Іудаїзм. Іудейські обряди і свята

Іудейські обряди і свята. Серед обрядів найбільше значення має обряд обрізання. Згідно з біблейськими легендами Бог подарував єврейському патріарху Аврааму землю ханаанську, а вдячні євреї повинні за це в усьому йому підкорятися і на знак союзу з ним у всіх хлопчиків на восьмий день після народження відбувається обряд обрізання. Талмуд вважає, що це повинно служити відокремленню євреїв від інших народів, бути символом належності до богообраного народу. Але відомо, що цей обряд розповсюджений і серед арабів, турків, персів, негрів та багатьох інших народів, які не претендують на богообраність. Цей обряд є пережитком тотемічних вірувань, релігійних церемоній, пов'язаних з переходом від однієї вікової групи до іншої.

Інші обряди також мають на меті підкреслити відокремлення євреїв від неєвреїв. Так, на житлі віруючого єврея прибивається коробочка з молитвами на пергаменті, щоб до будинку не проникла нечиста сила (медуза — кусок пергаменту, на якому написані вірші з Тори). Такі ж амулети (філактерїї) прикріплюються на лоб і на ліву руку під час молитви.

Не останнє місце в іудаїзмі має ритуальне обмивання. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят здійснювати обмивання рук в мікві — спеціальному басейні з дощовою або ключовою водою — перед кожною молитвою.

Якщо хтось приймає душ або миється в бані, він, згідно з іудейським віровченням, не стає чистим і не отримує права молитися. В писаннях про ритуальну чистоту сказано: "Навіть тоді, коли жінка буде митися в бані, наполегливо і довго, навіть тоді, коли вона обмиється всіма водами світу, вона не буде вважатися чистою, поки не прийме мікву". Релігійні свята іудаїзму тісно пов'язані з культом Ягве. Головним із них є Судний день. В цей день Бог вирішує долю кожної людини на майбутній рік. В це свято віруючі повинні виявити найбільшу покірність і смиренність, повинні розкаюватись в гріхах і просити у Бога прощення. Свято виникло із іншого свята, яке у древніх євреїв і скотарів було присвячено козлоподібному духу пустелі Азаелю. Вони раз на рік здійснювали магічний обряд очищення. За цим обрядом в жертву приносили двох козлів — одного для бога Ягве, а другого для Азаеля. Першого козла вбивали і спалювали на честь Ягве, а на другого, так званого "козла відпущення", скидалися всі нечистоти, які збиралися в стійбищі, і разом з цим все горе і нещастя; після цього козла виводили в пустелю для того, щоб його розірвали та з'їли хижаки, він начебто діставався Азаелю. З часом це свято стало святом відпущення гріхів. Тепер віруючі приносять в жертву за чоловіка білого півня, а за жінку — курку, які начебто беруть на себе гріхи людей і за це платять життям.

За дев'ять днів до цього свята відмічалося запозичене у вавілонян свято, яке у сучасному іудаїзмі перетворилося у свято нового року. Згідно з вченням іудаїзму в цей день бог Ягве подумки оглядає все, що він створив, і вирішує долю кожної людини на наступний рік. В цей день Бог нібито все підраховує, згадує, записує, а в Судний день виносить вирок.

Іудейські релігійні свята Йом-Кіпур і новий рік (Рош-Гашана) породжують думки про гріховність і безпомічність людини, про її залежність від Бога, що під час богослужіння вимолюються не які-небудь віддалені блага в потойбічному світі, а конкретне земне благополуччя.

Значне місце в іудейському релігійному календарі займає свято Суккот (кучки). У давніх євреїв його святкували щорічно після жнив і збору винограду. На святі глава сім'ї приносив жертву, частина якої йшла священику, а іншу частину з'їдали чисті. Вісім днів продовжувалися молебни, під час яких древні євреї розмахували на честь Бога зеленими гілками, благали дати хороший урожай, а також проводили обряд водовиливання з метою забезпечити своєчасні дощі. Це давнє свято в сучасному іудаїзмі набуло іншого вигляду і присвячене спогадам про міфічний вихід євреїв з Єгипту. Як і колись свято продовжується вісім днів, під час яких віруючий повинен щоденно вранці та увечері відвідувати синагогу. Рабини у ці дні закликають повернутися до землі батьків, до Ізраїлю — духовного центру іудаїзму.

Віруючі під час свята махають над головою правою рукою з лулавом (своєрідний букет з верби, мірти і пальмових листків), в лівій тримають етрог (плід одного з різновидів лимона). При цьому обов'язково згадують Всевишнього. На щостий день лулавом стукають об підлогу, поки з нього не опаде листя. На восьмий день — з ним танцюють навколо синагоги на знак того, що закінчилося читання останнього розділу П'ятикнижжя Мойсея.

В танці беруть участь всі присутні в синагозі — бідні та багаті. Церковне духовенство трактує цей обряд як прояв єдності та класового миру серед єврейського народу. До речі, лулав та етрог мають бути символами згаданого класового миру. Виявляється, що чотири компоненти лулава з етрогом невипадкові, вони символізують чотири стани єврейських родин: верба — без запаху і смаку — біднота; мірта — має запах, але без плоду — вчені бідняки; пальма — без запаху, але з плодами — невчені багачі; етрог —плоди з ароматом — жреці, рабини, вони багаті і вчені.

В дні зимового сонцестояння також вісім днів відзначається свято Ханука — освітлення будинку божого. Воно повинно нагадувати про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі, надаючи виключного значення цій події як врятуванню релігії євреїв. Головне в обряді — запалювання ханукальних свічок, додаючи щовечора по одній свічці. Нагадаємо, що це свято дуже давнє і також відмічалося багатьма народами, як день світла. Наприклад, єгиптяни присвячували його богу Осірісу, вавілоняни — богу сонця Шамашу, греки — Діонісу. Іудейські землероби охоче запозичили його у сусідів, але жреці з часом прибрали до рук і це свято.

Ідеї богообраності єврейського народу підтримуються і розповсюджуються і під час свята Пурим. Воно святкується в березні і являє собою підготовку до весняного свята — Паски. Дуже значним щорічним святом іудейської релігії є Паска. Коли давні єврейські племена займались тваринництвом, існувало весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище — Песах. Під час цього свята приносились жертви (ягнятко або козеня) духам плодючості, з метою отримати приплід від худоби і збереження їх молодняка. З часом, головним заняттям древніх євреїв стало землеробство. Тоді свято Песах перетворилося у свято землеробства Мацу от, яке проходило під час жнив в Палестині (весною). В жертву приносився перший сніп, з якого випікали священні коржики, котрі отримали назву маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято Паску, але його вже стали пов'язувати з біблейським міфом про вихід євреїв з Єгипту. Жертовні церемонії під час Паски повинні віддячити богові за те, що він зробив древніх євреїв обраним народом. Потім рабини, котрі прийшли на зміну жрецям, розробили церемонію святкування

Паски, пов'язавши ЇЇ ще й з вірою в прихід месії, перетворили її в сімейне свято. В одну з пасхальних ночей, проповідують богослови, прийде предтеча месії — Ілля, а за ним сам месія, і поверне бог Ягве обраному народу його колишню силу і славу.

Ця ідея знайшла своє відображення серед обрядів, котрі винайшли та застосували рабини. За їх вказівкою двері приміщення, де відбувається пасхальна вечеря, повинні залишатися відкритими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима проголошується: "Благословен той, хто повинен прийти". До молитви рабини додали ще й побажання: "В майбутньому році в Єрусалимі", — то була віра в те, що очікуваний прихід месії здійсниться протягом наступного року.

Згідно з нововведенням, заборонялось приносити в жертву тварин, але мацу потрібно було вживати обов'язково. Замість ритуальної проби жертовного м'яса під час пасхальної вечері (сейдера) рабини пропонували вживати страви із смаженого м'яса, риби, яєць, овочів. В такому вигляді Паска, що склалася ще від сьомого століття до нашої ери, дійшла до наших днів. Але ще й тепер в неї вносяться корективи.

Потрібно також сказати і про щотижневе свято суботи (Ша-бат). Про значення цього свята свідчить те, що в Талмуді про порядок його проведення записано таке: не можна в суботу здійснювати 39 дій — їхати, залазити на дерево, їсти яблуко, зірване в суботу, пити видоєне в суботу молоко, їсти яйце, знесене в суботу, запалювати вогонь і т.ін. Біблія висуває такі причини святкування суботи: Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня треба відпочивати; субота святкуеться на ознаменування союзу Ягве з іудейським народом; суботнє свято відбувається на знак виходу євреїв