Ортодоксальні іудеї вважають себе послідовниками традиційного рабинського іудаїзму, єдиними вірними його прихильниками. Абсолютними авторитетами для них є Танах і Талмуд. Ультраортодокси вимагають від віруючих виконання 613 заповідей Тори.

Консервативний іудаїзм зародився у 40-х роках XX ст., поширений головним чином серед американських євреїв. Він заперечує інститут рабинату, Талмуд і всі коментарі до Тори, визнає Тору недоторканним і незмінним авторитетом.

Реконструктивізм був започаткований у 20-х роках XIX ст. у СІЛА рабином Мордехаєм Кап ланом. Цей рух визнає іудаїзм скоріше культурним, ніж релігійним феноменом. Він заперечує ідею Бога, який все знає, уклав договір з євреями через Авраама і дарував своєму народові вічні закони Тори.

У середині XIX ст. в іудаїзмі сформувалась реформістська течія. її прихильники відмежовують у своїй релігії те, що становить одвічні цінності, від того, що є плинним, змінним. Вони вважають також, що іудаїстська традиція має бути переглянутою відповідно до вимог сучасності, однак коригують її не в головному, а у другорядному, у деяких правилах культу, здійсненні обрядів. Так у реформістських синагогах під час богослужіння чоловіки і жінки можуть перебувати в одному приміщенні, до того ж жінки можуть бути рабинами.

У ХП—XIII ст. в іудаїзмі також виникла течія кабали (від давньоєвр. — переказ). У священній книзі кабали "Зохар" (Сяйво) мова йде про пошуки кабалістами відповідей на питання про створення Всесвіту і людини на шляху еманації божественного у матеріальний світ. Від кабали, що ґрунтується на принципах філософської логіки, відрізняється так звана практична кабала. її послідовники шукають шляхи заохочення людей до божественного одкровення через містицизм, спіритизм, споглядання, систему спеціальних тренувань, що сприяють досягненню стану трансу, екстазу та ін.

Кабала справила суттєвий вплив на поширення хасидизму (від давньоєвр. — благочестивий), особливо у Східній Європі. Це відверто містична течія в іудаїзмі. Його основоположником вважається Ізраїль Бешт (1700—1760). Згідно з його уявленнями, Бог присутній у всьому, тому під час молитви відбувається прямий контакт віруючого з ним, що виключає необхідність талмудистської освіченості і рабинського посередництва. У хасидів є свої об'єкти особливого шанування і паломництва. Один із них розташований на території України у місті Умань. Щорічно ЗО вересня сюди на могилу цадика (святого) Нахмана приїздять тисячі хасидів з багатьох країн світу для молитви і здійснення своїх обрядів.

З кінця XIX ст. в іудаїзмі функціонує впливова релігійно-ідеологічна і політична течія —сіонізм (від назви гори Сіон, де було засновано цю течію). Виникнення сіонізму пов'язується з публікацією брошури єврейського журналіста Т. Герцля "Єврейська держава" (1896). У 1897 р. відбувся перший сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія), де сіонізм конституювався у Всесвітню сіоністську організацію (ВСО). її ідеологічну базу утворюють ідея богообраності євреїв та ідея про те, що у кожного єврея, який живе за межами Ізраїлю, є дві батьківщини: за місцем проживання і Держава Ізраїль, основна з них — Ізраїль. Тому кожен єврей зобов'язаний сприяти розвитку, зростанню могутності та закріпленню авторитету своєї справжньої батьківщини, тобто Держави Ізраїль.

Сіонізм чітко структурований. Вищим органом управління організацією є Всесвітній сіоністський конгрес (ВСК). Для вирішення поточних справ конгрес створює Всесвітній сіоністський виконком (ВСВ). При виконкомі функціонують відділи різного призначення.

Всі течії у сучасному іудаїзмі об'єднуються у два основні напрями: традиційний консервативний і модерністський, представники якого пропонують нові варіанти пристосування іудаїзму до конкретно-історичних умов, місця і часу. Всі вони характерні й для релігійного життя іудеїв в Україні.

Перші свідчення про іудаїзм на території України припадають на IX—X ст., коли єврейські купці у пошуках збуту своїх товарів досягли територій слов'янських племен. Відомою є полеміка митрополита Київського Іларіона з представниками іудаїзму, а також обставини перебування у Київській Русі талмудистів і знавців кабали Мойсея Київського, їси Чернігівського й Ісаака Руського. Інтенсивне поширення іудаїзму в Україні відбулося у XIV ст. у зв'язку з прибуттям сюди євреїв, вигнаних із Німеччини за часів правління імператора Максиміліана І. Перша єврейська громада в Україні була заснована в 1356 р. у Львові. Потім такі ж громади виникли у Дрогобичі (1404) і Луцьку (1410), а в XVI ст. в Україні вже існувало чимало синагог. У ХУЛ—XIX ст. кількість іудеїв в Україні постійно збільшувалась, проте після 1917 р. іудаїзм на її теренах розділив долю всіх інших релігійних конфесій. Радянський уряд, вважаючи будь-яку релігію пережитком минулого у свідомості та поведінці людей, здійснював у колишньому СРСР політику постійного витіснення релігії з життя суспільства. Тільки після проголошення України незалежною і самостійною державою тут було створено необхідні умови для функціонування іудаїзму, як і всіх інших релігій. Сьогодні на території України діють понад 120 єврейських культурних товариств, більше 90 єврейських громад. Керівництво ними здійснюють два об'єднання: "Релігійна спілка іудейського вчення" та "Іудейські релігійні організації України".

Жодна з релігій у світі не залишилась незмінною. Проте жодна з них не зазнала такого впливу зовнішніх факторів, як іудаїзм. Більше ЗО % світового єврейського населення загинуло у Другій світовій війні. Масштаби знищення євреїв у фашистських концентраційних таборах були настільки жахливими, що цю трагедію назвалиГолокостом, що означає "жертвопринесення спаленням" (євреї надають перевагу назві "Шоа" — відчай, спустошення). Існувало 28 таких таборів нацистської нелюдськості, серед них — Дахау, Бухенвальд, Освенцім, Белзен. У 1944 р. лише в Освенцімі за один день було знищено більш як 6 тис. євреїв. Всього під час Голокосту було знищено 6 млн євреїв тільки за те, що вони були євреями. Нацисти оголосили тоді, що єврейське населення становило загрозу для німецької нації: євреї віддані

Богу, а не державі, вони небезпечні для расової чистоти німців, тому їм немає місця у Третьому рейху. Світ усвідомив масштаби цієї катастрофи тільки після закінчення Другої світової війни. Одним із найважливіших проявів цього усвідомлення стало створення у 1948 р. єврейської держави Ізраїль — центру сучасного іудаїзму.

Література

1. Данильян О.Л, Тараненко В.М. Релігієзнавство: Підручник. — X.: Прапор, 2006.

2. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений. Резолюция 36/55 ГА ООН, 25.11.1981 г. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека: Документы и материалы. — М., 1989.

3. Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин. Резолюція ГА ООН, 1992 p. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. — К., 1996. — С. 1—3.

4. ДокашВЛ., ЛешанВЛО. Загальне релігієзнавство: Навч. посіб.

5. Чернівці: Книги — XXI, 2005.

6. Еремеев Д.Е. Іслам: образ жизни и стиль мышления. —М., 1990. Ерышев АЛ. Религиоведение: Учеб. пособие. — 3-е изд. — К.: МАУП, 2003.

7. Ерышев АЛ.) Лукашевич НЛ. Социология религии: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1999.

8. Загальна декларація прав людини. ГА ООН, 10.12.1948 р. // Хартія прав людини. — К., 1993. — Ст. 18, 29.

9. Закон України Про свободу совісті та релігійні організації // Закони України. — К., 1996. — Т. 1.

10. ЗаткінВ.3. З історії католицьких ідей у Східній Україні // Укр. світ. — 1996. — № 4—6.

11. Іванченко МТ. Дивосвіт прадавніх слов'ян: Наук.-попул. нарис. — К., 1991.

12. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історико-релігійна монографія. — К., 1991.