для молитви. Наприклад, у Бахчисарайському районі при наявності 84 релігійних громад мусульман у них до 1931 р. були відібрані 24 будівлі, а ще 5 знесено (той же архів, фонд Р-5263). У Бахчисараї будівлю мечеті було пристосовано піл склад хлібопродуктів, іншу бахчисарайську мечеть - під вагову майстерню. Найкрасивіша головна мечеть Євпаторії, номінально віддана під краєзнавчий музей, була занедбана і доведена до такого стану, що в 1970-х роках її з великими труднощами відреставрували. На склад перетворили головну мечеть Феодосії - Муфти-Джамі. А закрита в 1936 р. мечеть у с. Серове була віддана під квартири колгоспникам. Багато мечетей спіткала така сама гірка доля. До 1921 р. в одній лише Ялті і найближчих поселеннях було 29 мечетей і 30-35 мечетей в інших великих кримських містах. Усі вони до кінця 30-х років практично перестали діяти (за дуже невеликим винятком). І якщо закрита ще в 1927 р. Сімферопольська соборна мечеть була просто приречена на руйнування, то деякі ще й цілеспрямовано принижувались. Так, у мечеті Джума-Джамі було відкрито музей атеїзму, а в мечеті XVI ст., зведеної за проектом стамбульських архітекторів, розмістили наркологічний пункт. Внаслідок усіх цих акцій до 90-х років на території Криму в задовільному стані не збереглося жодної мечеті.
У 30-40-ві роки безжалісно знищувалася самобутня мусульманська цивілізація Криму: ліквідовано писемність (категорична заборона використання арабської графіки), збиралися і знищувалися книги, усувалася система мусульманського суду за шаріатом. Переписувалася історія мусульман Криму, знищувалася, стиралася з карти національно-релігійна топоніміка, під час пошуків дорогоцінних металів розкопувалися мусульманські поховання, а надмогильні камені використовувалися під підмурівки будинків та під огорожі (Карасу-Базар, Білогорськ). Цілеспрямовано розшукувалися і знищувалися релігійні фоліанти п архітектурні національні комплекси. Стирання слідів мусульманської цивілізації вилилося навіть у знищення фонтанів при мечетях. Серйозно постраждали близько сотні фонтанів у Бахчисарайському районі, 86 - у Кафі, 70 - у Євпаторії, 45 - у Судаку, 35 - в Алушті, 30 - у Старому Криму. Надалі з усіх довідників і путівників, енциклопедій і підручників були вилучені мало не всі матеріали про життя тут мусульман, їхню релігію і культуру. Так сталася одна з найбільших культурних катастроф XX ст.
У самій материковій Україні також були закриті всі мечеті й молитовні будинки мусульман. Уже до 1926 р. в Україні залишилось усього 4 зареєстровані громади з чисельністю 200 мусульман, хоч віруючих, що традиційно сповідували іслам, проживаю в УРСР десятки тисяч. Мусульмани зазнавали репресій. Так, у списках з 50 тис. репресованих у Донецькій області чималу частину становили прізвища татар, яких репресували саме як "агентів шкідливих націоналістичних і релігійних організацій". Важко повністю оцінити масштаби антимусульманського терору за роки радянської влади в Україні. Але підсумок його загальновідомий - до півстолітнього ювілею радянської влади жодної мусульманської групи або навіть громади в Україні не лишилося.
Тоталітарна держава в 30-ті роки саме Україну зробила місцем адміністративної депортації активних учасників мусульманського руху в Середній Азії. Спецпереселенців (переважно з Ферганської долини) селили переважно в південних областях - Херсонській, Миколаївській, Запорізькій. Планувалося організувати з них (із збереженням спецкомендатур) декілька радгоспів по вирощуванню південноукраїнської бавовни. Узбеки-мусульмани, віднесені до категорії феодально-байських елементів, жили, трудилися, страждали, вмирали в Україні. Лише небагато кому вдалося повернутися на батьківщину. Багато хто з них був знищений у 1937 р.
Таким чином, протягом майже 40 років, аж до кінця 80-х XX ст., релігійне життя мусульман в Україні було повністю пригнічене. Згідно із звітами уповноважених у справах релігії, в цей період в УРСР не було жодної мусульманської громади. В Україні ж практика дискримінації мусульман як релігійної меншини зберігалася і в часи "перебудови".
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авеста. - М., 1994.
2. Апокрифы древних христиан. - М., 1989.
3. Біблія. Святе Письмо Старого і Нового Завіту.
4. Бхагавад Гіта як вона є. - К., 1990.
5. Велесова книга. - К., 1997.
6. Дао дэ цзын. Книга пути к добродетели. Учение Лао-цзы. - К., 1992.
7. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. За ред. Колодного A.M. - К., 1996.
8. Релігієзнавчий словник / За ред. A.M. Колодного. - К., 1997.
9. Религия: история и современность. - М., 1998.
10. Религиозные традиции мира. В 2 томах. - М., 1996.
11. Словарь символов. - М., 1994.
12. Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. - К., 1998.
13. Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1986.
14. Торчинов Е.А. Религии мира. - С-Пб., 1997.
15. Черній А.Л. Релігієзнавство. - К.: Академвидав., 2002.
16. Философский энциклопедический словарь. - М., 1983.
17. Яблоков И.Н. Религиоведение. - М., 1998.
18. Элиаде М., Кулиано И. Словарь религий, обрядов и верований - С-Пб., 1997.
19. Історія релігії в Україні / За ред. A.M. Колодного. - К., 1999.
20. Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій. - К.: Тандем, 2002.
21. Історія світової релігієзнавчої думки. - К., 1997.
22. Иллюстрированная история религий. В 2 томах. - М., 1992.
