На межі П—Ш ст. авторитетний рабин (від давньоєвр. — мій учитель, служитель культу, суддя з питань релігійного і сімейного життя в громаді) Єгуда Ганасі узагальнив численні тлумачення і коментарі Старого Завіту й уклав збірник правових норм іудаїзму — Мішну (повторення), що містить Галаху (від давньоєвр. — норма, закон) — збірник правил релігійного, сімейного і цивільного життя іудеїв, і Агаду (від давньоєвр. — переказ)—збірник розповідей і притч на підставі фрагментів Галахи. УIV—V ст. тлумачі Танаха додали до Мішни низку інших правових принципів і норм — Ге мару (від давньоєвр. — завершення). Мішна і Гемара разом утворили Талмуд (від давньоєвр. — вивчення) — ДРУГУ священну книгу іудеїв, релігійні трактати про ідеологічні, культові і релігійно-правові уявлення і правила життя. У ньому 248 настанов і 365 заборон. Талмуд — своєрідний кодекс кримінального, цивільного і сімейного права в іудаїзмі.

Отже, єврейська історія налічує чотири тисячі років, а іудаїзм є найдавнішою у світі монотеїстичною релігією. Ниві єврейські громади існують практично у всіх країнах світу. Найбільша з них — близько 6 млн осіб, знаходиться у СІНА. Майже стільки ж євреїв проживає в Ізраїлі. Єврейська громада у Великобританії налічує 3 млн осіб, в Австралії — 95 тис, у Південній Африці — 98 тис, у Канаді — 350 тис, в Аргентині — 226 тис. Всього у світі більше 15 млн іудеїв. Бути іудеєм сьогодні — означає дотримуватись відповідного способу життя, відзначати свята, дотримуватись обмежень у їжі і виконувати всі обряди навіть за умови неповного схвалення всіх канонів цієї релігії.

Доктрина іудаїзму

У релігійній свідомості іудаїзму пріоритетними є шість основних компонентів:

1) вчення про Бога, сутність Всесвіту і людини;

2) концепція богообраності єврейського народу;

3) комплекс законів релігійного і світського права;

4) порядок релігійного ритуалу;

5) система релігійних інститутів;

6) кодекс моральних відносин.

Центральною є віра у Бога, його безсмертя, вічність, всемогутність, безмежність. Іудеї його називають то Яхве, то Саваоф, то Ієшуа — всього близько сімдесятьма іменами. Найчастіше вживається ім'я Елохім, що у перекладі з давньоєврейської означає "боги" — тобто є свідченням того, що у давніх євреїв був період політеїзму. Можливо, саме з цієї причини, промовляти вголос ім'я Бога іудаїзм забороняє. Прийнято звертатися до нього зі словами "Адонай мій" — Господарю мій.

Людський розум в іудаїзмі адекватний образу Бога, наслідком чого є віра іудеїв у безсмертя душі. Згідно з ученням іудаїзму, зв'язок з Богом віруючі підтримують через молитву, а воля Божа відкривається їм через Танах.

Іудаїзм прагне до визнання свого Бога усім людством. Водночас він завжди засуджував асиміляцію євреїв. Ще у 444 р. іудейське духовенство наполягло на прийнятті закону про заборону серед євреїв змішаних шлюбів. Свою дезінтегративну функцію ця релігія виконувала і виконує сьогодні відкрито й суворо. У всій людській історії тільки Хим'яритське царство у Південній Аравії у 617—525 рр. і Хазарський каганат у VIII ст., населення яких не було єврейським, проголошували іудаїзм державною релігією. Іудаїзм не має широкого визнання у світі через релігійний націоналізм. Разом із тим етнічна замкненість цієї релігії, безумовно, є важливим чинником її життєздатності та історичного довголіття.

Доктрина іудаїзму оголошує євреїв богообраним народом, на-родом-месією, який покликаний здійснити цивілізаторську місію, установити на планеті царство миру і справедливості. Згідно з біблійною легендою, таке призначення євреїв встановлене договором між Богом і "батьком всіх євреїв" Авраамом. За цим договором євреї користуються особливим покровительством Бога як "обраний народ", але за умови вірності єдинобожжю і божественним заповідям, що є в іудаїзмі моральним і культовим законом, гарантом його незмінної суті. Відданість Богові і виконання його заповідей — головний обов'язок іудеїв, запорука й умова їхнього спасіння посланцем Бога, Помазаником, Месією, який установить на землі царство без ворожнечі й народних страждань, де віддані Богу знайдуть мир і щастя, а гріхи будуть покарані на Страшному суді.

Закон міститься у двох варіантах — у "Второзаконні" і "Виході". Згідно з біблійною легендою, Мойсей отримав його від самого Бога під час втечі євреїв з єгипетського полону на землю обі-товану. У ньому виокремлюють три частини.

Змістом першої є десять заповідей іудеям. У Біблії розповідається, як одного разу, коли ізраїльський народ опинився біля гори Синай, Мойсей піднявся на гору. Там Господь дав йому кам'яні скрижалі, на яких були написані десять заповідей Бога єврейському народу:

"Я — Господь Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства. Хай не буде у тебе інших богів переді Мною.

Не створюй собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, що на землі внизу і що у воді і під землею. Не поклоняйся їм і не служи їм...

Не вимовляй ім'я Господа, Бога твого, даремно, бо не помилує Господь того, хто вимовлятиме ім'я Його даремно.

Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всякі справи твої, а день сьомий — субота — для Господа, Бога твого...

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

Не вбивай.

Не чини перелюбу.

Не кради.

Не свідчи неправдиво на свого ближнього.

Не жадай дому ближнього свого, не жадай дружини ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його — нічого, що є у ближнього твого" (Вихід, 20),

Друга частина Закону становить зібрання положень про жертвопринесення, місця богослужінь, свята, почуття гідності, права, обітниці і навіть одяг священнослужителів. У третій частині йдеться про спосіб життя іудеїв, їх безпеку, відмову від деяких видів їжі й інші правила їхньої поведінки.

В основі трьох частин Закону лежить принцип помсти ("Ти повинен віддати життя за життя, око за око, зуб за зуб, опік за опік, рану за рану..."), захисту бідних, вдів, сиріт, милостивого ставлення до боржників, рабів і тварин ("Ти не повинен закривати рота волові, коли він молотить"); поклоніння єдиному Богові ("Бог був, є і буде царем і правителем. Все належить Богові". Вихід, 20). Закон проголошує рівність усіх іудеїв, серед них не може бути відмінностей за станом, різниці за походженням, тільки священики виокремлюються з загальної маси віруючих як посередники між Богом та іудеями, державою Ізраїль загалом.

Релігійна діяльність в іудаїзмі зосереджена у синагогах. Це молитовні доми і громади віруючих. У діаспорі синагоги виконують також функцію управління громадою. Синагога є головною формою релігійної організації в іудаїзмі. У синагогах здійснюють богослужіння, читають і коментують Тору. Будівлю синагоги характеризує прямокутна форма, біля входу — портик, за яким розташоване головне приміщення. Воно поділяється рядами колон на 3 або 5 нефів, у східній стіні розміщується Ковчег Завіту з копіями скрижалей, манни небесної, жезла первосвященика Арона із сувоями Тори, попереду — узвишшя для їхнього читання. Приміщення для жінок відокремлене від приміщення для чоловіків. При синагогах зазвичай створюються релігійні школи, в яких вивчають текст Тори та історію іудаїзму.

Основним видом релігійної діяльності в іудаїзмі є молитва. Вона для іудея — заповідь, святе, обов'язок перед Богом. Традиційно у синагогах здійснюються три богослужіння на день — вранці, вдень і надвечір, богослужіння супроводжується низкою символів, особливо вагомими з яких є три:— 

таліс — молитовне покривало, яке надівають під час молитви і до країв якого прикріплені торочки згідно з інструкцією книги Чисел;— 

філактерії, або тефілін, — шкіряні молитовні коробочки кубічної форми з чотирма фрагментами зі Святого Письма, що прив'язуються до голови і до лівої руки того, хто молиться;— 

ярмулка (кипа) — молитовна шапинка для чоловіків. Вважається, що молитва і навчання з непокритою головою виражають неповагу до Бога. Найбільш законослухняні іудеї носять яр-мулку не знімаючи, більшість одягає її під час молитви.

Служителями культу в іудаїзмі є рабини. Вони не тільки стежать за ходом богослужіння, а й тлумачать настанови Талмуда, пристосовують їх до соціальних умов, прагнуть домінувати у всьому духовному житті єврейських громад. Так, активно втручається у світське життя сучасного Ізраїлю Верховна рабинська рада країни. її інтереси у парламенті (кнесеті) представляє національно-релігійна політична партія Мафдал. Іудаїзм в Ізраїлі не має законодавчого статусу державної релігії, але його інститути фінансуються з державного бюджету. У містах і селищах Ізраїлю діють релігійні ради. Більшість рабинів перебувають на державній службі, займаються оформленням актів громадянського стану, здійснюють контроль за системою релігійних правил зберігання, приготування і вживання їжі, проводять роботу в армії, беруть участь у рабинських судах, мають сильні позиції у системі освіти країни, виступають ініціаторами пристосування віровчення і культу іудаїзму до нових потреб та інтересів держави і всього сучасного єврейського населення планети.

Іудаїзм у наші дні характеризується більшою розмаїтістю, ніж раніше. Типовим став факт, коли у деяких містах функціонують кілька синагог, причому кожна з них пропонує