Останнім часом Українська Католицька Церква повернулася до нормального церковного життя. 30 березня 1991 року голова Церкви, який знаходився у вигнанні в Римі, кардинал Мирослав Любачивський, переніс свою резиденцію до Львова. У травні 1992 року, уперше за багато десятиліть, українські католицькі єпископи з усіх кінців світу зібралися у Львові на Синод. У серпні 1992 року останки кардинала Йосипа Сліпого були перенесені з Риму до Львова і поховані поруч з могилою митрополита Андрія Шептицького. У липні 1993 року на Україні були відкриті 4 нові єпархії: на території Львова, Івано-Франківська й української частини єпархії Пшемисля (Польща). До кінця 1997 року Церква мала 2 363 приходи, 11 єпископів, 1 526 священиків, 590 ченців, 729 черниць і 1 298 семінаристів. У квітні 1996 року був заснований Києво-Вишгородський Архієпископський Екзархат заради пастирського оформлення віруючих у Центральній і Східній Україні. Офіційні особи у Львові вважають, що їхня Церква нараховує близько 6 мільйонів віруючих, що проживають по всій Україні. Відкрито семінарії у Львові, Івано-Франківську, Тернополі і Дрогобичі. У вересні 1994 року була відкрита (закрита радянською владою в 1946 році) Духовна Академія у Львові.

Після відновлення Церкви на Україні почав регулярно збиратися Синод її єпископів. У жовтні 1996 року у Львові пройшов перший Загальний Собор Української Греко-католицької Церкви. Цей собор, на якому були присутні 40 єпископів і по 6 кліриків і 6 мирян від кожної єпархії, буде збиратися щорічно аж до 2000 року. У 1996 році на Загальному соборі Церкви через хворобу кардинала Любачивського адміністратором Української Греко-католицької Церкви був призначений один з її вікарних єпископів Любомир Гусар.

Чимало українських католиків є й у Польщі. Коли на початку другої світової війни Радянський Союз анексував Галіцію, у Польщі залишалося близько 1,3 мільйона українців. У1946 році нова Польська комуністична влада депортувала більшість українців до Радянського Союзу і придушила Українську Католицьку Церкву. Залишені в Польщі і розкидані по всій країні близько 145 000 українських католиків могли брати участь тільки в латинській месі. У 1957 році з'явилися центри для церковного оформлення власне греко-католиків. У1989 році папа Іоанн Павло II призначив українського єпископа помічником польського примасу. 16 січня 1991 року єпископ Іван Мартиняк був призначений єпископом Пшемисля візантійсько-українського обряду, завдяки чому у греко-католиків в Польщі вперше після війни з'явився свій єпархіальний єпископ. Після реорганізації церковної структури в Польщі в 1992 році Пшемисль став вікарною єпархією Варшавської архиєпископії і був відділений від Львівської провінції, до якої він належав з 1818 року, а пізніше був безпосередньо перепідкорений Риму. У 1996 році папа Іоанн Павло II підвищив статус Пшемисльської єпархії до митрополії і змінив її назву на Пшемисль-Варшавську. Крім того, була створена Вроцлав-Гданська українська католицька єпархія, вікаріат нової Пшемисль-Варшавської митрополії. На даний час у Польщі проживає близько 85 000 українців-католиків.

Існує ввелика діаспора українців-католиків, особливо в Канаді, США, Бразилії та Австралії. Головні українські семінарії знаходяться у Вашингтоні (округ Колумбія), Стамфорді (штат Коннектикут), Оттаві (Канада), Куритибі (Бразилія). З 1897 року в Римі існує Папський Український Коледж.

Місцезнаходження: Україна, Польща, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Західна Європа Голова: кардинал Мирослав Любачивський (народився у 1914 році, обраний в 1984 році, кардинал з 1985 року)

ТИТУЛ: ГОЛОВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХИЄПИСКОП ЛЬВОВА

РЕЗИДЕНЦІЯ: ЛЬВІВ ( УКРАЇНА)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 5 182 000

Русинська Католицька Церква

Батьківщина Русинської Католицької Церкви знаходиться на заході України в південно-західній частині Карпат. У минулому цю землю називали Карпато-Україною, Карпаторосією, Прикарпаттям, Закарпаттям. Хоча поняття "русинський" раніш розумілося ширше, тобто відносилося і до українців, і до білорусів, і до словаків, нині церковні влади використовують його в більш вузькому значенні - для позначення визначеної греко-католицької Церкви. Русини-католики етнічно близькі до українців і говорять на одному з діалектів української мови. Батьківщина русинів простирається від Закарпаття до північної Словаччини і Лемківщини на південному сході Польщі.

У IX столітті велика частина цієї землі виявилася під владою католицької Угорщини, що набагато пізніше розгорнула місіонерську діяльність серед православного населення, включаючи русинів. Ця діяльність завершилася прийняттям 24 квітня 1646 року в Ужгороді 63 священиків-русинів у Католицьку Церкву. Ужгородська унія охопила православне населення в нинішній східній Словаччині. У 1664 році була укладена унія в Мукачеві, що втягнула православне населення Закарпаття й угорської єпархії Хайдудорог. У 1713 році була укладена третя унія щодо православних у нинішньому повіті Марамуреш (Румунія) до сходу від Мукачева. Через 100 років після Ужгородської унії Православна Церква в цьому краї практично зникла.

Здавна питання про те, кому буде підкорятися Русинська Католицька Церква, викликало конфлікти. Незважаючи на бажання русинів-католиків мати власний церковний устрій, русинський єпископ Мукачевський більше сторіччя відігравав ритуальну роль вікарія латинського єпископа Егерського, а русинські священики служили католицьким у латинських приходах. У1771 році проблема була вирішена папою Клементом XIV, що на прохання імператриці Марії-Терези заснував русинську Мукачевську єпархію, що підкорялася примасу Угорщини. У 1778 році в Ужгороді відкрили семінарію для русинів-католиків.

Після Першої світової війни Закарпаття стало частиною Чехословацької республіки. У Церкви існувало дві єпархії - у Мукачеві та Прешові. У 1920-х роках група русинів-католиків повернулася в Православну Церкву (див. ІІІ.А.14. Православна Церква в Чеській та Словацькій республіках), однак етнічне самовизначення русинів невід'ємно пов'язано з Русинською Католицькою Церквою.

Наприкінці Другої світової війни Закарпаття, включаючи Ужгород та Мукачево, було анексовано Радянським Союзом і стало частиною УРСР, але Прешов залишився в Чехословаччині (див. ІV.D.8. Словацька Католицька Церква). Незабаром радянська влада накинулась на Русинську Церкву з жорстокими гоніннями. У1946 році була закрита Ужгородська семінарія, а в 1949 році Русинська Католицька Церква була поглинена Російською Православною Церквою. Русини в Чехословаччині були, насильно приєднані до православ'я, а ті, хто жили в Польщі в Лемківщині, були в 1947 році депортовані або в Радянський Союз, або в інші частину Польщі. В усіх трьох країнах намагалися викорінити русинів як етнос: їх назирали то українцями, то православними.

Розпад комунізму в цьому регіоні мав важливі наслідки для русинів-католиків. Зміни почалися в середині 1980-х років в Польщі, де русини Лемківщини відкрито заявили про себе, відстоюючи права й офіційне визнання. У листопаді 1989 року помітно скорочена русинська меншість у Чехословаччині, стала домагатися визнання, у першу чергу - у Словацької Греко-католицької єпархії Прешова. 16 січня 1991 року Рим .підтвердив, що два єпископа і два вікарія, що раніше діяли в підпіллі, є офіційними єпископами Русинської Католицької Церкви Мукачевської єпархії. До 1997 року в єпархії було 264 приходи і 140 священиків. У 1995 році в Ужгороді знову відкрилася Духовна семінарія.

У русинів-католиків так і залишилася невирішеною проблема їх відносин з численною Українською Католицькою Церквою. Вперше в історії Мукачевська єпархія відкрито існує в одній державі з Українською Католицькою Церквою. Незважаючи на те, що русини не є її частиною і підкоряються безпосередньо Риму, русинські єпископи були присутні недавно на синодах Української Католицької Церкви. При цьому Мукачевський єпископ дав ясно зрозуміти, що він - противник злиття своєї Церкви з Українською і бажає зберегти етнічні і релігійні особливості русинського народу.

У 1996 році папа Іоанн Павло II заснував апостольський Екзархат для католиків візантійського обряду в Чеській Республіці і призначив його першим єпископом батька Івана Лявинця, синкелла Прешовської Словацької католицької єпархії. Одна з причин виникнення цієї юрисдикції, офіційно визнаної приналежному русинському обрядові, — необхідність налагодити ситуацію з одруженими латинськими священиками, таємно зарученими при комуністичному режимі. 60 таких священиків були прийняті Церквою, але їм дозволялось лише послужити дияконами в латинському богослужінні. У 1997 році 18 з них були підтверджені єпископом Лявинцем як греко-католицькі священики. У Чеській Республіці налічується близько 40 000 католиків східного обряду.

Наприкінці XIX - на початку XX століття багато русинів-католиків іммігрували в Північну Америку. У 1929 році через напружені стосунки з латинською ієрархією, що вимагала від священиків безшлюбності, багато русинів-католиків повернулися в Православну Церкву. У 1982 році із 690 000 русинів, що перебралися в США і їхніх нащадків, 225 000 належали до русинів-католиків, 95 000 - до Карпаторосської Православної єпархії (див. Ш.С.1. Американська Карпаторосська Греко-католицька Єпархія), 250 000 - до Православної Церкви в Америці (див. Ш.А.15), 20 000 відвідували приходи під юрисдикцією Московського патріархату, 100 000 належали різним православним, україно-католицьким, румуно-католицьким і протестантським деномінаціям. В даний час русини в США утворюють окрему церковну структуру з 4 єпархіями, 243 приходами і 170 000 віруючими. Митрололичну архієпископію Пітсбурга очолює архієпископ Джадсон Процик. Ця Церква називається