Брат Сух-е Езеля - Хусейн Алі, який у 1852 р. втік із в'язниці, де перебував за участь у бабідському русі, прибравши собі ім'я Баха-Улла, також проголосив себе єдиним продовжувачем Баба. З цього починається багатолітнє суперництво, між братами, яке згодом перейшло у відкриту ворожнечу. Турецький уряд змушений був розселити їх: одного - на Кіпр, другого - в Палестину. Діяльність Баха-Улли виявилась успішнішою. Тому новий релігійний рух отримав назву від його імені - бахаїзм.

Якщо бабізм був специфічним іранським явищем, бахаїзм швидко вийшов на міжнародну арену, оскільки проголошував віротерпимість і спрямованість до синкретизму, виступав за створення нової світової релігії, яка, синтезуючи існуючі, не була б схожою на них. Бахаїзм відводив другорядну роль культові, молитвам, відкинув богослужіння в мечетях, заборони щодо використання шовкових тканин, прикрас та предметів розкоші. Він зняв заборони на відшкодування лихварських відсотків, що сприяло розвиткові торгово-промислової буржуазії. Рішуче заперечував джихад (священну війну з невірними), стверджуючи, що царство справедливості може бути побудоване лише мирним шляхом, а всі люди рівні між собою. Виступав також і за ліквідацію бідності, стверджуючи водночас, що порядки у цьому світі закладені "самим небом", без керівників та підлеглих, не можуть існувати ні армія, ні суспільство. Але керівники повинні жертвувати собою на користь бідних.

Бахаїзм явив собою своєрідну спробу реформування первісного ісламу з метою наближення його до капіталістичних відносин, що зароджувалися. Він набув значного поширення в релігійному житті, з'єднавшись із іншими реформаторськими рухами й організаціями.

Махдизм. Ця течія виникла в Судані у 80-90-ті роки XIX ст., підкреслюючи відданість "чистому", первісному ісламу. Махдизм вів "священну війну" як з європейськими колонізаторами, так і з турецько-єгипетськими єдиновірцями, які, на його погляд, зрадили ідеали місульманської віри, стали "лжемусульманами". Негативно ставився і до розвитку в Судані капіталістичних відносин. Використовуючи гнучку релігійну форму, оперуючи гаслами щодо повернення до святих порядків первісного ісламу, залучив у свої ряди чимало прихильників.

Керівником руху був суданський дервіш (чернець-жебрак) Мухаммед Ахмед. У 1871 р. він оселився на одному з островів річки Ніл, звідки розсилав мандрівних дервішів по всій країні. Махдисти виступали проти занепаду моралі, розкошів, закликали відібрати землю у феодалів, перерозподілити все майно, відмовитися від сплата податків, скинути турецько-єгипетське панування, вигнати європейських колонізаторів.

Далеко не всі з них закликів відповідали вимогам Корану і духу первісного ісламу. Але для багатьох достатньо було того, що махдисти апелювали до авторитету Пророка і Корану. Соціальна програма махдизму була підтримана рабами, селянами, ремісниками. Гнучкішою ставала політика місцевих феодалів і работорговців, які використовували ці заклики для подолання іноземної конкуренції, будучи байдужими щодо домагань, пов'язав них із перерозподілом майна.

Махдизм викликав занепокоєння не тільки єгипетсько-турецьких, а й європейських властей. Влітку 1881 р. Мухаммед Ахмед проголосив себе Махді й виклав свою програму дій. Єгипетський уряд велів йому з'явитись у Хартум, щоб виправдатися перед властями. Але той відмовився. Каральний загін, який прибув на острів Абба, був повністю знищений махдистами. Після цього Махді проголосив джихад проти європейських колонізаторів і "лжемусульман", розпочавши бойові дії і проти судансько-єгипетських військ. Здобувши кілька перемог, на початку 1885 р. оволодів містом Хартум.

Переможне завершення "священної війни" відкривало можливості для формування теократичної держави на засадах, проголошених у період боротьби за владу. Але невдовзі Махді помер. Його заступив Абдаллах Ібн аль-Саїд Мухаммед, який іменував себе продовжувачем Махді.

Спочатку всі громадські порядки базувалися на зрівняльно-аскетичних принципах. Командирський склад армії та чиновництво набирали з низів. Платня високопоставленим чиновникам не перевищувала заробітків ремісника. Було суворо регламентовано використання побутових предметів. Усі коштовності необхідно було здавати державі. Заборонялися надмірності в харчуванні.

Однак вивести суспільство за межі його об'єктивного розвитку не вдалося. Через декілька років почалося виродження махдистської теократичної держави. Чиновники та офіцери почали захоплювати земельні ділянки, які обробляли раби та кріпаки. Це спричинило обурення народних мас, які потрапляли в нову кабалу. Спроба впровадження соціально-релігійного ідеалу зазнала краху.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Датаки. - М., 1989.

2. Книга мертвых. - С-Пб., 2001.

3. Катехізис. - К., 1993.

4. Кодзики. - М., 1995, т. 1,2.

5. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

6. Конфуций. Я верю в древность. - М, 1995.

7. Коран. - М., 1989

8. Лао-цзы. Дао дэ цзын. Книга о пути к силе. - М., 1993.

9. Тора. - М., 1993.

10. Упанишады. - М., 1992.

11. Академічне релігієзнавство / За ред. A.M. Колодного. - К., 2000.

12. Бублик С.Л. Релігієзнавство. - К., 1999.

13. Васильев Л.С. История Востока. В 2 томах. - М., 1998.

14. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. - К., 2001.

15. Колодний A.M. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994.

16. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.

17. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997.

18. Мень А. История религии. В 7 томах. - М., 1991-1992.

19. Основы религиоведения. - М., 1998.

20. Павлов С., Мезенцев К., Любінцева К. Географія релігій. - К., 1998.

21. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. - К.: Академвидав, 2002.

22. Релігієзнавство / За ред. В.І. Лубського. - К., 2000.

23. Релігієзнавство. Лубський В.І., Лубська М.В., Теремко В.І. - К.: Академвидав, 2003.