В 1829 році турецький уряд офіційно визнав Сіро-Католичну Церкву, в 1831 році резиденцією патріарха стало Алеппо. Відновилася католицька місіонерська діяльність. Через жорстокі гоніння на християнську громаду в Алеппо патріархат перебрався в 1850 році в Мардин (нині Південна Туреччина).

Постійний приріст чисельності сіро-католиків за рахунок нехалкідонітів припинився в результаті гонінь і різанини під час Першої світової війни. На початку 1920-х років резиденцію патріарха перенесли в Бейрут, куди перебралися й багато сіро-католиків.

Сіро-католичні патріархи завжди додають до свого імені ім'я Ігнатіїі. На Синоді 1888 року в Шарфі була прийнята постанова про безшлюбність духовенства, однак у цей час у Церкві було чимало одружених священиків. Патріарша семінарія й видавництво, розташовані у Шарфейському монастирі (Ліван).

Найбільше сіро-католиків проживає в Сирії, Лівані й Іраку. їхня загальна мова - арабська, хоча подекуди в східній Сирії й північному Іраку дотепер говорять сірійською.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ЛІВАН, СИРІЯ, ІРАК

ГЛАВА: ПАТРІАРХ ІГНАТІЄВІ МУСУ І ДАУД (НАРОДИВСЯ В 1930 РОЦІ, ОБРАНИЙ В 1998 РОЦІ)

ТИТУЛ: СІРІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХ АНТІОХІЇ

РЕЗИДЕНЦІЯ: БЕЙРУТ (ЛІВАН)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 129000

Сіро-Маланкарська Католицька Церква

В XVIII столітті відомо не менш чотирьох спроб возз'єднання Католицької й Маланкарської Сірійських Церков (див. И.Е), але всі вони провалилися.

В1926 році група з п'яти сіро-маланкарських єпископів, що стали в опозицію до сірійського патріарха в Індії, уповноважила одного зі своїх членів, Мар Іванія, почати переговори з Римом про возз'єднання. Вони лише наполягали на збереженні літургії й на тім, щоб за єпископами залишилися їхні єпархії.

Рим завважав достатнім, щоб єпископи сповідали католицьку віру, а їхнє хрещення й священний сан за ними зберігався.

В остаточному підсумку, нові відносини з Римом прийняли тільки двоє з 5 єпископів, включаючи Мар Іванія, що основали перші чернечі громади в Маланкарській Сірійській Церкві. Ці два єпископи, священик, диякон й один мирянин були прийняті 20 вересня 1930 року в Католицьку Церкву. В 1930-х роках ще два єпископи, які спочатку віддали перевагу юрисдикції Сірійського патріарха в Індії, були прийняті в спілкування з Римом.

У результаті виник помітний приплив віруючих до нового Сіро-Маланкарської Католицької Церкви. До 1950 року в ній налічувалося 65 588, в 1960 році - 112 478, а в 1970 -183 490 віруючим. Нині в Церкві 3 єпархії й більше 325 000 вірних у штаті Керала (Індія).

Сіро-Маланкарська Католицька Церква грає в штаті Керала помітну роль у галузі освіти: крім коледжу Мар Іванія в Тривандрумі, Церква управляє 270 школами й 6 коледжами. Крім того, вона містить 13 лікарень. Головна духовна семінарія Церкви в ім'я Св. Марії була заснована в Тривандрумі1 в 1983 році. Перший камінь будинку семінарії благословив папа Іоанн Павло II в 1986 році, будинок було побудовано в 1989 році, а богословські курси відкрилися в 1992 році. У семінарії вчиться 160 студентів, викладає 30 викладачів.

Церква веде в Індії різноманітну екуменічну діяльність. Єпархії Тирувалла належить Екуменічній дослідницький інститут Св. Єфрема в Каттаямі. В інституті працюють католики й християни Св. Фоми, що вивчають спільне літургічну спадщину й національну традицію. Мар Василь, новий глава Сіро-Маланкарської Католицької Церкви з 1988 року, є членом комісії з діалогу між Католицькою Церквою й двома Давньосхідними: християнськими юрисдикціями в Індії.

Цікаве починання цієї Церкви - підстава в 1958 році Курисумалського ашрама. Ця чернеча громада заснована настрого цистеріа некому тлумаченні уставу Св. Бенедикта, дотриманні сірійською-сірійській-західно-сірійської літургічної традиції й окремих елементів індуістського аскетизму. Ашрам став духовним центром як християн, так й індуістів.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: ШТАТ КЕРАЛА (ІНДІЯ)

ГЛАВА: АРХІЄПИСКОП КИРИЛО МАР ВАСИЛЬ МАЛАНЧАРУВИЛ І (НАРОДИВСЯ В 1935 РОКУ, ПРИЗНАЧЕНИЙ В 1995 РОЦІ)

ТИТУЛ: СІ РО-МАЛАНКАРСЬКИЙ МИТРОПОЛИТ ТРПВАНДРУМА

РЕЗИДЕНЦІЯ: ТРМВАНДРУМ, ШТАТ КЕРАЛА (ІНДІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 327 000

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Датаки. - М., 1989.

2. Книга мертвых. - С-Пб., 2001.

3. Катехізис. - К., 1993.

4. Кодзики. - М., 1995, т. 1,2.

5. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

6. Конфуций. Я верю в древность. - М, 1995.

7. Коран. - М., 1989

8. Лао-цзы. Дао дэ цзын. Книга о пути к силе. - М., 1993.

9. Тора. - М., 1993.

10. Упанишады. - М., 1992.

11. Академічне релігієзнавство / За ред. A.M. Колодного. - К., 2000.

12. Бублик С.Л. Релігієзнавство. - К., 1999.

13. Васильев Л.С. История Востока. В 2 томах. - М., 1998.

14. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. - К., 2001.

15. Колодний A.M. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994.

16. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.

17. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997.

18. Мень А. История религии. В 7 томах. - М., 1991-1992.

19. Основы религиоведения. - М., 1998.

20. Павлов С., Мезенцев К., Любінцева К. Географія релігій. - К., 1998.

21. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. - К.: Академвидав, 2002.

22. Релігієзнавство / За ред. В.І. Лубського. - К., 2000.

23. Релігієзнавство. Лубський В.І., Лубська М.В., Теремко В.І. - К.: Академвидав, 2003.