством. У ранніх християнських церквах миропомазання здійснювалося лише на пасху. Таїнство миропомазання виконували, як правило, над немовлям.

Сповідь — це розповідь віруючих про свої гріхи священикові, щоб одержати через нього прощення Бога.

Джерела таїнства сповіді або покаяння — в первісних віруваннях про зло і гріх, "бісові сили", котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття.

У християнстві сповідь спочатку була прилюдною і лише в кінці IX ст. замінена таємною, тобто сповідаю віруючого тільки священику, хоча в православ'ї поряд з таємною існує і загальна сповідь

Якщо в православ'ї і католицизмі сповідь вважається таїнством, то протестанти започаткували прилюдне покаяння і не вважають його таїнством. У багатьох протестантських громадах покаяння здійснюють люди, що вирішили вступити до секти, а також віруючі, які мають "гріхи" перед релігійною общиною або єдиновірцями.

Церковний шлюб

У християнській релігійній обрядності таїнство шлюбу утвердилося порівняно пізно. Лише в XVI ст. склався його ритуал. Згідно із твердженням православних і католицьких священиків, це таїнство освячує шлюбний союз "іменем Божим", передає нареченим "благодать одностайності" в народженні й вихованні дітей.

Обряд одруження виник у період первісного ладу. Ще в давнину люди зверталися до "добрих духів" з проханням допомогти їм народити дітей, відігнавши "нечисту силу". Лякали цю "нечисту силу" вогнем, димом, водою, шумом. Пережитки ритуалу збереглися і в сучасному церковному шлюбному обряді: священик обмазує нареченого і наречену хрестом, обкурює їх димом ладану, наречені тримають при цьому запалені свічки.

Таїнство шлюбу — засіб впливу церкви на молодь і сім'ї віруючих, поширення релігійної моралі.

Священство

У православній і католицькій церквах священство є таїнством, у протестантизмі — обрядом. Священство — посвята у сан диякона, священика або єпископа. Рукоположений служитель культу після цього ніби стає посередником між Богом і людьми.

Обряд священства існував і в дохристиянських релігіях, був запозичений християнами в період утвердження перших релігійних громад і посідав значне місце. Після проголошення християнства державною релігією розпочалося становлення церковної ієрархії — священновладдя церковних чинів зверху донизу.

Католицька церква встановила свою власну ієрархію за феодальним зразком. Те ж саме можна сказати і щодо православ'я. У протестантизмі священновладдя спрощене, всі християнські релігії визнають божественне походження церковної ієрархії.

У християнстві священство здійснюється лише чоловіками і має трк ступені: диякон, пресвітер (священик), єпископ. Диякон — священнослужитель першого ступеня. Він бере участь у богослужінні, прислужує при таїнствах, але не має права робити це самостійно. Пресвітер (священик) може самостійно проводити богослужіння, обряди і шість таїнств із семи, визнаних у католицизмі й православ'ї, крім рукоположення. Єпископ — священнослужитель найвищої категорії, здійснює всі сім таїнств і має право висвячувати у сан диякона і пресвітера.

Малосвяття або соборування — помазання хворого освяченою оливою — єлеєм. У здійсненні цього таїнства є відмінність між православною і католицькою церквами. Згідно з ученням православної церкви малосвяття зцілює немощі духовні й тілесні — ті, які є наслідком гріхів; у католицизмі це таїнство — один із останніх обрядів переходу людини у вічне життя. В православ'ї малосвяття здійснюється над особами старшими 7 років, що хворіють тілесними або душевними хворобами (відчай, скорбота тощо).

Таїнство малосвяття в православній церкві спочатку здійснювалося сімома священиками. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім раз змазували єлеєм хворого. Тепер цей обряд здійснює один священик, але як і раніше збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

Богослужіння — важливий елемент будь-якого релігійного культу у формі обрядових дій, церемоній. Процес богослужіння — звернення до Бога з метою одержання від нього підтримки. Досягається це завдяки загальним молитвам, заклинанням, ритуальним діям. При цьому служителі культу та всі присутні віруючі ніби "вступають у прямий контакт з Богом". Богослужіння провадиться у культових приміщеннях. Головне його призначення — прищепити віруючим думку про всесилля і могутність Бога та його служителів, про нікчемність людини та її залежність від Божої волі.

Служителі культу намагаються надати богослужінню урочистості та яскравості. І не тільки віруючі, а й люди, далекі від релігії, відвідуючи культові споруди, переживають почуття потаємності, схвильованості, емоційного піднесення. З цією метою використовувались архітектура та оздоблення храмів, живопис, музика, співи.

Релігійний похоронний обряд

В основі обряду лежить віра в існування душі та загробного життя. Церква перетворила смерть людини в знаряддя духовного впливу на підкорення людей, встановивши складну процедуру похоронних обрядів (панахиди, читання псалмів над покійником тощо).

Християнські свята своїми назвами зобов'язані дванадцяти місяцям року. І належать до так званих свят, що їх церква відзначає урочистими богослужіннями.

Різдво Христове — це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов'язане євангельським міфам про дивне народження Ісуса Христа — сина божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісні культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря загробного світу — Осіріса. В Стародавній Греції 6 січня святкували народження