До Київської Русі свято прийшло разом з християнством в X ст. і злилося з зимовим старослов'янським святом — святками.

Православна церква всіляко намагалася замінити святки святом Різдва Христова, але існуючі у східних слов'ян свята і звичаї укорінилися настільки глибоко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з народними. Так, колядки церква поєднала з Євангельським міфом віфлеємської зірки, котра сповіщала про народження Христа. "Язичницькі" колядки перетворилися в ходіння христославів із зіркою по домівках. Для прославлення Христа широко залучалися діти. Віруючі віддячували їх подарунками. Православна церква відводила цьому святу дуже важливе значення. Різдво, згідно з ученням церкви, — це друга пасха.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився з метою спокутування гріхів людей і для того, щоб вказати людству шлях до спасіння. Весь зміст свята, його урочистого богослужіння має своєю метою довести віруючим, що всі земні страждання — наслідок гріхів роду людського, а вихід із тяжкого земного життя — в досягненні блаженства в загробному світі.

Хрещення Господнє

Це свято — одне з головних у християнстві, воно було проголошене в пам'ять хрещення Ісуса Христа в річці Іордан. Ця подія описується в Євангелії, причому досить суперечливо. На ранній стадії розвитку християнство взагалі не знало обряду хрещення. Його запозичено християнством із стародавніх культів. Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворюючи явища природи, наші далекі предки одухотворяли й воду — важливе джерело життя людини. Вона втамовувала спрагу, забезпечувала родючість полів. Але водні стихії інколи завдавали величезних збитків людям, нерідко загрожували їхньому життю.

У дохристиянських культах важлива роль відводилася обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни", "нечисті" за допомогою води. Згідно із стародавніми віруваннями, вода мала очищувальну силу, вона очищала людей від "нечистої сили", "злих духів", що могли завдавати людям шкоди. Тому у стародавніх народів існував звичай окроплювати водою новонароджених.

Про здійснення хрещення християнами вперше згадується в християнській літературі кінця І — початку II ст. Але остаточно хрещення закріпилося лише в другій половині II ст. Тоді ж і виникає свято хрещення, пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в Іордані. Свято хрещення було завжди дуже урочистим. Головний його обряд — освячення води. Воду святили в церкві і в ополонках. До ополонки рушав хрестовий хід, лунали урочисті молебни. Освячення води в храмах відбувається і у наші дні.

Стрічення

Це слово присвячене міфічному представленню Богові батьками Ісуса Христа свого немовляти. Це "зустріч", яка відбулася ніби в Єрусалимському храмі на сороковий день після Різдва Христова.

Церква намагається зробити свято стрічення популярним серед віруючих. Мета його, як і будь-якого іншого церковного свята — поширення ідей християнства, "надання правди фактам" біографії Христа, підкреслення обов'язку для віруючих приносити в храм немовлят протягом 40 днів після народження.

Впроваджуючи свято стрічення, християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни тоді в лютому святкували "очищення", покаяння, дотримували піст, вважаючи, що перед початком весняних польових робіт необхідно "очиститися від гріхів" і "нечистої сили" відповідними жертвоприношеннями духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жерцями, озброївшись факелами, виганяли злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2 (15) лютого християнська церква і заснувала своє свято стрічення господнє, відрахувавши від Різдва Христова (25 грудня) сорок днів, необхідних для "очищення" Марії.

Прихильниками православ'я свято стрічення тривалий час не визнавалося. Тільки поступово православна церква змогла надати стріченню значення свята очищення. Воно стало урочисто святкуватись, супроводжуючись обов'язковими в цей день хрестовими ходами. Саме таким стало це свято на Русі, утвердившись в основному як церковне свято, у побуті ж віруючі відводили йому незначне місце: в народній свідомості стрічення знаменувало кінець зими і початок весни.

Вхід Господній в Єрусалим

Це свято має дві назви: офіційно-церковну — вхід господній в Єрусалим, побутову — вербна неділя.

Вербна неділя — це переддень так званого страстного тижня, що присвячується "згадкам про страждання Христа". Свято безпосередньо примикає до пасхи і не має постійної календарної дати. В руському православ'ї воно належить до дванадцятих свят. В основі свята лежить біблійська легенда про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями в Єрусалим. Туди він йшов, як про це розповідають євангелісти, для страждань і смерті. Похід цей супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря. Потім, у неділю, в'їхав у Єрусалим. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед сином Божим пальмові гілки. На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпукуються на цей час і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. За задумами церковників, святкування входу господнього в Єрусалим повинно було спонукати віруючих відкрити свої серця для вчення Христа подібно до того, як це зробили жителі Стародавнього Єрусалима.

Вознесіння Господнє

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом вознесіння воскреслого після страти сина Божого на небо. На честь вознесіння Христа православна церква і встановила одне із своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після пасхи і тому постійної дати не має.

Грунтуючись на біблійських легендах, християнські теологи запевняють, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. Християнство запозичило ідею вознесіння з вірувань фінікійців, іудеїв та інших народів.

Це свято в побуті віруючих значного поширення не одержало і залишилося суто релігійним, церковним святом. Всім своїм змістом свято вознесіння породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення "життя вічного".

Трійця або п'ятидесятниця

Це свято, яке відноситься у право-слав ї до дванадцятих, за запевненням церковників встановлене в пам'ять чудесного явища: немовби на п'ятидесятий день після воскресіння на його учнів зійшов "святий дух", і вони заговорили різними мовами, хоча ніколи їх раніше не знали. Роль цього міфу — постійно прислухатися до голосу церкви, яка несе віруючим "слово боже", нести християнство іншим "мовам", тобто іншим народам.

Міфи про божественну трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх народів, з вірувань яких християнство запозичило багато уявлень. Новозавітні ж розповіді про трійцю з'явилися внаслідок того, що в процесі становлення християнства виникла необхідність пов'язати нову релігію з легендами старого завіту. Тому в новозавітних книгах зроблено спробу показати Христа, як сина староєврейського бога Яхве, представивши разом з образом бога — духа святого як постать одного, єдиного Бога. В цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Яхве, християнське духовенство запозичило й багато інших іудейських свят, у тому числі свято п'ятидесятниці. Останнє виникло у стародавніх євреїв з переходом їх до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів. Спочатку, в період багатобожжя, це свято кінця жнив мало своїм обрядовим призначенням жертвопринесення хліба нового урожаю місцевим польовим духам і божествам, як продавцям урожаю і хазяям землі. Християнство ж надало "святу седмиць" або п'ятидесятниці свого специфічного обгрунтування і змісту.

У Росії свято трійці злилося з місцевим святом первісних слов'ян — семиком (інша назва "зелені свята") і запозичило у нього побутовий зміст. Стародавні слов'яни семик пов'язували із завершенням осінніх робіт. Його мета — улещення духів рослинності у відповідальний період цвітіння і косіння хлібів. У православне свято трійці увійшло своєю обрядовою стороною поминання духів померлих родичів (так звана поминальна субота).

Спас

В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення Христа. В кінці свого земного життя він немовби привів групу своїх учнів на гору і під час молитви "перетворився". Спас полягає у тому, оповідає Біблія, що вигляд обличчя його змінився, одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження.

Служителі культу, витлумачуючи біблійську легенду, запевняють, що Христос хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді син Божий.

Свято спаса є поєднанням християнської легенди про Христа із стародавніми народними звичаями відзначати завершення сільськогосподарського року, з міфами про очищення природи від злих духів.

Невипадково християнське свято спаса включає не тільки уславлення Христа та його спасіння, а й освячення яблук, винограду, інших фруктів (звідси й інша назва свята — "яблучний спас"). Це ще одне