Сунізм. Мечеті і школи. Приписи і заборони ісламу

План

1. Приписи і заборони ісламу

2. Мечеті і школи

3. Напрями, течії ісламу

4. Сунізм

5. Література

Приписи і заборони ісламу

До числа приписів шаріату належать норми, що стосуються прав і становища жінки. Про ці права, точніше - про безправ'я жінок в ісламських країнах відомо немало. Офіційна процесуальна норма шаріату прирівнює двох жінок до одного чоловіка (зокрема, при свідченні). Правовірні, за Кораном, мають право брати дві, три, навіть чотири дружини (якщо можуть утримувати їх), не враховуючи рабинь-наложниць, кількість яких практично не обмежена. Крім того, чоловік завжди має право на розлучення і, отже, на заміну дружин. Дружина не має права на розлучення, вона зобов'язана погоджуватися з будь-яким рішенням чоловіка, в тому числі й у випадку розлучення. Дружина і рабиня повинні бути вірними своєму панові, перелюбство жорстоко карається. Щоправда, практика побиття невірної дружини камінням - це більше норма адату, ніж офіційно канонізованого шаріату. Якщо ж зрада дружини доведена і. підтверджена свідками, закони шаріату так само суворі й нещадна до винуватої.

Разом з тим у Корані і в нормах шаріату зафіксовані й певні права жінки - як особисті, так і майнові. Так, жінку, в тому числі й рабиню, не можна було позбавити її дитини (у випадку розлучення з дружиною, продажу рабині), якщо дитина потребує догляду. Практично це означає, що до семи років дитина за будь-яких умов залишається з матір'ю, в подальшому її може забрати батько, але не за будь-яких обставин. За дружиною визнавались певні права при розподілі майна, спадкуванні, розлученні. Дружина у мусульман не приносить із собою приданого, хоч плата за дружину, калим, - це теж більше практика адату, ніж канонічна норма шаріату; жінок і малолітніх дівчат їхні родичі часто продавали, дарували - словом, використовували майже як товар, який мав вартість і ціну.

Норми шаріату й особливо адату передбачають обов'язкове затворництво жінок, особливо заміжніх, зобов'язують їх закривати обличчя на людях. Жінкам майже завжди був закритий шлях до освіти, до будь-якої громадської діяльності.

Крім заборон, звернених до жінки, Коран і шаріат накладають ряд обмежень на всіх правовірних. Так, мусульманам заборонено вживати вино, і в цій забороні є своя логіка: п'яний не може здійснювати намаз, бо молитву не можна починати нечистим, якими завжди вважалися п'яні. Цієї заборони дотримуються не досить суворо, та все ж вона має певний вплив і є регулюючою нормою й зараз. Існують і харчові заборони. Як і іудеї, мусульмани не повинні їсти свинину, використовувати в їжу кров і падло. Також заборонені азартні ігри: азарт спалює людину і відволікає її від обов'язків, у тому числі й від обов'язкової п'ятиразової молитви.

До заборон належать зображення людей і навіть тварин. Ця заборона бере свій початок від боротьби з ідолопоклонством язичників і в ісламі знайшла своє логічне втілення. Хоча в живопису її дотримуються не дуже суворо (в шиїтському Ірані, наприклад, існувало високе мистецтво мініатюри із зображенням невеликих фігурок людей і тварин), вона вплинула на характер ісламського мистецтва, де живопис і особливо скульптура майже зовсім витіснені архітектурою і орнаментом. Зате і архітектура, і орнамент досягли високого розвитку: мавзолей Тадж-Махал, багато відомих мечетей - справжні шедеври світової культури,

Мечеті і школи

Будування мечетей в ісламі завжди вважалося богоугодною справою. Засобів на це не шкодували, тому мечеті, особливо в містах, столицях нерідко являють собою чудові споруди. Внутрішнє приміщення мечеті виглядає скромно, навіть якщо закрита його частина устелена коштовними килимами. Тут немає ні ідолів, ні прикрас, ні музичних інструментів. Щоправда, міхраб з місця, яке вказує в бік Мекки, з часом перетворився на щось схоже на вівтар з трибуною проповідника. Тут з'явилися колони, лампади, кафедри для богослужіння імама. Мечеті, як правило, використовуються не тільки для богослужінь, проповідей і молитов, але і як своєрідний місцевий культурний центр, місце зборів правовірних для всіх важливих випадків життя. У мечеті завжди вирішувалися поточні справи, відбувався збір милостині і пожертвувань, приймались відповідні рішення, що потребували-участі великої кількості місцевих жителів.

Ще одна важлива функція мечеті - організація навчання підростаючого покоління. Освіта в ісламських країнах завжди була релігійною і перебувала під опікою місцевої духовної влади. Імам і мулла мечеті були одночасно вчителями в мектебі, тобто школі при мечеті, куди приймали навчатися хлопців шкільного віку. При найвідоміших мечетях у великих містах існували і медресе, де духовенство різних рангів навчало майбутніх спеціалістів з ісламу, богословів і законознавців, всій мудрості ісламу.

Хто успішно закінчив ісламські школи та університети, поповнювали ряди знавців ісламу, його історії, догматів, священних текстів. З них виходили ісламські богослови і законознавці (імами), звичайне духівництво, вчителі (мулли), адміністратори і судді (каді, казі) та просто освічені інтелектуали ісламу (улеми). Усі ці знавці {.діячі ісламу були покликані керувати життям і справами правовірних, спрямовувати і навчати їх, допомагати їм спілкуватися з Аллахом, виконувати найважливіші визначені ісламом обряди. Це звичайно робиться за допомогою проповідей і звертань, іноді письмових приписів (фетва), які роз'яснюють правовірним їхні обов'язки у світлі сьогоднішнього дня. Найчастіше контакт функціонерів ісламу з їхніми підопічними відбувається шляхом особистого спілкування, особливо при здійсненні п'ятничного намазу в мечеті. Головна мета цього повсякденного керівництва - забезпечити неухильне дотримання всіх тих приписів і обрядів, які, згідно із заповідями Корану і норм шаріату, обов'язкові для мусульман.

Напрями, течії ісламу

Після смерті Мухаммеда час від часу в мусульманстві виникала проблема обрання халіфа - наступника Пророка, повелителя правовірних. За першого халіфа Абу Бекра, який був одним з найближчих соратників та ще й тестем Мухаммеда, мусульманство зберігало єдність, бо ця кандидатура влаштовувала як ажарів (жителів Медини, котрі дозволили Мухаммеду та прибулим з ним мухаджирам поселитися там), так і мухаджирів (осіб, що переселилися разом з Мухаммедом у Медину). Абу Бекр правив протягом 632-634 рр.

Наступний халіф - Омар перебував на верховному мусульманському посту протягом 634-644 рр., віддаючи багато часу і сил мусульманській експансії па довколишніх землях. Уже тоді визрівала досить потужна і енергійна опозиція з роду Омейядів, представник якої - Осман став третім халіфом (після вбивства рабом Омара). Вій правив у 644-656 рр., теж насильницьки був позбавлений життя.

За четвертого халіфа Алі (656-661) - двоюрідного брата Мухаммеда, одруженого з його молодшою дочкою Фатімою, виникла жорстока боротьба між Омейядами, які не визнавали його влади, та прибічниками Алі, які вважали, що право на релігійну владу належить тільки нащадкам Мухаммеда.

Внаслідок цієї боротьби у VII ст. сформувалися два напрями ісламу - сунізм, що об'єднав прибічників Омейядів, та шиїзм, де згуртувалися прибічники та нащадки Алі. Згодом сформувалася секта хариджитів, яка заперечувала владу обох угруповань.

Сунізм

Це найбільш ортодоксальний (правовірний) напрям ісламу. Його прихильники визнають не тільки Коран, а й Суну, називають себе "ахль асуна" (люди Суни), вважають, що саме вони дотримуються традицій Пророка. Формально сунітом вважають того, хто визнає перших чотирьох халіфів, достовірність Суни, дотримується її ритуальних, побутових, соціальних правил. Суна, будучи Священним переказом ісламу, є другим після Корану джерелом віровчення. (Більшість мусульман світу - 90% є сунітами.) Викладена вона у формі висловлювань Мухаммеда та оповідей (хадисів) його діянь людьми, які близько знали пророка.

Певний час сунізм був офіційною релігією арабського халіфату. На відміну від шиїзму, він не визнає будь-якого посередництва між Аллахом та людьми, крім Мухаммеда, заперечує тезу про особливу природу Алі та особливе право його нащадків на імамат.

Імамат - інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, який зосереджує світську і духовну влади.

Сунізм поширений у Середній Азії, Закавказзі, Поволжі, Сибіру, на Уралі, в Малій Азії, в Єгипті, Північній Африці. Він охоплює різноманітні школи, течії, секти, серед яких існує значна відмінність щодо тлумачення свят, елементів молитов та інших ритуальних обрядів, молитовних установ, структури релігійних об'єднань, духовенства тощо.

У межах сунізму сформувалося багато течій і шкіл, які, сповідуючи основні принципи, мають певні відмінності.

Суфізм. Це містико-аскетична течія в сунізмі. Першими суфіями вважають аскетів, які жили в Іраку та Сирії наприкінці VIII - на початку IX ст., намагаючись збагнути зміст Корану. Суфії суворо дотримувались його приписів та Суни, постів, приймали обітниці. Вони були байдужими до багатства та незгод життя, вважаючи головною метою позбавлення особистих якостей та набуття божественних, тобто пряме з'єднання з божественною "істиною". Нині суфізм втратив колишню популярність, проте в окремих країнах його позиції ще досить міцні. Це дуже неоднорідна, розгалужена течія, до якої входять окремі братства.

Чиштія. Як суфійське братство зародилося в Східному Ірані, остаточно сформувалося на початку XIII ст. в Індії. До нього належали не тільки мусульмани. Братство було суворо централізоване, доки в середині XIV