безособового порядку (па відміну від порядку "світової справедливості" у давніх) як би "правильно" не поводилася людина, як би не забезпечувала себе гарантіями від невдачі, вона (невдача) постійно нависає над нею. Нехай навіть людство буде об'єднане і його зусилля в єдиному пориві спрямовуватимуться на послідовне завоювання Всесвіту, ніщо не може позбавити людину страху в будь-який момент втратити все. Цей страх корениться в тих самих умовах, що змушують людину прагнути підкорення світу. Тисячорукий володар Космосу, озброєний усією міццю досягнень людства,'залишається обмеженим у своїх можливостях, бо перебуває у непозбутному страху людиною, іграшкою стихій, непомітною ланкою в нескінченному ланцюзі невблаганної причинності. Ніщо не може гарантувати людині уникнення невдач, поки вона залишається людиною. Тому неможливо розраховувати на успіх справи, доки вона перебуває в людських руках. Отже, щоб отримати, нарешті, реальну гарантію здійснення своїх прагнень, людина має стати основою життя іншої істоти, яка буде принципово вищою порівняно зі своїм творцем - надлюдиною.
Таким чином, Надлюдина в Ніцше також має у собі немовби дві особи: істоту, яка бачить те, чого не може бачити людина; та істоту, яка може завоювати те, чого людина ніколи не завоює.
Ніцшеанство, зводячи можливість невдачі до абсолютного мінімуму, все ж визнає, що цілком реалізувати цю можливість за нерелігійного пояснення світу неможливо. Саме у світлі ніцшеанства стає цілком очевидним, що в такому світі (заснованому на непевності або на причинності) немає місця для переконаного оптимізму: будь-яка підприємницька активність людини, якщо тільки вона не спрямована на неї саму, у будь-який момент може зазнати краху: удача є плід не стільки зусиль людини, скільки талану - сили, цілком від неї не залежної.
Ніцшеанське виправдання життя людини є єдине виправдання, можливе одночасно з погляду двох різних пояснень світобудови. Проте людина, чиє життя засноване на виправданні, не може поєднати у своїй особі обидва пояснення без збитку для її цілісності. Можливо, у цьому варто шукати корені роздвоєння особистості, що мало місце у Ніцше в кінці його життя.
Ніцшеанство як відносно масовий напрям, прибічниками якого стали люди, котрі пішли за Ніцше в питаннях розпорядження життям, сприйняло тільки одну частину його ідеалу. Тому ми можемо назвати цю форму вульгарною. Послідовники вульгарного ніцшеанства вбачають у надлюдині не істоту, котрій доступне бачення смислів, не доступних баченню пересічної людини, а тільки істоту, якій доступні земні блага. Це вже не надлюдина в розумінні Ніцше, а супермен, спроможний споживати більше благ, ніж звичайна людина. У вченні, самого Ніцше надлюдина, що протистоїть невідомості, і супермен, що протистоїть стихіям, поєднані в одній особі. Послідовники Ніцше, зберігаючи, на відміну від свого пророка, здорову особистість, відхиляють риси надлюдини, яка пізнає, що робить їхній ідеал не цілком прийнятним і навіть страхітливим. Супермен - це не істота, що бачить глибше за людину, а істота, якій завжди таланить.
Надлюдина Ніцше - це гармонійний ідеал, який поєднує у собі розуміння незбагненного сенсу життя і досягнення недосяжних для людини результатів. Проте ця гармонія веде до розриву особистості людини. Тому людина має вибирати.
У такий спосіб це віровчення зводиться до двох формул: 1) людині не дано знати, чим визначається її життя, тому вона має прагнути стати основою життя того, хто здатен на більше, ніж звичайна людина; 2) людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій, тому людина має намагатися стати основою життя того, чиї можливості пізнання більші, ніж можливості самої людини.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Датаки. - М., 1989.
2. Книга мертвых. - С-Пб., 2001.
3. Катехізис. - К., 1993.
4. Кодзики. - М., 1995, т. 1,2.
5. Конфуций. Изречения. - М., 1994.
6. Конфуций. Я верю в древность. - М, 1995.
7. Коран. - М., 1989
8. Лао-цзы. Дао дэ цзын. Книга о пути к силе. - М., 1993.
9. Тора. - М., 1993.
10. Упанишады. - М., 1992.
11. Академічне релігієзнавство / За ред. A.M. Колодного. - К., 2000.
12. Бублик С.Л. Релігієзнавство. - К., 1999.
13. Васильев Л.С. История Востока. В 2 томах. - М., 1998.
14. Горбаченко Т.Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Русі-України: релігієзнавчо-філософський аспект. - К., 2001.
15. Колодний A.M. Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1994.
16. Лубський В.І. Релігієзнавство. - К., 1997.
17. Малерб М. Религия человечества. – СПб., 1997.
18. Мень А. История религии. В 7 томах. - М., 1991-1992.
19. Основы религиоведения. - М., 1998.
20. Павлов С., Мезенцев К., Любінцева К. Географія релігій. - К., 1998.
21. Релігієзнавство / За ред. М.М. Заковича. - К.: Академвидав, 2002.
22. Релігієзнавство / За ред. В.І. Лубського. - К., 2000.
23. Релігієзнавство. Лубський В.І., Лубська М.В., Теремко В.І. - К.: Академвидав, 2003.