Течії ісламу

План

1. Імаміти

2. Зейдіти

3. Ісмаїліти

4. Кармати

5. Хаттабіти

6. Література

Імаміти

Ця гілка шиїзму відноситься до "поміркованого" напрямку. Сьогодні це самий найчисленніший напрямок у шиїзмі. Його ідейними попередниками були ті шиїти, які проповідували, що "в силу божественного установлення імамат є прерогативою виключно роду Алі і передається шляхом "ясної вказівки" (ан-насс) вустами Пророка або попереднього імама".1 Імаміти визнають

' Прозоров М.С Ислам. Шиитская (имамитская) доктрина верховной власти. М., 1984, с. 204.

дванадцять імамів. Вони вважають, що спасителем виступить дванадцятий імам Мухамед абуль Касим, який народився у 873 році в Багдаді і зник у віці дванадцяти років. З точки зору ортодоксального шиїтства це і є дванадцятий "прихований" імам, якому належить відкритись світу в ролі махді. Віруючі в дванадцятого імама носять назву "двунадесятників".

Імамітське віровчення зводиться до п'яти принципів або основ віри.

1. Вчення про єдиного Бога.

2. Віра в божественну справедливість.

3. Визнання пророчої місії Мухаммада.

4. Віра в воскресіння померлих, судний день і потойбічне життя.

5. Вчення про імамат, яке стало головним догматом імаміт-ського ісламу.

В основі імамітської доктрини лежить уявлення про божественну доктрину, божественну природу верховної влади. Розглядаючи імамат як "божественне установлення", як продовження пророцтва, імамітські богослови виходять з того, що божественне одкровення має два аспекти: зовнішній і внутрішній. Згодом вони збудували свою релігійну філософську доктрину, в якій імамат виступає як головна космічна сила. Це еманація вічного божественного світла. Імам є виконавець божественного веління. Він є духовним керівником, своєрідним центром, навколо якого обертаються всі сфери буття.

В наш час вчення імамітів є державною релігією в Ірані та Іраку. В країнах Азії імаміти живуть в Афганістані, Бахрейні, ОАС, Катарі, Кувейті, Лівані, Омані, Сирії, Саудівській Аравії, Бірмі, В'єтнамі, Таїланді, Індії, Азербайджані. В країнах Африки: в Єгипті, Судані, Ефіопії, Кенії.

Зейдіти

Вони також відносяться до "поміркованого" напрямку в шиїзмі. Зейдіти помістили на свій прапор ім'я п'ятого імама Зейда ібн Алі. Зейд був нащадком Алі ібн Іаліба, онуком шиїтського мученика — імама Хусейна. В 740 році він встав на чолі повстання проти Омеядського халіфату, але в одній із сутичок з військами халіфа загинув. Послідовники Зейда і ті, хто потім до них приєднались, вибрали Зейда ібн Алі символом свого віровчення і культу. Після смерті Зейда ця течія розпалася на кілька угруповань, але всі зейдіти вважають, що після пророка ал-Хусейна імамат залишається в родині Алі. Повстання проти "тиранів", з не законних з точки зору шиїтів правителів, є обов'язком кожного істинно віруючого.

Але в богословських догматах зейдіти зайняли "помірковану" до сунітів позицію. Подальші політичні успіхи зейдітського руху сприяли усуненню розходжень серед зейдітів і виробленої їх особистої системи догматів. Зейдіти не виявляють ворожої нетерпимості по відношенню до сунізму, яка характерна для шиїз-му взагалі. Визнаючи, що імам повинен бути з роду Алі, вони в той самий час заперечують божественну природу Імамата і вважають, що імамом може бути будь-хто з роду Алідів. Більш того, зейдіти припускають факт існування одночасно кількох імамів в різних мусульманських країнах. В протилежність імамітам, вони не визнають вчення про "прихованого" імама, відкидають також приховування своїх релігійних поглядів. Зейдіти заперечують антропоморфізм і безумовне предвизначення. Всі ці фактори сприяли лояльному відношенню сунітських властей до зейдітів, не зважаючи на те, що збройні повстання вони виголошували як свій політичний принцип. Політична активність зейдітів не раз приводила до того, що вони ставали на чолі народних рухів. Одна з гілок зейдізму у 864 році утворила теократичну державу в Північно-Західному Ірані, яка проіснувала до середини дванадцятого століття. Друга гілка дала початок династії ідрисідів в Північно-Західній Африці (788-985) і в Йемені (901—962).

В наш час значна частина зейдітів проживає в Північному Ємені, де вони складають більшу половину населення. Великі зейдітські громади існують в Саудівській Аравії, Пакистані та інших країнах.

Ісмаїліти

Майже одночасно з зейдітським напрямом шиїтства виникла секта ісмаїлітів. Ця гілка відноситься до "крайнього" напряму в шиїзмі. Ісмаїліти знайшли більш серйозне і широке розповсюдження і вплив у мусульманському світі, ніж зейдіти. Приводом для виникнення цієї секти була та обставина, що біля 760-го року щостий шиїтський імам Джафар Садик усунув свого старшого сина від права на імамат. І передав це право його молодшому брату. Формальним приводом такого рішення була начебто пристрасть Ісмаїла до міцних напоїв, що не може бути сумісно з образом правовірного мусульманина. Насправді Ісмаїл наполягав на більш рішучій опозиції по відношенню до Багдадського халіфату, ніж його батько, який по відношенню до тих, хто займав трон, — сунітських Аббасидів — проводив більш миролюбну політику. З іншої сторони навколо Ісмаїла стали згуртовуватись елементи, які були не задоволені соціальними порядками, що склались в самому шиїтському світі. Ісма'іл невдовзі помер. 1 його батько Джафак намагався обнародувати смерть сина. Тіло Ісмаїла було виставлене в одній з медінських мечетей. Але зупинити цей рух було вже практично неможливо

Для одних послідовників померлого Ісмаїла факт його смерті пояснювався його видимістю. Вони вважали, що насправді Ісмаїл не помер, а переховувався з тим, щоб з часом з'явитися мусульманам. З їх точки зору Ісмаїл є сьомим Імамом, після якого імамів більше очікувати не треба, інші прихильники Ісмаїла вважали, що оскільки він помер, то сьомим Імамом треба об'явити його сина Мухамада. В усякому разі повинно бути лише сім Імамів. І сьомий повинен з'явитись в ролі махді. Тому всім бла-гочесним мусульманам треба об'єднатися в очікуванні цієї події.

Ісмаїліти розгорнули активну проповідь свого вчення в усіх мусульманських країнах. Вони створили таємні гуртки в Сирії, Іраку, Ірані, Північній Африці. Організація ісмаїлітів була побудована на ієрархічних засадах з сімома ступенями посвячення. Кожний ступінь ієрархії мав жорсткі норми інформування віруючого в політичних і релігійних справах. Жорстка внутрішня дисципліна давала змогу керівникам секти використовувати віруючих у своїх цілях. Після виникнення в секті ісмаїлітів поступово стали складатись особисті норми віровчення, в секті ісмаїлітів також була розроблена філософсько-теологічна догматика. Великий вплив на її формування чинила філософія неоплатонізму, запозичена окремими елементами з іудаїзму і християнства. Головна ідея платонізму про еманацію духу в світ плоті знайшла в ісмаїлізмі свій вираз у формі вчення про те, що Бог послідовно еманує свою сутність у світ Ця божественна сутність переходила в пророків — проповідників. їх семеро Адам, Авраам, Ной, Мойсей, Ісус, Мухаммад і другий Мухаммад — син Ісмаїла. Кожен пророк розкриває перед людьми суть божественної істини в більш точнішій і піднесенішій формі. Кожен пророк супроводжується на своєму життєвому шляху і в своїй діяльності помічником, який від себе нічого не проповідує, а займається тлумаченням і розповсюдженням проповідей пророка. Такими помічниками були: при Мойсеї — Араон, при Ісусі — Петро, при Мухаммаді — Алі. В перервах між появою нового пророка божественну сутність несуть в собі Імами. їх також семеро. Останній сьомий Імам є також і пророком. Таким Імамом був Мухаммад, — син Ісмаїла. Він завершує собою божественну еманацію.

В секті ісмаїлітів існує дев'ять ступенів посвячення. Кожний вищий віл попереднього ступінь відкривав ісмаїліту більш сокровенне, езотеричне знання. Це знання було все менше пов'язане з відомими віруючим істинами Корану та ісламу. На п'ятому ступені ісмаїліт дізнавався про те, що зміст Корану не зводиться до значення його тексту, тобто він алегоричний. На щостому ступені таке ж саме алегоричне значення надавалось вимогам виконання обрядів. Дев'ятий — останній ступінь скоріше нагадував релігійно-філософську систему, ніж ісламську догматику.

Кармати

Це радикальний напрямок ісмаїлітства, який розпочав свою діяльність в Сирії та Іраку. Назва цієї течії з'ясована недостатньо. Одна з найбільш розповсюджених версій наполягає на тому, що в основі цієї назви лежить прізвисько одного з її керівників — Хамдама. Кармат означає "скалічений". Мабуть засновник цієї течії підпав під репресії. Біля 890-го року Хандам разом зі своїм соратником Абу Абдалахом розгорнув пропаганду на території Месопотамії. З часом карматський рух стає вагомим фактором в усіх невдоволеннях: повстаннях рабів, виступах ремісників, землеробців. Все це відбувалось в той час у мусульманському світі. Незважаючи на придушення цих повстань, кар-матському руху не було завдано рішучого удару. Організувавши велику кількість загонів озброєних фанатиків, кармати влаштовували набіги на населені пункти Сирії та Іраку. Причому, в багатьох випадках їм вдавалося на деякий час захопити такі великі міста як Куфа, Басра. Окрім цього, вони систематично організовували напади на каравани паломників, які йшли вклонитися святим місцям. В 930-му році загін карматів захопив Мекку і пограбував її. Скарб, який вони захопили, складався з приношень паломників майже за триста років. Кармати виявляли неабияку жорстокість. Вони вбивали не тільки воїнів своїх противників, а й цивільне населення. Виключення робилось тільки