Наступні два етапи — це 8-кілометровий перехід до Міни, де паломники ночують, і наступного дня — 16-кілометровий перехід до рівнини Арафат, де Мухаммед востаннє читав проповідь. Там паломники присвячують денні години медитації, а ввечері збирають каміння для побиття бісів. Наступного дня процесія прямує до Муздаліфи, а потім знову до Міни, де знаходяться три кам'яні колони, що символізують Ібліса — диявола. Вони кидають по сім каменів у кожну колону як нагадування про те, що диявол тричі підбивав Ісмаїла на втечу, коли пророк Ібрахім збирався принести його в жертву богові (бог в останній момент відмовився від цієї жертви, замінивши її на тварин).

Після цього настає чотириденне свято "Ід-уль-Адха" (від араб. — свято жертовних тварин; тюрк. — курбан-байрам), що відзначається мусульманами всього світу. У ці дні мусульмани ріжуть овець, ягнят, м'ясо віддають бідним, залишаючи частку його для святкової трапези сім'ї. До ритуалу свята входять спеціальна молитва, відвідування могил предків, взаємні візити до друзів, купівля нових предметів одягу. Паломники востаннє обходять навколо Кааби, знімають з себе два білі полотна, чоловіки стрижуть волосся. Це означає, що хадж завершено. Багато паломників повертаються додому, частина з них мандрує до Медини, щоб відвідати поховання Мухаммеда.

Заможні мусульмани здійснюють омру (малий хадж). їм дозволяється знаходитись на території Саудівської Аравії до 30 днів, мандрувати по всьому королівству, а не обмежуватись відвідуванням тільки Мекки і Медини. Омра приносить у бюджет країни 2— З млрд дол. США щорічно, причому саудівці вважають, що можуть отримувати 20—ЗО млрд дол. США. З цією метою Міністерство у справах паломництва залучило до обслуговування правовірних приблизно 2 тис. місцевих туристичних агенцій, які мають забезпечувати повне екскурсійне обслуговування пілігримів.

Крім розглянутих п'яти "стовпів", в ісламі існує шостий "стовп". Це джихад (від араб. — посилення, віддання всіх сил і можливостей заради поширення і перемоги ісламу), тобто війна проти "невірних" за чистоту ісламу, за його поширення і утвердження там, де він ще не переміг. Коран зобов'язує всіх правовірних мусульман брати активну участь у джихаді й кожному гарантує за це Рай після смерті.

Правила, за якими оголошується джихад, у Корані чітко не прописані, тому здебільшого тлумачаться досить суб'єктивно.

Джихад оголошується і урядами мусульманських держав, і духовними лідерами ісламу, і ватажками мусульманських злочинних угруповань, і натхненниками міжнародного тероризму, і так званими польовими командирами.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. різними суб'єктами ісламської віри джихад оголошувався Росії, колишній Югославії, США, Великобританії, Іспанії й Ізраїлю, всім країнам, що брали участь в окупації Іраку, їхнім зарубіжним дипломатичним представництвам, торгово-економічним організаціям і установам, культурно-естетичним центрам. Бойовики з різних терористичних формувань знищують житлові будинки, споруди міжнародних економічних і політичних організацій, урядових установ, літаки з їх пасажирами, кораблі; в масових масштабах захоплюють заручників, викрадають і торгують людьми, підривають нафтопроводи, залізничній автомобільні магістралі, навчальні заклади, ресторани і кафе, вбивають невинних людей, у тому числі своїх — шахідів. Немає таких злочинів проти людини і людства, на які б не пішли міжнародні терористи заради захоплювання чужих територій, влади, грошей, наживи. Все це зумовило необхідність об'єднання всього цивілізованого світу в антитерористичній боротьбі.

Крім Корану, джерелами віровчення і культу в ісламі є також Суна і шаріат.

Суна (від араб. — шлях, приклад, зразок) — Священний Переказ ісламу в хадисах (розповідях) про вчинки і вислови Мухаммеда, його рішення з різних питань релігії і облаштування життя мусульманської громади. Це шість авторитетних канонічних збірників хадисів, укладених у другій половині УП — на початку УШ ст. відомими ідеологами ісламу аль-Бухарі (810—870), Муслімом(817—875), АбуДаудом(пом. 888), ат-Тірмізі(пом. 892), ан-Насаном (пом. 915), Ібн Маджою (пом. 887). До Суни входить також низка неканонічних збірників хадисів. Значна частина хадисів міфологічна, створена для визнання і підтримки діяльності мусульманських політичних угруповань. Разом із тим вони вміщують історичні свідчення про процес становлення ісламу, Практики ранньомусульманської громади і самого Мухаммеда. Суні в ісламі надається значення джерела пояснень і доповнень Корану. Вона є другою (після Корану) основою мусульманського віровчення.

Шаріат (від араб. — прямий, правильний шлях) — звід норм мусульманського права, моралі, релігійних настанов і ритуалів усього життя мусульман — від колиски й до смерті. Його джерелами є Коран і Суна. Він укладався у VIII—XII ст. Шаріат у мусульманських країнах і громадах регулює державні, майнові, сімейно-шлюбні, цивільні, побутові та інші відносини; встановлює для мусульман норми харчування; забороняє їм гру на музичних інструментах, прикрашання будинків художніми картинами і скульптурами людей та тварин, укладання шлюбу з іновірцями, якщо останні не прийняли іслам; закріплює кровну помсту (еквівалентну: брат за брата, син за сина); узаконює право на постійне носіння жінками головних уборів і т. ін.; визначає міри покарання за небажані й заборонені дії.

Згідно з ісламом, чоловік стає мусульманином після того, як над ним у ранньому віці (після досягнення семи років) здійснюється обряд обрізання. Шлюбна церемонія здійснюється у присутності духовних осіб або шлюб фіксується і закріплюється читанням текстів Корану. Розлучення — процедура для чоловіка-мусульманина відносно проста, для жінки — ускладнена, але теж можлива. Коран дозволяє чоловікові мати до чотирьох дружин, якщо він у змозі їх однаково добре утримувати. Похоронний обряд також супроводжується читанням відповідних сур Корану. Ховають померлого зазвичай у день його смерті; тіло кладуть у могилу загорнутим у саван, без домовини, головою до Мекки. Згідно з мусульманськими уявленнями, всі мертві у Судний день воскреснуть, щоб постати перед Аллахом і відповісти за свої вчинки і наміри. Звичайним атрибутом благочестивого мусульманина є чотки з 99 або 33 намистинок. Вони використовуються для підрахування звеличань Аллаха. В ісламі численні звеличання Аллаха і повторення 99 його "прекрасних імен" вважається благочестивим обов'язком.

Майже кожний мусульманин знає хоча б декілька фраз із Корану. Коран для мусульман — пряма мова Аллаха через Мухаммеда до всіх віруючих. У проповідях Корану мусульмани і мусульманські богослови знаходять відповіді на всі питання особистого життя і життя суспільства, цитатами з Корану виправдовують свої вчинки.

Загалом, віровчення ісламу включає у себе віру:*

в єдиного Бога — Аллаха;*

в ангелів і в існування демонів;*

у святість Корану;*

у пророка Мухаммеда — останнього посланця Аллаха;*

у Рай і пекло;*

у божественний присуд долі;*

у безсмертя душі.

Соціальна функція ісламу — прозелітизм, керівництво, контроль і маніпулювання життям, побутом, мораллю і правом величезної кількості людей під виглядом виконання всіх настанов Корану, Суни і шаріату, що тлумачаться й інтерпретуються неоднозначно. Релігійна свідомість в ісламі утопічно-фантастична, догматична. Це консервація поглядів, уявлень, переконань й ідеалів мусульман арабського світу середньовічної епохи.

Література

1. Лубський В.І., Козленке В., Лубська М.В., Севрюков Г. Історія релігій: Навч. посіб. — К.: Тандем, 2002.

2. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. — К.: Центр навч. літ., 2004.

3. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Академвидав, 2006.

4. Любащенко BJ. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. — К., 1996.

5. Матвеев В.О. Релігієзнавство: Навч. посіб. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006.

6. Матвеева HJI.t Голобородъко А.Р. Святі і свята України: календар церковних свят і народних традицій: Словник-довідник. — К., 1995.

7. Международная защита прав и свобод человека: Сб. док. — М., 1990.

8. МеньА.В. Православное Богослужение: таинство и образ. — М., 1991.

9. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1987.

10. Моця О.П.,Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства: Навч. посіб. — К., 1996.

11. Мусульманское право: структура и основные институты. — М., 1985.

12. Мюллер М.,Вунд В. От слова к вере. Миф и религия. — М.: Экс-мо; СПб.: Terra Fantбstica, 2002. — (Антология мысли).

13. Никольский Н.М. История русской церкви. — Минск: Беларусь, 1990.

14. Новый энциклопедический словарь. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2002.

15. Оеієнко І. Українська церква. — К., 1993.