Отже, шиїти — послідовники Алі — четвертого халіфа, двоюрідного брата і зятя пророка Мухаммеда. Вони визнають істинними охоронцями спадку Мухаммеда і тлумачами Корану лише деяких членів його сім'ї, яких, згідно з їхнім вченням, Аллах обрав для управління справами громади на основі Божого Закону. Ці духовні лідери стали називатися імамами і вважаються безгрішними.

Найбільшу мусульманську громаду в сучасному світі становлять суніти. Вони називають себе людьми Суни (ахль-ас-суна) і вважають, що саме вони є справжніми охоронцями і єдиними продовжувачами традицій ісламу і вчення пророка Мухаммеда, які шиїтами спотворюються. Формально сунітом вважається той, хто визнає перших чотирьох халіфів законними, вважає достовірними канонічні збірники Суни — хадиси, виконує ритуальні, побутові й соціальні правила одного з чотирьох мазхабів (від араб. — шлях прямування, релігійно-правові школи в ісламі).

Мазхаби покликані теоретично обґрунтовувати фікх, або шаріат, — теорію мусульманського права, його принципи й норми, їх інтерпретацію для практичного життя мусульманського суспільства. Мазхаби склались у IX—X ст. У наш час існують чотири сунітських мазхаби: ханафітський (основоположник Абу Ханіфа Нуман, 699—767); шафіїтський (основоположник аш-Шафії, 767—820); малікітський (основоположник Малік ібн Анас, 715— 795); ханбалітський (основоположник Ахмат ібн Ханбаль, 780— 855). Між собою вони різняться підходами до принципів формулювання рішень з правових питань, деталями ритуалу, проте всі спираються на канонічні збірники хадисів Суни.

Суніти не визнають можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда, заперечують ідею про особливу природу халіфа Алі та особливе право його нащадків на імамат, керівництво громадою. Для сунітських мусульман Коран є джерелом фундаментальних поглядів, а Суна — першим авторитетним його коментарем. Суніти заперечують порядки і звичаї різних релігійних меншин, відрізняються від шиїтів підходами до прийняття юридичних рішень, ставленням до іновірців, особливостями молитов та іншими аспектами ритуалу, цивільного права.

Серед релігійно-політичних напрямів сучасного сунітського ісламу найбільш консервативним, реакційним і жорстоким зарекомендував себе ваххабізм. Його заснував в Аравії у середині ХУШ ст. проповідник Мухаммед ібн Абу аль-Ваххаб. У наш час його вчення офіційно визнане у Саудівській Аравії. Прихильники ваххабізму є також в Омані, Північній Африці, Індії, Індонезії, Афганістані та Пакистані (таліби), Чечні та Таджикистані, в інших країнах і регіонах.

У теоретичному плані ваххабізм розвиває ідеї і принципи ханбалітського мазхаба в їхньому крайньому прояві. На практиці ваххабіти проповідують повернення до чистоти раннього ісламу часів пророка Мухаммеда; наполягають на суворому дотриманні принципу єдинобожжя; виступають проти поклоніння святиням і святим місцям; відмовляються від запозичень і нововведень; насаджують вимогу уникати всіляких проявів розкоші у побуті, одязі і культі; закликають до джихаду проти багатобожності та мусульман, які відступили від "істинного" ісламу.

Лідери сучасного ваххабізму спрямовують зусилля на підпорядкування своєму диктату народів Лівії і Єгипту, Судану і Чаду, Ємену й Оману, Іраку і Сирії, Туреччини, Ірану, Пакистану, Киргизії, Таджикистану, Казахстану, Чечні, Дагестану. У штабах ваххабітів розробляються і постійно коригуються програми виконання цього завдання. Ними спочатку рекомендується створення регіональних центрів ваххабізму, потім — побудова мечетей і медресе, далі — відкриття літних "таборів" для військової підготовки талібів (учнів), у тому числі — навчання поводженню з токсичними побутовими та бойовими отруйними речовинами, їх виготовленню з наявних хімічних препаратів.

Заданими засобів масової інформації, лідер сучасного ваххабізму Усама Бен Ладен зі своїми однодумцями планує до 2010 р. об'єднати 48 держав Європи, Азії і Африки в одну мусульманську наддержаву — величезний халіфат зі столицею у Саудівській Аравії. Подальше його розширення планується на терени Північної і Південної Америки, Австралії і Гренландії.

Ці ідеї — повна нісенітниця, але вони активно матеріалізуються. Так, у лютому 1998 р. Усама Бен Ладен створив міжнародну терористичну організацію під назвою "Світовий фронт джихаду" (СФД). Того ж року 120 терористичних ісламських угруповань отримали від фронту 4,5 млрд дол. СІЛА для організації і проведення збройних насильницьких акцій проти "невірних". Бойовики фронту воювали у Косові, на Філіппінах, в Індонезії, Росії, Афганістані, Ірані та інших країнах.

Сьогоднішній ваххабізм — екстремістське крило ісламського фундаменталізму з його вимогами до мусульман жити тільки за правилами шаріату, суворо виконувати всі настанови Корану, не визнавати європейсько-християнських цінностей, бути готовими до джихаду, до насильницьких дій, терору.

Теоретично ісламський фундаменталізм відтворює у сучасній інтерпретації ідеологію панісламізму (від араб. — всі й іслам) — солідарності всіх мусульман (незалежно від їхньої державної, расової, національної і соціальної належності) під гаслом "рівності" всіх "перед ім'ям Аллаха", об'єднання всіх мусульман в єдину теократичну державу. Доктрина панісламізму була запропонована на початку 70-х років XIX ст. турецьким просвітителем, членом товариства "Нових османів" Намік Кемалем. В її основу були покладені тези про керівну роль ісламу в духовному і суспільному житті в цілому та про халіфа як проводиря мусульман усього світу. Ідеї панісламізму набули розвитку у творах Джа-маля ад-Діна аль-Афгані, а практичну реалізацію — у кривавих злодіяннях багатьох бойових організацій ісламу. Серед них, наприклад, створений у 1975 р. "Ісламський джихад", який налічує у своїх лавах тисячі бойовиків, що здійснив численні терористичні акції проти мирного населення Ізраїлю. Лідер — Рамадан Шаллах. У 1987 р. утворився ХАМАС (Ісламський рух опору) — найпотужніша військова бойова організація на Близькому Сході. 28 вересня 2000 р. виникла Бригада мучеників "Аль-Акси" (у зв'язку з відвіданням прем'єр-міністром Ізраїлю Шароном мечеті "Аль-Акса" в Єрусалимі), на рахунку якої більше 1500 терористичних акцій в Ізраїлі. З 1928 р. в різних країнах світу діє релігійно-політична ісламська асоціація "Брати-мусульмани", створена в Ісмаїлії (Єгипет) шейхом Хасаном аль-Банном. Сьогодні в асоціації існують поміркований, правоекстремістський і демократичний напрями, а також численні угруповання і політичні партії (Партія ісламського визволення, "Ісламські демократи", "Джамаат-і-ісламі" та ін,). Теоретики асоціації виступають з ідеями "ісламського шляху розвитку", побудови "справедливого ісламського суспільства" на принципах первісного, "чистого" ісламу як єдиного джерела ідеології, законодавства і моралі мусульман.

Терористична діяльність численних ісламських бойових організацій, політичних рухів і партій створила реальну загрозу світові та безпеці народів, дотриманню прав людини в сучасному демократичному співтоваристві держав і в тих країнах, офіційною релігією й ідеологією яких є іслам. Усунення цієї загрози засобами насильства, у тому числі за допомогою військ, не має практичної перспективи. Уроки історії підказують інші шляхи ліквідації такого роду загроз. Це — політична і економічна взаємодія, політичний діалог держав, розвиток торгівлі, співпраця у сфері культури й освіти, вся сукупність засобів усунення соціальних основ існування і функціонування терористичних угруповань, що прикривають ісламом свої злодіяння.

Отже, поділ ісламу на сунізм і шиїзм відбувся в результаті політичної боротьби за престол халіфату.

У Середні віки в різних районах халіфату діяли громади хат риджитів (від араб. — виступати) — найдавнішого в ісламі релігійно-політичного угруповання. Проте хариджити з часом втратили авторитет. У наш час відома лише одна хариджитська громада — ібадити (за ім'ям її основоположника Абдаллаха ібн Ібада), що діє в Омані та деяких районах Африки. Щодо питання про верховну владу в халіфаті хариджити протистояли і сунітам, і шиїтам. Вони визнавали виборність голови релігійної громади і держави, походження якого не мало для них жодного значення. Кожна громада, на їхню думку, мала право як обирати для себе імама-халіфа, так і усувати його. Демократичні тенденції у ха-риджитів поєднувалися з крайнім фанатизмом і непримиренністю, з жорстокістю у ставленні не тільки до своїх політичних і релігійних супротивників, а й до інакомислячих мусульман, що, врешті-решт, позбавило їх соціальної бази. В релігії вони були прибічниками "чистоти" ісламу і вирізнялися суворим виконанням релігійних настанов. Убивство віровідступників, у тому числі "незаконних" халіфів, було їх релігійним принципом.

Сьогодні шиїтський іслам — офіційна релігія Ірану і форма ісламського вчення мусульманських громад в Ірані, Індії, Пакистані. Усі інші представники ісламського світу — від Індонезії до Африки, від Азії до арабських громад на Близькому Сході — наслідують сунітські традиції.

Мусульмани в Співдружності Незалежних Держав, що виникла на теренах колишнього СРСР, — суніти. У 1990 р. в Україні мусульманських громад ще не було, а нині їх близько 300 (в Автономній Республіці Крим і в 13 областях країни). 16—18 вересня 1994 р. у Києві проходив І з'їзд мусульман України. Він засудив ісламський фундаменталізм й екстремізм у всіх його формах, обрав муфтія України. Потім відбувся з'їзд мусульман Криму, що обрав свого муфтія. Ісламське духовенство України виступає за відновлення у громадянських правах усіх татар, які повернулися на свою історичну батьківщину, за їхню активну участь у демократичних перетвореннях у державі.

Отже, іслам — одна з найпоширеніших і впливовіших релігій