що керівників треба закликати до пожертвувань на користь бідних. Це була своєрідна спроба перебудови первісного ісламу, щоб якось зблизити його з вже пустившими коріння капіталістичними відносинами. Бе-хаїзм наголошував на реформах, які треба проводити тільки мирним шляхом. Бже в священній книзі бехаїзму "Кітабе Акдес" проголошується: "Нікому не можна противитись тим, хто керує рабами божими". Звертаючись до властей, Бехаулла писав: "Ми не шукаємо того, щоб розпоряджатись в ваших царствах, ми прийшли для того, щоб розпоряджатись серцями".
Прихильники бехаїзму не зазнавали з боку властей ніяких переслідувань, оскільки не являли для останніх якоїсь реальної небезпеки. Бехаїзм став достатньо розповсюдженим явищем в релігійному житті, з'єднавшись з іншими буржуазно-реформаторськими рухами і організаціями.
Махдізм
Ця течія виникла в Судані в 80—90-х роках дев'ятнадцятого століття. До деякої міри ця течія була протилежна бехаїзму. На відміну від останнього, суданський махдізм всіляко підкреслював свій неподільний зв'язок з ісламом і свою відданість "чистому", первісному ісламу. Махдізм проголосив і вів священну війну як з європейськими колонізаторами, так і з турецько-єгипетськими одновірцями, які, з його точки зору, зрадили ідеалам мусульманської віри і стали "лжемусульманами". Соціально-економічними підвалинами цього руху була, перш за все, боротьба проти європейського капіталу, який намагався оволодіти державою. Також негативно ставився махдізм до розвитку в Судані буржуазно-капіталістичних відносин. Таке ставлення означало тенденцію до консервування умов феодального устрою. Використовуючи гнучку релігійну форму і оперуючи розпливчастими гаслами про повернення до святих порядків первісного ісламу, махдізм залучав у свої ряди чисельних прихильників.
Керівником цього руху був суданський дервіш Муха мед Ах-мед. В 1871-му році він розташувався на нільському острові. З цього місця він розсилав мандруючих дервішів по всій країні. Головними мотивами махдістської пропаганди були виступи проти занепаду моралі, проти розкоші, в якій живуть багаті феодали, работорговці, купці та промисловики. В цих гріхах звинувачували не тільки європейських колонізаторів, а й турецьких та єгипетських "лжемусульман", які відійшли від Корану і його вимог. Емісари нового пророка закликали людей до реконструкції первісного ісламу, тобто відібрати землю у феодалів, провести перерозподіл всього рухомого і нерухомого майна, відмовитись від сплати податків, скинути турецько-єгипетську зверхність, вигнати з країни європейських колонізаторів.
Треба сказати, що далеко не всі з цих закликів відповідали вимогам Корану і духу первісного ісламу. Але для чисельних послідовників махдізму, які не були обізнані з богословськими витонченнями і погано знали історію своєї релігії, було достатньо вже того, що махдісти апелювали до авторитету Пророка і Кора-на. Соціальна програма проповідників нового вчення була з ентузіазмом підтримана рабами, селянами, скотарями та ремісниками.- Міцеві феодали і работорговці були змушені проводити гнучку політику. З одного боку, вони використовували ті заклики, які допомагали їм звільнитись від іноземної конкуренції. З іншого боку, вони намагались згладити ці намагання махдізму, які були пов'язані з перерозподілом майна. Взагалі, програма нового вчення виявилась вдалою. Навколо Мухамеда Ахмеда стали збиратись чисельні послідовники, які були готові вести священну війну за проголошені ним соціальні та релігійні вимоги.
Виникнення нового руху викликало занепокоєння не тільки єгипетсько-турецьких властей, а й європейських. Влітку 1881-го року Мухамед Ахмед проголосив себе Махді, і виклав свою програму дій. Єгипетський уряд наказав йому з'явитись в Хартум з тим, щоб виправдатись перед властями в своїй бунтівній діяльності. Але Махді відмовився від покори будь-якому урядові. Каральний загін, який прибув на острів Абба, був повністю знищений махдістами. Після цього Махді проголосив джихад, який був спрямований як проти європейських колонізаторів, так і проти "лжемусульман". Він переносить свою базу з острова Абба до провінції Кардофан. Там він розпочинає активні бойові дії проти судансько-єгипетських військ, які в значній мірі керувались європейськими інструкторами і були доповнені загонами європейських найманців.
В умовах величезного релігійного піднесення загони швидко зростаючого махдістського ополчення вели успішні бойові дії. В листопаді 1883-го року була знищена англо-єгипетська армія, якою командував британський генерал Хікс Така ж доля спіткала на початку 1884 року війська генерала Бекера. Навесні 1884-го року махдісти осадили Хартум і на початку 1885-го року оволоділи містом.
На цьому етапі священна війна махдістів закінчилась для них переможно. Тепер була можливість приступати до будівництва нової держави на тих ісламських підвалинах, які проголошували махдісти в період боротьби за владу.
Невдовзі після перемоги Махді помирає. Його продовжувачем став Абдаллах ібн аль-Саїд Мухамед. Він іменував себе вже не Махді, а його продовжувачем — халіфом. Країна була поділена на чотири області. Керівник кожної з цих областей також мав назву халіфа. Таким способом підкреслювався ісламсько-теократичний характер правління держави. Однак на цей раз спроба впровадження соціально-релігійного ідеалу не вдалась.
Спочатку всі громадянські порядки були побудовані згідно з суворими урівняльно-аскетичними принципами, проголошеними Махді. Керівний склад армії і чиновництва набирався з низів. Платня високопоставленим державним чиновникам не перевищувала заробітків ремісника. В побуті було суворо регламентовано використання предметів розкоші і взагалі предметів обіхо-ду. Всі коштовності належало здавати державі. Заборону було накладено також на всілякі надмірності в їжі.
Однак подальший розвиток соціальних процесів привів до занепаду проголошених порядків "первісного ісламу". Справа в тому, що релігійно-ідеологічна оболонка махдізму була не взмозі вивести суспільство за межі Його об'єктивного розвитку. Через декілька років після організації махдистської теократичної держави починаються процеси її феодального переродження. Чиновники та офіцери почали захоплювати собі великі земельні ділянки, які оброблялись рабами та близькими до їх становища кріпаками. Почали будувати собі розкішні будинки. Треба відмітити, що рабство не було заборонене ще на самому початку махдістського руху.
Процес феодального переродження махістської держави викликав обурення народних мас, які підпадали під нове закаба-лення. В державі почались чисельні повстання. В цих умовах ворожі до країни уряди отримали змогу знищити махдістську державу.
Коли в 1896-му році англо-єгипетські і французькі війська з півночі та заходу почали наступ на Судан, підґрунтя в самій країні було для цього вже достатньо підготовлене. Нападаючі мати зверхність над махдістами і в зброї. В 1898-му році держава ісламської теократії перестала існувати.
Література
1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.
2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.
3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.
4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.
5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.
6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.
7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.
8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.
9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.
10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.
11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.
12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.
13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.