Але відомо, що суботу святкували багато народів Сходу, святкували її і давні євреї. Це було свято на честь місяця. В ті часи віруючі люди вважали, що в темноті злі духи особливо активні, а коли світить місяць, їм немає такої волі. Тому потрібно йому поклонятися, задобрювати його жертвами, танцями, молитвами. Це відбувалося в дні змін фаз місяця, тобто щотижнево, і такий день став називатися Шабат. Шабат цілком присвячується місяцю Того дня не можна запалювати вогонь, працювати, навіть залишати житло. При створенні культу Ягве свято було присвячено новому богу. Шабат у первісних євреїв був замінений суворим святом з великою кількістю заборон, порушення яких суворо засуджувалося. І тепер це свято має такий же характер. Деякі з віруючих, щоб дотримуватись вимог Талмуда не працюють у суботу, придумуючи різні причини.

Основу моралі іудаїзму вбачають в десяти біблейських заповідях, поданих Мойсеєм людям від імені Бога. Без них людство перетворилося б на дикунів і звірів. В цих земних заповідях турбота проявляється не про людину, і порушення їх вважається злочином перш за все проти Бога. Ось ці заповіді (глава 20 книги "Вихід").

1. Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства, хай не буде тобі інших богів передо мною!

2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді, під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм; бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить мене, і що чинить милість до тисячі поколінь тих, хто любить Мене і хто дотримується моїх заповідей.

3. Не призивай імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме його Ймення надаремно.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого.

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на Землі.

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. Не вкради!

9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього.

10. Не бажай дому ближнього свого, не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола Його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Життя та розвиток єврейської релігії після розсіяння єврейського народу та загублення ним політичної самостійності представляють собою одну із найцікавіших сторінок в історії культури людства. Особливим є те, що єврейська релігія ніколи не стояла на одному місці протягом дуже великого часу, а продовжувала розвиватися.

Засновником хасидизму вважається Ізраїль бен Емзер (1700 — 1760), якого пізніше назвали Бешт (від перших літер єврейських слів: Баап Шем Тов — "чудотворець", "володар доброго імені"). Бешт родом з Прикарпаття. Тривале перебування в цій місцевості дало йому можливість вивчити лікарські властивості деяких трав, запозичити навички сільських знахарів, тому Бешт і зазнав слави "чудотворця".

Бог, на думку Бешта, — істота абсолютна, незмінна, вічна, що існує поза простором і часом, він один, єдиний, як вище джерело всього, присутній всюди й утримує все. Бог в ідеології хасидизму наділяється Й іншими позитивними якостями.

Хасидизм відійшов від традиційного біблійного розуміння бога. Уявлення про надприродну істоту ідеологи нової секти зробили туманним і розпливчастим, надали його характеру натуралістичного пантеїзму, який не природу розчиняє в богові, а навпаки, бога зводить до природи, розчиняє бога в ній, ототожнює з її законами. Хасидизм зводить до суб'єктивно внутрішнього, духовного стану віруючого і зміст таких містичних понять, як "рай", "пекло", "спасіння". Рай ототожнюється з "радістю спілкування із Всевишнім", "спасіння" — з вірою в бога і т. інш.

За вченням хасидизму, містичну роль відіграє виконання релігійних обрядів, особливого значення надається молитві. Важливий не тільки зміст її, скільки почуття і натхнення, викликані цим. Тому під час молитви і читання "святого письма" треба бути в "захопленому" настрої, "злитися воєдино з предметом вивчення, зі священними знаками, літерами і підноситися ними до джерела розуму та пізнання". Хасиди вірять, що молитва допомагає людині впливати на бога і через нього — на весь світ.

Однією з характерних особливостей хасидського вчення є пророкування. Хасиди вірять, що в стані штучного самозбудження можна досягти ясновидіння, чудодійства і пророкування. В стані екстатичного захоплення хасиди ніби чують "бат-ном" — небесний голос. Роль пророків серед них виконують цадики — "посередники" між богом і людьми, які весь час "розмовляють" із Всевишнім. В основі хасидського вчення і культу, подібно до інших містично - авторитарних сект, лежить обожнення цадиків. Особливо возвеличив цадиків Бер Межирицький, який твердив, що цадик об'єднує небо і землю і є основою світу. Діяльність цадика начебто уподібнюється творчості бога, бог з нічого створив матеріальний світ, цадик здобував з грубих матеріальних тіл "божі іскри". Цадики поширювали про себе всілякі легенди, запевняли віруючих, буцімто за їх порадами бог керує світом, закликали до послуху і покори. Особливо наголошували вони на словах Біблії: "І хай не з'являються перед лице моє з порожніми руками" (Ісход, 23, 15). Вони активно сприяли запровадженню католицького звичаю спокутування гріхів за допомогою щедрих приношень духівництву.

Разом із хасидськими змінами в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда. Зміни в іудейській догматиці і культі спростовують висновок буржуазного історика З.Крупицького нібито хасидизм "не був рухом сектантського або реформаторського характеру", ніби він не заперечував чогось в іудаїзмі, а навпаки, "визнавав усе традиційне, вироблене в ньому століттями". Цей апологет містики відверто визнає, що завданням бештіанства було "перевиховати віруючого: зробити його емоційно більш сприйнятливим до ідейних основ релігії". Аналіз хасидизму показує, що на нього мали відчутний вплив релігійні вірування і побутові умови народів, серед яких жили євреї України та Польщі. Послідовники нової секти охоче відмовлялись від іудейського аскетизму, підтримували простіший порядок молінь, як і християни, почали сповідатися у духовних наставників, робили цадикам різні приношення, стали вживати тютюн, міцні напої. Наприкінці XVIНст. у Прикарпатті, на Волині й Поділлі налічувалося близько 10 тисяч, а всього в різних країнах світу — близько півмільйона послідників Бешта.

До 1939 року в країнах Східної Європи жило близько 300 тисяч хасидів. Під час другої світової війни їх проповіді соціальної пасивності, покори, невтручання в земні справи послаблювали рух опору на окупованих гітлерівцями територіях. У колишньому Радянському Союзі прихильники іудаїзму, як і послідовники інших віросповідань в останні роки його існування, мали всі умови для задоволення своїх релігійних потреб. В СРСР було зареєстровано близько 100 синагог, існує єшибот (духовний навчальний заклад) для підготовки служителів іудейського культу, видавалась та й зараз видається необхідна література для віруючих євреїв.

Кабала (від древньоєврейського — переказ) — містичне релігійне вчення, яке зародилося в іудаїзмі. Довгий час ідеї Кабали передавалися від покоління до покоління в усній формі. Талмуд теж являє собою записану лише в пізніші часи усну традицію — тлумачення закону Мойсея та коментарі до нього, причому Талмуд відображає соціологічну і юридичну (громадську та правову) сторони іудаїзму, Кабала ж розгортає метафізичні та філософські ідеї цієї релігії.

Прихильники Кабали кажуть, що вони є продовжувачами древніх таємних релігійних вчень. Поступово Кабала перетворилася в основний звід окультних течій самого різного тлумачення.

Кабалу, як таку, можна розділити на дві основні групи: теоретичну Кабалу і Кабалу практичну. Прихильники першої групи займаються, в основному, метафізичними та містичними проблемами, прихильники другої цікавляться перш за все практичними основами магії.

Кабалісти-теоретики займаються філософськими проблемами космогонії (походження та розвиток всесвіту), космогонії (зміст всесвіту), епістемології (теорії пізнання) та іншими загальносвітовими проблемами. По суті, це єврейська теософія (пізнання бога завдяки проникненню в сутність світу і його будови) дуже схожа з гностицизмом. Кабалісти говорять про "езотеоре-тичне внутрішнє пізнання", пізнання "найтаємніших аспектів людського життя". Це єдина в своєму роді форма окультизму. Один із центральних моментів каббалістичного вчення — еротичний містицизм, у якому статевий акт розглядається, як найвище святе діяння.

Але кабалісти користуються не лише Ветхим завітом: вони запозичують свої ідеї із багатьох інших джерел, найважливіші з яких "Сефер Іецира" ("Книга творіння") і "Зогар" ("Світ"). Самі кабалісти вважають, що "Сефер Іецира" була написана зі слів Авраама. За іншими даними, книга була написана в кінці 1 ст. рабою Акибою. Деякі дослідники відносять написання "Сефер Іецира" до часів між VI та IX ст. Текст її складається із шести глав, в яких 22 літери давньоєврейського походження.

Написана приблизно в кінці XIII ст. книга "Зогар" частіше всього приписується рабу МоЙсею із Леона. "Зогар" написана арамейською мовою, базується на матеріалі давніх джерел і складається із