Течії ісламу. Світова релігія

План

1. Аліди

2. Кадаріти

3. Мутазіліти (Мусталіти)

4. Рафадіти

5. Друзи

6. Асасіни

7. "Брати чистоти"

8. Бекташи

9. Хуруфіти

10. Література

Аліди

Це нащадки Аліібн Таліба. В Алі було багато дітей, але самими відомими в боротьбі за халіфат були Хасан і Хусейн. Релігійно-політична догматика шиїтів стверджує, що верховна влада (імамат), подібно до пророцтва, є "божественним установленням". Право на імамат належить тільки родині Алі і його нащадкам. Верховна влада є спадковою. Аліди вели збройну та ідеологічну боротьбу, відстоюючи права роду Алі на імамат

В наш час нашадки Алі мешкають майже в усіх мусульманських країнах. їм н&іежить виключне право носити зелену чалму і називатись сеїдами.

Кадаріти

В 9 столітті виникла секта кадарітів, які визнавали значення кадару (тобто розповсюдження в часі вічного божественного рішення). Але кадаріти обмежували це значення. Вони вважали, що в різних життєвих ситуаціях людина сама повинна вирішувати як їй треба вчиняти, бо людина керується свободою яка надана їй Аллахом. В віровченні кадаритів були дещо елементарні, але сильні уяви про те, що визнання абсолютного божественного предвизначення веде до несправедливості бога. Як слідство з цього витікала несправедливість і недосконалість світу. З часом прихильників цієї секти стали називати джабрітами. Пізніше вчення кадарізму було ретельно розроблено і доповнено мутазі-літами

Мутазіліти (Мусталіти)

Секта прихильників мусульманської теології раціоналістичного знання, яка зародилась в Арабському халіфаті в 8—9 століттях. Засновником цього напряму вважається Ваішібн Ата.

Основу вчення мутазілітів складали догмати про єдинобожжя і справедливість. Вони заперечували атрибути Бога, які, як вони вважали, були не сумісними з його сутністю. Принаймні, мутазіліти вважали неприпустимими будь-які антропоморфні уяви про Бога. Вони заперечували догмат про нествореність Корану, розглядаючи його лише як одне з творінь Аллаха. Мутазіліти вели боротьбу з прихильниками абсолютного предвизначення.

Рафадіти

Назва походить від арабського "рафіт" — той, що залишає, відкидає. Рафадіти — це загальна назва всіх "поміркованих" шиїтів. 1 в першу чергу імамітів. Сунітські автори називали ра-фадітами всіх шиїтів, які не визнавали законність правління халіфів Абу Бакра і Омара. На думку сунітських авторів, першими рафадітами були сабо іти — послідовники Абдалаха ібн Саба. Він стверджував, що імамат Алі є "божественним установленням".

В більш вузькому значенні рафадітами називають "поміркованих" шиїтів, прихильників щостого шиїтського імама Джафара Садика. Рафадіти не приєднались до ісмаїлітського руху і відмовились від збройної боротьби за владу. Рафадітами також називають шиїтів Куфи, які не підтримали хусайніта Зейда ібн Алі в його боротьбі за халіфат проти династії омеядів. Таким же чином рафадіти вчинили в 762-му році, відмовившись визнати імамат Мухаммеда ібн Абдалаха, який організував повстання в Медині.

Друзи

Початок одинадцятого століття був відзначений в ісламі появою ісмаїлітської секти друзів. її виникнення пов'язане з особою фатімідського халіфа Єгипту — Хакіма (996—1021) і його наближеного Даразі, від імені якого ця секта й отримала назву — друзи.

Халіф Хакім був дуже жорстокою і не витриманою людиною. Він часто катував своїх придворних. За деякими даними, за часів правління Хакіма було страчено більше 18 тисяч його підлеглих. Релігійні позиції халіфа були дуже непослідовними. Він декілька разів проголошував свою належність то до шиїзму, то до сунізму. В останні роки свого життя халіф Хакім вирішив, що йому належить бути сьомим імамом. В цьому халіфа підтримав турецький Ісмаїліт, що оселився в Каїрі і став самою наближеною до халіфа людиною. В 1017-му році Даразі оголосив в великій мечеті свій твір. У ньому стверджувалося, що в халіфа втілилась душа Адама, яка в свою чергу є продуктом еманації світового розуму. Але слухачі не були готові до такої "піднесеної істини". До того ж Хакім викликав загальну ненависть, і його влада трималась завдяки армії найманців, яку складали бербеки і турки. З мечеті Даразі прийшлось тікати, а його охоронців було вбито розлюченим натовпом правовірних. За допомогою халіфа Даразі переїхав до Сирії, де розпочав організовувати рух прихильників нового вчення.

Горцям Південного Лівану, серед яких Даразі почав розповсюджувати своє вчення, був потрібен тільки привід, щоб повстати проти іранських феодалів і турецьких загарбників. Божественна постать Хакіма давала їм такий привід. Навколо Даразі почали збиратись чисельні послідовники, які були готові зі зброєю в руках відстоювати божественність халіфа.

Через деякий час з'явився ще один апостол новоз'явленого сьомого імама. Ним був іранець Хамза. В одній із мечетей Каїру Хамза спробував проголосити божественну сутність Хакіма. Але наслідки цієї події були схожі на наслідки проповіді Даразі. Хакім переправляє в Сирію і Хамзу, де останній стає першим помічником Даразі. Не сприйнятливі до "вищої істини", жителі Каїру зазнали переслідувань халіфських найманців, а розповсюдження нового культу стало ділом усього подальшого життя халіфа. Через декілька років Хакім помирає при нез'ясованих обставинах. Це дало змогу друзам об'явити Хакіма прихованим імамом, який з часом з'явиться і буде керувати Всесвітом.

В Єгипті культ Хакіма так і не прижився, але в Сирії і на деяких інших територіях розповсюдження ісламу цей культ був протягом кількох століть важливим чинником в усіх народних повстаннях, які проходили під релігійною оболонкою друїзму. Мабуть і в одинадцятому столітті, і в подальші часи сирійські друзи дуже туманно уявляли собі того, кого вони проголосили Богом в людському образі. Але таке визнання забезпечувало якісь важливі соціально-ідеологічні потреби, що в свою чергу забезпечувало успіх цього руху.

В наш час секти послідовників друїзму розповсюджені в Лівані, Сирії, Йорданії, Ізраїлі.

Асасіни

Особливе місце в шиїтському ісламі займає секта асасінів, яка виникла наприкінці одинадцятого століття. Ця секта відноситься до ісмаїлітського напрямку в шиїзмі.

Фатімітський халіф Єгипту Мустансір лишив свого старшого сина Нізара права на наслідування халіфату і передав це право своєму молодшому сину — Мусталі. Невдовзі Нізара було вбито, однак ця обставина не завадила тому, що не вдоволені в халіфаті угруповання розпочали боротьбу під прапором Нізара. Опозиційний рух розповсюджувався на значній території, отримавши особливо міцні позиції в північно-західній частині держави Сельджуків. Таким чином, нізаритський рух виступав не стільки проти Фатімідів, скільки проти соціальн-політичних конструктів, що склалися на Близькому та Середньому Сході.

Є версія, що назва асасіни була дана членам цієї секти тому, що вони вживали наркотики. В європейському варіанті назва членів цієї секти стала синонімом релігійно-фанатичних вбивць. Таке твердження походить і від того, що головним методом релігійної і політичної боротьби членів цієї секти були вбивства ворожих для неї діячів.

В 1090 році керівник нізаритської партії Хасан ібн Саббах втікає з Єгипту і з'являється в горах південніше Каспійського моря. Там він розпочинає вербувати всіх невдоволених під прапором "прихованого" імама з династії Нізарітів. З часом Хасан оволодів гірською фортецею Аламут, яку він перетворює на головну базу свого руху. Невдовзі в північно-західному Ірані з'являється ще декілька таких фортець, з яких Хасан розсилав своїх підлеглих для вбивства ворожих йому ісламських правителів. Сам керівник асасінів не залишав свою головну базу до кінця життя (помер він в 1124-му році). Таке ж таємне і приховане життя продовжували керівники цієї секти після смерті Хасана. Вони розпоряджались життям багатьох керівників феодальних держав і князівств Близького і Середнього Сходу, завдяки підпорядкованим їм терористам. Керівників цього руху з жахом називали "гірськими шейхами", інколи не усвідомлюючи, хто саме займає цей жахливий і таємний пост. Перші "гірські шейхи" вважались представниками "прихованого" імама. Деякий час в образі такого "прихованого імама" вважали маленького онука Нізара. Але четвертий "гірський шейх" Хасан Другий (1162—1166) проголосив себе таким "прихованим" імамом, який відкрився для встановлення небесного правління на землі. Та обставина, що Хасан Другий через півтора року після цього проголошення був вбитий одним із своїх наближених, не похитнула віру асасінів в божественність своїх шейхів.

З часом асасінський рух розповсюджується далі на захід, де утворюється відносно самостійна Сирійська гілка цієї секти. їх центром стала гірська фортеця Масіяф. Формально сирійські асасіни визнавали зверхність Аламуту, але фактично вони були самостійним угрупованням.

Секта асасінів мала суворі ієрархічні принципи з різними ступенями посвячення. Шейху були безпосередньо підпорядковані так звані "великі міссіонери", які в свою чергу керували рядовими членами секти, розсилаючи їх в усі кінці мусульманського світу.

На найближчому щаблі цієї ієрархії стояли так звані "федаї". Вони безпосередньо виконували ті смертні вироки, які виносив шейх чи його наближені. Федаї виконували свою справу, сліпо підкоряючись наказу. Вони вважали, що після своєї смерті, яка, як правило, слідувала одразу ж після виконання ними вироку, опиняться в раю. Цих фанатично віруючих виконавців вибирали здебільшого з селян в тих землях, де мешкав шейх, або з тих, хто зазнав переслідувань від феодалів.

Кожний більш високий ступінь посвячення в секті асасінів був пов'язаний з все меншим релігійним фанатизмом. Головним фактором тут був політичний розрахунок. Як і в