Учинена наприкінці Першої світової війни турками різанина нанесла жорстоку втрату вірменській католицькій громаді: загинули 7 єпископів, 130 священиків, 47 черниць і більше 100 000 мирян. У зв'язку з різким зменшенням вірменської громади в Туреччині, Вірмено-католицький Синод, що зібрався в Римі в 1928 році, ухвалив знову перенести патріархат у Ліван (у Бейрут), а Константинополю (Стамбулу) дати статус архієпископії.

Декілька громад вірмено-католиків проживало в тій частині історичної Вірменії, що в 1823 році ввійшла до складу Росії. В 1850 році Пій IX заснував Артвінську єпархію для всіх вірмено-католиків, що проживають на території Російської імперії. Однак протидія царського уряду східному католицизму привело до того, що ця єпархія з'явилася тільки через 40 років.

В1912 році вірмено-католики Російської Імперії виявилися під юрисдикцією латинського єпископа, що перебував у далекому Тирасполі. При комуністах вірмено-католики були зовсім подавлені, і тільки після знаходження Вірменією в 1991 році незалежності знову виникли громади вірмено-католиків. 13 липня 1991 року папська курія заснувала ординаріат для вірмено-католиків у Східній Європі в Гюмрі (Вірменія).

У листопаді 1992 року в Римі зібрався Синод вірмено-католицьких єпископів, він розглянув потреби Церкви в новій ситуації. У червні 1997 він знову зібрався в Римі для підготовки нового уставу Вірменської Католицької Церкви.

Важливий зразок релігійного життя вірмено-католиків - братерство мечитаристів, засноване в 1701 році в Константинополі. В 1717 році громада перебралася на острів Сан-Лазаро у Венеції. Ще одна група мечитаристів влаштувалася в 1811 році у Відні. Обидві громади вже довгий час займаються науковою діяльністю в Європі і на Близькому Сході. Братерство священиків у Бзуммарі (Ліван) має в розпорядженні велику бібліотеку й духовну семінарію, відкритої в 1771 році. Вище утворення можна одержати в Римі в заснованому в 1883 році Вірменському Коледжі.

У цей час найбільше вірмено-католиків проживає в Бейруті (Ліван) і Алеппо (Сирія). У Церкви 7 єпархії на Близькому Сході: 2-у Сирії й по однієї — у Лівані, Іраку, Ірані, Єгипті й Туреччині. Є апостоличний екзархат для вірмено-католиків у США.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ЛІВАН, СИРІЯ, ІРАК, ТУРЕЧЧИНА, ЄГИПЕТ, ІРАН. ДІАСПОРА

ГЛАВА: ПАТРІАРХ ЖАН ПЬЕР XVIII КАСПАРЯІІ (НАРОДИВСЯ В 1927 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1982 РОЦІ)

ТИТУЛ: ПАТРІАРХ КИЛІКІЙСКОЇ ВІРМЕНІЇ

РЕЗИДЕНЦІЯ: БЕЙРУТ (ЛІВАН)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 344 000

Коптська Католицька Церква

Формально унія між Католицькою і і Коптською Церквами була укладена на Флорентійському соборі, де коптська делегація підписала 4 лютого 1442 року документ Cantate Domino. Однак цей документ у Єгипті не підтримали, і тому ніяких практичних наслідків він не мав.

Католицькі місіонери, у першу чергу, францисканці, почали активно діяти серед коптів з XVII століття. В 1630 році в Каїрі була заснована місія капуцинів, в 1675 році в Єгипті з'явилися єзуїти. Протягом XVII століття мали місце декілька тривалих, але марних богословських діалогів між Римською й Коптською Церквами.

В 1741 року Амба Панас, коптський єпископ Єрусалима, прийняв католицтво. Папа Бенедикт XIV призначив його апостоличиим вікарієм невеликої громади єгипетських копто-католиків, що нараховувала близько 2 000 чоловік. І хоча сам Панас повернувся в Коптську Церкву, почата їм лінія коптських апостоличних вікаріїв була продовжена.

В 1824 році, виходячи з помилкової думки про те, що турецький паша не стане проти установи копто-католичного патріархата, Рим його заснував, але патріархат залишився лише на папері. Тільки в 1829 році турецькі влади дозволили, копто-католикам будувати свої церкви.

В 1895 році папа Лев XIII повторно заснував патріархат, а в 1899 році призначив єпископа Кирила Макария "Олександрійським патріархом коптів" Кирилом II. Патріарший вікарій єпископ Кирило головував в 1898 році на Синоді копто-католиків, на якому були прийняті деякі латинські богослужбові практики. Через протиріччя в Церкві Кирилу довелося в 1908 році піти на спочинок. Місце патріарха залишалося вакантним до 1947 року, коли нарешті обрали Управління патріархату перебуває в Каїрі, але найбільше копто-католиків проживало завжди у Верхньому Єгипті. Останнім часом вони стали переїжджати й в інші частини країни.

Кандидати у священики одержують утворення в патріаршій семінарії Св. Лева в Маалі, біля Каїра. Крім того, є невеликі семінарії в Мааді, Тахті й Олександрії. Понад 100 които-католичннх приходи мають при собі початкові, а деякі й середні школи. Церква містить лікарню в Асьюте, кілька медичних диспансерів і поліклінік і сирітських будинків.

У копто-католиків немає монастирів, здатних суперничати із древньої коптською чернечою традицією, але є релігійні ордена, які влаштовані за зразком західних апостоличних громад і займаються освітньою, медичною й добродійною діяльністю.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ЄГИПЕТ

ГЛАВА: ПАТРІАРХ СТЕФАН II ГХАТТАС (НАРОДИВСЯ В 1920 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1986 РОКУ)

ТИТУЛ: ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХ КОПТІВ

РЕЗИДЕНЦІЯ: КАЇР (ЄГИПЕТ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 197000

Ефіопська Католицька Церква

Католицькі місіонери добралися до Ефіопії в XIV столітті, а 28 серпня 1439 року папа Євгеній IV у посланні імператорові Ефіопії запропонував йому укласти унію з Католицькою Церквою, однак унія укладена не була. В XVI столітті через мусульманське вторгнення, пік якого довівся на 1531 рік, було поставлено під питання саме існування християнської Ефіопії. Імператор звернувся по допомогу до португальців, які послали підкріплення з Гоа, що дозволило йому в 1543 році розбити мусульманську армію.

Разом з португальцями в Ефіопію прибули місіонери-єзуїти, які стали схиляти Ефіопську Церкву до унії з Римом, їхня активність була спрямована в першу чергу на політичну верхівку країни, включаючи імператора. Багато в чому завдяки зусиллям батька Педро Паєса імператор Сусеній звернувся в 1622 році в католицтво і оголосив католицизм державною релігією. У наступному ропі папа Григорій XV призначив португальця-єзуїта Аффонсо Мендеса патріархом Ефіопської Церкви. Формально унія була укладена в 1626 році, коли Мендес прибув в Ефіопію, але тривала вона всього 10 років. Мендес намагався латинізувати ефіопську літургію, звичаї й церковний устав, а Сусеній насаджував зміни в Церкві шляхом насильства й кровопролиття, що викликало з боку народу відповідне насильство. В 1632 році Сусеній загинув. В 1636 році його спадкоємець вигнав Мендеса, розірвав унію, стратив багатьох католицьких місіонерів. 200 років Ефіопія була закрита для католицьких місіонерів.

В 1839 році лазаріти й капуцини спробували відновити місіонерську діяльність, але народний опір був занадто сильним. Тільки після коронації в 1889 році пануючи Мене-лика II католицькі місіонери змогли вільно працювати в країні. їхня діяльність активізувалася в період італійської окупації Ефіопії з 1935 по 1941 роки, як уже раніше трапилося в Еритреї, опинившимся з 1889 року під італійським контролем.

Нинішня ієрархічна структура Ефіопської Католицької Церкви сходить до 1961 року, коли був заснований митрополичий престол в Аддис-Абебі й вікарні єпархії в Асмері й Адиграті. Найбільше ефіопо-католиків проживає в Аддис-Абебі й Асмері. Після встановлення 24 травня 1993 року незалежності Еритреї біля половини віруючі Церкви виявилося в новій країні. В 1995 році в Керані і Баренту були засновані дві нових єпархії, що відокремилися від діоцеза в Асмері.

Ефіопська Католицька Церква має семінарії в Аддис-Абебі й Адиграті (Ефіопія), в Асмері й Керені (Ерітрея). В 1919 році папа Бенедикт XV відкрив у Ватикані Ефіопський Коледж, відновивши для нього церква Св. Стефана, розташовану безпосередньо за собором Св. Петра.

Кардинал Павло Цадуа, що як архієпископ Аддис-Абеби з 1977 року очолював Церкву, 11 вересня 1998 року залишив своє служіння. У той же день папа Іоанн Павло II призначив єпископа Берхане-Йезус Демереу Сурафаіла апостоличним адміністратором на той час, поки буде обраний новий архієпископ.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ЕФІОПІЯ Й ЕРИТРЕЯ

ГЛАВА: БЕРХАНЕ-ЙЕЗУС ДЕМЕРЕУ СУРАФАІЛ, АПОСТОЛИЧНИЙ АДМІНІСТРАТОР

ТИТУЛ: ЕФІОПСЬКИЙ АРХІЄПИСКОП АДДИС-АБЕБИ

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 203 000

Сірійська Католицька Церква

В епоху хрестових походів між католицькими й сірійськими єпископами нерідко встановлювалися теплі відносини. Деякі сірійські єпископи, схоже, прихильно ставилися до ідеї унії з Римом, хоча нічого конкретного тут досягнуто не було.

Відомий декрет про унії між Сірійською Церквою й Римом (Мultа et Armirablia), підписаний 30 листопада 1444 року на Флорентійському соборі, але й він залишився на папері.

Місіонери єзуїти й капуцини почали свою діяльність серед сирійців в Алеппо в 1626 році. При цьому в католицтво перейшло так багато сирійців, що в 1662 році католицька партія зуміла обрати патріархом свого представника Андрія Ахиджяна. Це привело до розколу громади, і після кончини Ахиджяна в 1677 році було обрано два патріархи (дядько й племінник), що представляли дві конкуруючі групи. Однак в 1702 році, після кончини католицького патріарха, лінія сірійських католицьких патріархів перервалася.

Турецький уряд підтримувало східних християн проти католиків, і протягом XVIII століття сіро-католики перетерпіли чимало гонінь і страждань. Відомі часи, коли жодного діючого сіро-католичного єпископа не залишалося, і громада існувала підпільно.

В 1782 році Сірійський Священний Синод обрав патріархом митрополита Алеппського Михайла Джарвиха. Незабаром після цього