Секулярні вчення релігійного характеру. Індивідуалізм, імперіалізм

План

1. Індивідуалізм

2. Імперіалізм

3. Релігія людства і космізм

4. Християнський соціалізм

5. Ніцшеанство

6. Література

Індивідуалізм

Індивідуалізм ("неподільне") - життєва позиція з протиставленням кінцевих інтересів індивіда інтересам спільноти. Виразником цієї позиції став філософ Макс Штирнер, що систематизував їх у своїй праці. Відкидаючи непорушність будь-яких норм поведінки, він стверджує, що їхні першоджерела сила і могутність окремих особистостей.

Відповідно до цього віровчення, виходячи з умов, що пояснюють світ, людина прагне до приємного, але приємне є предметом гострого суперництва. Просто так, без боротьби одержати приємне неможливо. Ті, хто його вже захопив, не віддадуть, ті, в кого його ще немає, докладуть усіх своїх зусиль до того, щоб захопити приємне. Ці суперники існують, тому їх необхідно, як мінімум, знешкодити. Щоб досягти своєї мети і вижити, людина повинна активно і жорстко брати участь у боротьбі й спробувати випередити всіх суперників. Доля індивідуаліста - це жорстокі закони існування, його місія - прагнення перемогти в цій сутичці. Боротьба за існування пояснює життя людини, перемога в цій боротьбі виправдовує їх.

Індивідуалісти рідко відкрито розкривають свої погляди. Індивідуалізм сприймає світ як арену боротьби за існування, де виживає сильніший. Тому людина має невпинно нарощувати свої сили, не соромитися користуватися будь-яким випадком вирватися вперед і вірити, що саме на неї чекає успіх. Ідеал індивідуалізму - це хижак, що пожирає своїх суперників, ніколи нікому ні в чому не поступається, завжди бореться до кінця, використовує будь-яку можливість для досягнення своїх цілей. Індивідуалістів мучить совість тільки тоді, коли він поступиться, або коли не скористається нагодою одержати щось хитрістю, або найменшою витратою сил.

Водночас усупереч панівній думці, індивідуаліст зовсім не є ворогом суспільства. Суспільство завжди перевершує індивіда по силі настільки, що перемогти його у відкритому протиборстві практично неможливо. Індивідуаліст же ніколи не піде на протиборство, у якому йому гарантована поразка. Навпаки, він схильний використовувати суспільство і завжди намагатися випередити своїх конкурентів, рухаючись угору соціальними сходинками. Індивідуалістів найчастіше можна зустріти серед політиків. Проте вони не спроможні самостійно створити суспільство, оскільки витрачають сили винятково заради себе і ведуть його до розпаду. Виняток становлять суспільства, засновані на договорі поступки між індивідуалістами. Класичним прикладом такого товариства є Сполучені Штати Америки. Це суспільство було створене деїстами на основі концепції договору з Богом, що дотримується людьми незалежно від божественної винагороди. Коли ж деїсти зійшли зі сцени, цей договір перетворився на поступку хижакам, що поділили сфери полювання, відповідно до яких більш сильні стежать за більш слабкими й усі стежать один за одним, аби ніхто не порушив установлених меж. При цьому кожний слабкий хижак прагне стати сильним. Американське суспільство існує завдяки дотриманню формул - деїзму, індивідуалізму і протестантизму, так само як китайське суспільство існує завдяки доасизму, конфуціанству і буддизму

Людину, що самотньо переслідує свою мету у світі, де кожен розраховує одержати те ж саме, що й вона, невдача підстерігає на кожному кроці. Тільки досвід і сила доступні людині. Набираючись досвіду і нарощуючи сили, людина мусить вірити в себе, вірити, що саме вона - обранець, щасливчик, який досягне усього, чого буде гідний.

Отже, можна зробити висновок, що формула індивідуалізму є такою: людське життя визначається законом причинності, що панує у світі, або світовими стихіями, тому людина мусить прагнути випередити всіх у боротьбі за приємне.

Імперіалізм

Імперіалізм (від лат. ітрегійт - влада, панування) у його пізнішому значенні розуміється як історична ситуація поділу сфер влади на землі між великими імперіями або як характеристика політики великих імперій, спрямованої на захоплення влади над усією землею. Однак цинічна активність імперій може бути зведена до особливого віровчення - імперіалізму, що розуміється як позиція людей, які утворюють імперії і вкладають свої життєві сили в їхнє існування і розвиток.

Відповідно до положень цього віровчення, байдужий до людини природний порядок змушує людину боротися з усіма за знаходження приємного. Проте ризик програти в цій боротьбі занадто великий, щоб присвячувати цьому все життя. Тому, якщо людина хоче уникнути поразки в боротьбі за приємне, вона має належати до групи людей, чиї організовані зусилля постійно спрямовані на досягнення приємного й ефективного і протистоять аналогічним зусиллям суперників. Якщо така група існує, людина має примкнути до неї; якщо такої групи немає, вона має її створити.

Втіленнями імперіалістичного ідеалу є легендарні батьки-фундатори могутніх імперій, які збирали свої команди з нуля і дали їхньому розвиткові імпульс на багато поколінь вперед. Формула імперіалізму дозволяє відступ від цього ідеалу аж до скромної посильної участі в діяльності імперії на своєму, нехай і не найзначнішому і найпомітнішому для інших, місці. По суті усі державні діячі (за найрідшим винятком) поділяються на два типи. Погані політики - це індивідуалісти, що прикриваються ідеями турботи про себе і готові зрадити будь-якій ідеї заради особистих інтересів; добрі політики - це імперіалісти, що піклуються насамперед про егоїстичні інтереси нації, а вже потім про себе. Насамперед лідер імперії мусить піклуватися про головну запоруку успіхів у своїй імперії - її єдність.

Зберігання і зміцнення єдності імперії може бути забезпечене загальним сенсом існування, що потребує такої єдності. Тому, по-перше, імперії найчастіше складаються на основі націй, а по-друге, на основі сповідання єдиної віри, з якої випливають об'єднувальні соціальні висновки. В останньому випадку імперіаліст мімікрує, активно пропагуючи обране для імперії віросповідання. Тому імперіалісти завжди намагаються підібрати для своїх імперій віровчення, яке б мобілізувало сили людей на творення, збереження й експансію, імперії. Тому відношення між імперіями укладаються на основі не тільки реального співвідношення сил, але й специфіки панівних у них віросповідань.

У XIX ст. історія людства, увійшла в ту фазу, коли розвиток імперій призвів до поділу між ними усього світу. Відтоді вони, хоча і провели багато воєн за переділ світу (включаючи дві світові війни), увесь час шукають прийнятну форму поступки. Проте очевидно, що така поступка може бути тільки тимчасовим перемир'ям, якщо тільки усі до єдиного "добрі політики" не зникнуть з землі.

З погляду імперіалістів усі інші групи людей також є імперіями. Так, євреї з погляду імперіалізму являють собою не етнос і не релігійну спільність, але імперію, що паразитує на інших імперіях. Основою організації імперії може бути не тільки територія, етнос, рід, але й ідея. Імперії можуть бути відкритими і таємними; відкриті імперії (Німеччина, Росія, Америка і т. п.) побоюються проникнення у свій організм таємних імперій, що не мають чітких меж, і тому намагаються тримати на очах мафіозі, масонів, комуністів, гомосексуалістів та ін., які з імперіалістичної точки зору, об'єднані загальною ознакою в єдину силу, підтримують один одного і протистоять відкритим імперіям або паразитують на них.

Крім того, можна виділити закриті та внутрішньо справедливі імперії, що не прагнуть до постійного розширення, але розподіляють справедливо завойоване усередині себе, і відкритті та внутрішньо несправедливі імперії, що жертвують внутрішнім порядком заради безупинного нарощування своєї сили.

Імперіалістичне віровчення може бути виражене такою формулою: людське життя визначається панівним у світі законом причинності і/або світовими стихіями, тому людина має намагатися належати до групи людей, що безупинно розширює свої завоювання приємного.

Релігія людства і космізм

Релігія людства, або релігія прогресу - секулярне вчення про сенс життя, найбільш близьке до аналогічних релігійних вчень. Близькість ця зумовлена спробами представників релігії людства імітувати ритуальну практику й організаційну структуру релігійних громад (насамперед християнства), а також майже повною відсутністю (за винятком Фоєрбаха) прагнення радикально протиставити себе світові релігій (як це зробив, наприклад, комунізм).

Родоначальником релігії людства вважається француз Огюст Конт (1798-1857), який у 1817-1822 рр. був секретарем Сен-Симона. Від нього Конт засвоїв ідею безупинного прогресу людства, зумовленого зміною важливих форм духу (теологія - метафізика - наука). Конт став фундатором позитивізму як філософської течії, що визнає реальними тільки "позитивні знання", що здобуваються наукою знання про зв'язки природи, пізнаваної в безпосередньому досвіді, а також родоначальником соціології як науки, що виявляє аналогічні зв'язки в людському суспільстві. У 40-х рр. XIX ст. Конт вирішує розширити соціологію і перетворити її на практичну науку перетворення суспільства на основі культу людського як єдиної істоти. Конт підтверджує, що узята сама по собі людина - лише "зоологічний вид", її щира природа розкривається тільки в людстві як величезному організмі, складеному із сукупності минулих і нинішніх поколінь людей. Вихід у світ "Системи позитивної політики", або "Трактату про соціологію", де викладена релігія людства (1815,1854 рр.), став головною віхою розвитку нової релігії.

1830 р. Людвіг Андреас Фоєрбах (1804-1872) анонімно опублікував твір, у якому відхиляв ідею безсмертя душі. Першоджерело релігійних уявлень Фоєрбах вбачав у почутті залежності