Іслам: віровчення, культ та організація. Основні напрями в ісламі: сунізм і шиїзм. Панісламізм і сучасний ісламський фундаменталізм

В ісламі суперничають суніти і шиїти. Дев'ять із десяти мусульман — суніти. Основна відмінність між ними полягає у трактуванні правонаступності верховної влади в ісламі після смерті Пророка.

Справу пророка Мухаммеда продовжили халіфи (від араб. — наступник). Вони очолювали халіфат (інститут влади, зосередження світської і духовної влади над мусульманською громадою в руках халіфа; назва держави на чолі з халіфом — Арабського халіфату, що сформувався впродовж мусульманських завоювань у VII ст. та існував до монгольської навали в XIII ст., коли він розпався на кілька незалежних держав). Першим халіфам належала релігійна і державна влада, потім (з X ст.) — тільки релігійна, але з великим впливом на владу державну. Посада халіфа перестала існувати формально у XX ст., проте багато сучасних ісламських політичних течій (наприклад "Брати-мусульмани") продовжують вважати відродження інституту халіфату умовою організації життя суспільства на істинно ісламських принципах.

Першим халіфом (632—634) був найближчий радник і товариш Мухаммеда Абу Бакр (Абу Бекр), наступними — Омар (634— 644), Осман (644—656), Алі (656—661). Цих перших чотирьох халіфів мусульмани поважають і шанують особливо, називають їх "праведними халіфами". За їх правління Арабський халіфат перетворився на величезну імперію, що охоплювала Близький Схід і північ Африки (у 661—760 рр. територія халіфату простягалася від річок Аму-Дар'ї та Інду на сході до Піренеїв і берегів Атлантичного океану на заході), а іслам став світовою релігією.

Поступово, з розширенням сфери впливу раннього ісламу, перед халіфами виникли проблеми релігійного обґрунтування механізму управління величезною державою, взаємодії ісламу з іншими релігіями на території халіфату, укріплення верховної влади. Проблема влади виявилась головною. З перших халіфів найміцніше утримував її халіф Алі. Він був двоюрідним братом і зятем Мухаммеда (був одружений з донькою Мухаммеда Фаті-мою). У зв'язку з тим, що Алі доводився близьким родичем Мухаммеду, на верховну владу в ісламі і халіфаті згодом почали претендувати його нащадки і прибічники. Вони вважали, що халіфат має належати тільки нащадкам Алі. Вороги Алі доводили безпідставність претензій алідів на вищу владу через родинні зв'язки з Пророком і вважали, що халіфи та всі духовні особи мають обиратися. Результатом цього протистояння стало формування в ісламі двох основних напрямів: шиїзму і сунізму.

Шиїзм (від араб, шиа —угруповання, партія, прибічники) — загальна назва різноманітних течій і сект в ісламі, що вважають халіфа Алі ібн Алі Таліба і його нащадків єдиними законними спадкоємцями влади пророка Мухаммеда над мусульманами. Шиїзм виник на початку другої половини VII ст. у процесі боротьби за владу в ісламі й Арабському халіфаті, коли утворилось політичне угруповання прихильників Алі (аш-шиа), які визнавали його виключне право на верховну владу — імамат.

У шиїтів імамат — інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, що в ньому поєднується світська і релігійна влада, внаслідок чого він не може залежати від бажання людей, тобто обиратись, як вважають суніти. Виконавцем "божественного розпорядження" в них є імам (від араб. — стояти попереду, верховодити, ватажок мусульманської громади), а імамат сприймається як космічна сила, еманація "божественного світла", тому тільки під керівництвом носія цієї сили — законного імама — пересічний мусульманин може пізнати істинну віру й отримати спасіння.

Шиїти, таким чином, вважають халіфа Алі божественним. Згідно з їхньою версією, Аллах розглядав Мухаммеда і Алі рівновеликими, більше того, архангел Джабраїл мав передати його "одкровення" Алі, а не Мухаммеду (брати дуже походили один на одного), тому вони хоч і визнають статус Мухаммеда, проте звеличують постать Алі.

Шиїти розраховують на прихід месії. Це імам Махді. Він — один з дванадцяти "світлих імамів". Першим був Алі, останнім — Махді. Він зник в XI ст., але не помер. Махді — очікуваний безгрішний імам із роду Алі, продовжувач справи Пророка, повноправний правитель внаслідок "божественного визнання". Махді після свого повернення віддасть незаконно відібрані права обраному Богом роду Алі і відновить на Землі справедливість.

Шиїти по-особливому ставляться до Корану, оскільки в ньому немає імені Алі. В них навіть є власна версія Корану з су рою "Два світила", в якій ідеться про рівність Мухаммеда й Алі. При цьому вони не ставлять під сумнів Коран, але вважають, що знають його лише імами. Решті мусульман зміст Корану відкриє месія Махді.

Шиїти визнають Суну, але тільки ту її частину, де йдеться про алідів. Вони також поклоняються Хусейну — третьому імамові, онуку Пророка.

Халіф Алі помер від ран, що були отримані ним у боях. Його син від Фатіми, доньки пророка Мухаммеда, Хасан (аль-Хасан ібн Алі) — другий шиїтський імам — був змушений відмовитись від посади халіфа Іраку і помер у 669 р. в Медині, будучи приватною особою. Після його смерті головою алідського роду став Хусейн — молодший син Алі і Фатіми. В одному з боїв Хусейн був по-звірячому вбитий, йому було нанесено кілька десятків колотих і рублених ран. Це сталося 10 мухаррама (першого місяця мусульманського місячного календаря) 680 р. Дата загибелі Хусейна відзначається всіма шиїтами як день жалоби. Щорічно, впродовж перших десяти днів цього місяця, вони влаштовують містерії, інсценують епізоди з історії загибелі Хусейна, проводять урочисті читання розповідей про нього, вивішують траурні прапори і гасла. На десятий день відбувається урочистий хід з голосінням за Хусейном. Деякі його учасники завдають собі ножових поранень, і всі разом голосно оплакують не тільки Хусейна, а й його брата Хасана. Центром таких жалобних урочистостей є місто Кербела, де, за переказами, поховано тіло імама. У них беруть участь паломники-шиїти з усіх кінців мусульманського світу.

Впродовж усієї історії ісламу шиїти з перемінним успіхом ведуть боротьбу за повернення влади нащадкам Алі. Найбільш енергійні серед них зейдити, імам іти й ісмаїліти.

Зейдити — відгалуження шиїтів, що отримало свою назву від імені Зейда ібн Алі, брата п'ятого імама Мухаммеда аль-Бакіра (пом. 732). Зейда загинув у сутичці під час повстання, а його прихильники створили партію, що мала на меті побудову теократичної держави на чолі з виборним імамом із роду Алі. Зейдити неодноразово очолювали народний рух за створення в халіфаті окремих держав.

З погляду догматики зейдитів, імам повинен бути з роду Алі, імамат не має божественної природи, імамом може бути обраний будь-який алід, можливе існування кількох імамів одночасно в різних мусульманських країнах. Зейдити не визнають вчення про "прихованого" імама, заперечують антропоморфізм і визначеність імама на майбутнє, не проклинають перших трьох халіфів. Більшість зейдитів на сьогодні проживає в Ємені, Саудівській Аравії, Пакистані.

Найчисленніша гілка шиїтського ісламу представлена імамітами (існаашарити — дюжинники, двунадесятники), які визнають дванадцять імамів з роду Алі. Після смерті аль-Хасана аль-Аскарі, одинадцятого з них, імаміти оголосили своїм дванадцятим імамом його малолітнього сина Мухам меда, який нині "зник", "ховається". Він у них — "прихований" імам і махді (месія), який повернеться і наповнить світ справедливістю (справедливістю по-мусульманськи у шиїтському тлумаченні).

Віра у "прихованого імама" — один із основних догматів імаматів. Згідно з їхнім вченням, період утаювання імама Мухаммеда продовжується дотепер, а закінчиться він появою "володаря часу" — махді. Імаміти заперечують саму можливість вибору імамів. Імамат, на їхню думку, — еманація "вічного божественного світла" в роду нащадків Алі (від батька до сина), тому імами безгрішні та володіють надприродними знаннями.

Для імамітів характерний також культ "мучеників", до яких вони зачисляють всіх своїх імамів, але насамперед — Хусейна. У наш час вчення імамітів є державним віросповіданням в Ірані. Імамітські громади існують у Лівані, Кувейті, Бахрейні, Саудівській Аравії, Йорданії, Афганістані та інших країнах.

Однією з найбільших сект у шиїзміл є ісмаїліти. Ця секта виникла у середині VIII ст. й отримала назву від імені сина шостого шиїтського імама Джафара ас-Садика Джафара Ісмаїла, якого вона оголосила законним сьомим імамом. У наш час громади ісмаїлітів функціонують в Індії, Пакистані, Ірані, Іраку, Ємені, Кенії, Танзанії, Сирії, Лівані, Таджикистані, багатьох інших мусульманських країнах.

Ідеологічна система ісмаїлітів поділяється на "зовнішню" (захір), тобто загальнопоширену, і "внутрішню" (батин), що є доступною лише небагатьом членам вищої ієрархії секти. "Зовнішня" частина системи та сама, що й у імамітів. Вона зберігає як обов'язкові для членів громади всі обрядові та правові настанови шаріату. В основі "внутрішньої" частини є алегоричне тлумачення Корану і шаріату; єдиним началом множини явищ світу визнається Бог — Абсолют, який виокремлює із себе творчу субстанцію — Світовий Розум. Це перша еманація божества. Світовий Розум учиняє другу еманацію — Світову Душу, головним атрибутом якої є життя. Світова Душа виробляє первинну матерію, котра, у свою чергу, продукує Землю, інші планети, сузір'я, живі істоти. Все це лише слабке уподібнення