Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







Іудаїзм

Іудаїзм

Іудаїзм — одна із древніх релігій, що збереглася до наших днів. Словом іудаїзм називають релігію, поширену серед євреїв. Це слово походить від назви древнього племені Іуди. Прихильники іудаїзму проживають на всіх континентах Землі. У світі проживає 13,5 млн. євреїв (сюди неправильно відносять усіх євреїв, незалежно від того, сповідують вони релігію чи ні). Іудаїзм розповсюджений переважно серед євреїв, але відомі факти поширення іудаїзму і серед неєврейського населення. Наприклад, у Древньому Римі, Хазарській державі VIII ст., в сучасній Ефіопії та ін.

Нижче подано дані про кількість віруючих у різних країнах. Європа: Великобританія — 450 тис. (у Великому Лондоні — 280 тис), Італія — 30 тис, Франція — 535 тис. (у Парижі — 300 тис), Австрія — 8 тис, Нідерланди — 30 тис, Швейцарія — 21 тис, Німеччина — 20 тис, Греція — 6 тис, невеликі групи по кілька тисяч у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії, на території кол. СРСР.

Азія: Іран — ЗО тис, Турція — 40 тис, Ліван — 3 тис, невеликі групи майже у всіх країнах Південно-Західної Азії (Йємен, Саудівська Аравія, Оман, Афганістан, Пакистан, Ірак, Кувейт, Си-рія та ін). В Ізраїлі більша частина населення сповідує іудаїзм, де він оголошений державною релігією.

Африка: Марокко — 48 тис, у Ефіопії один із народів агау додержується іудаїзму — 30 тис.

Канада — 280 тис (у Монреалі — 110 тис, у Торонто — 88 тис). Більше всього іудеїв у CUJA — 5,7 млн. (у Нью-Йорку з передмістями — 2,4 млн., у Лос-Анджелесі — 535 тис, Філадельфії — 330 тис, Чікаго — 270 тис, Бостоні — 175 тис, Ма-йамі —140 тис, Вашингтоні — 100 тис).

В Аргентині — 500 тис. (у Буенос-Айресі — 360 тис), Бразилії — 150 тис, Уругваї — 55 тис, Мексіці — 49 тис, Чілі — 35 тис, Венесуелі — 12 тис, Колумбії — 10 тис.

Богослови й історики стверджують, що іудейська релігія має божественне походження, в результаті чого у неї немає ніяких історичних і соціальних коренів. Вони вважають, що через особливу божу милість зберегли іудаїзм незмінним до нашого часу. Ці твердження богословів перебувають у протиріччі з історичними фактами. В дійсності релігія протягом століть значно змінювалась, міняла свій зміст, форму в залежності від розвитку со-ціально-економічних умов життя суспільства.

Як же виникла і розвинулася іудейська релігія? Три — чотири тисячі років тому в степах Аравійської пустелі жили численні скотарські племена хапіру-головорізи, які в середині III тис. вдерлися у Палестину, де вели боротьбу з корінними народами цієї країни. Була підкорена частина країни, що мала назву Ханаан. На той час там уже були невеликі міста, народ мав свій алфавіт, який відрізнявся від єгипетського і вважався зразком для всіх древніх і нових алфавітів. Жителі фінікійського міста Біблос перші почали робити папір. Саме тому книги тоді називалися біблами, бібліями. Завдяки своїй кмітливості і зв'язкам з іншими країнами жителі цього куточка Землі відіграли виняткову роль у розвитку торгівлі, встановленні ділових стосунків між країнами. Розвивалося тут і землеробство.

Ханаанці поділялися на багато племен. Після поселення у Палестині плем'я хапіру змішалось з корінними жителями і почало називатися євреями — від староєврейського слова "івриш" — окраїна. Так почали називати народ, який жив віддалено, на околиці Палестини, на березі моря.

Скотоводи-хапіру, які кочували в Аравійській пустелі, були в повній залежності від природи. Безсилля перед її стихійними силами породжувало у них різні фантастичні уявлення про навколишній світ. Людям здавалося, що все має надзвичайну силу і владу над ними У житті древніх євреїв-скотарів головну роль відігравали тварини, і вони поступово дійшли висновку, що тварини також володіють надзвичайними властивостями. Древні єврейські племена поклонялися тваринам, бо вважали їх своїми родовими предками і обожнювали їх. Міцного і тривалого зв'язку між цими племенами у звичайних умовах не було. Вони об'єднувалися лише на випадок війни і обирання спільного воєначальника. У євреїв в далекому минулому релігія мала характер політеїзму. Предметами поклоніння були гори, дерева, кам'яні і дерев'яні стовпи. Разом з цим вони поклонялися сонцю, місяцю, численним добрим і злим духам.

В перші століття свого перебування у Палестині євреї не пішли далі виникнення союзу племен, тому що для цього не було необхідних економічних умов. Але з часом євреї-скотарі запозичили у більш розвинених ханаанців навички землеробства. Вони почали переходити від кочового життя до осілого, від скотарства до землеробства. Близькість мови сприяла тому, що з часом завойовники і підкорені почали змішуватися, в результаті виникла єдина народність.

В кінці XIII ст. до н.е. з розрізнених племен, які мали більш-менш стійкі міжплемінні об'єднання, першою утворилася єврейська держава Ізраїль. Виникненню держави сприяли географічні особливості Палестини, яка знаходилася на перехресті караванних торгових шляхів, які з'єднували Єгипет з Сирією і Месопотамією. Цей процес прискорився ще й тому, що євреї мали сильного сусіда, з яким вони ворогували. Треба було об'єднувати і укріпляти свої землі. А таке зміцнення земель могло бути забезпечене тільки об'єднанням і виникненням держави. Першим ізраїльським царем був Саул. Південні єврейські племена об'єдналися навколо племені Іуди і в другій половині XI ст. до н.е. також влилися в ізраїльську державу. Але уже в 935 р. до н.е. рабовласницька держава розпадається на дві частини: Ізраїльське і /удейське царства. Саме в цей час і відбувалося виникнення іудейської релігії, бо старі племінні релігії не сприяли об'єднанню племен.

Релігія єврейських пастухів поступово змінюється культом богів, які вважалися покровителями сільського господарства. Але в міру подальшого об'єднання окремих племен на території Палестини на чолі з царем, на перше місце виступає культ єдиного бога — Ягве (Ієгова) — бог племені Іуди, звідси й назва — іудейська релігія.

Спочатку бог Ягве вшановувався євреями, що займалися скотарством, як дух і демон пустелі (його вони уявляли в образі бика або лева як символ врожаю). З часом цей бог перетворюється в могутнього бога — покровителя племені Іуди. З об'єднанням у державу бог-покровитель став богом-захисником всього єврейського народу в Ізраїльській державі. Змінилася і його основна функція. Головним завданням бога Ягве стало керівництво військовими операціями проти зовнішніх ворогів. Він став богом війни, захисником держави.

Умови історичного розвитку Ізраїлю і Іудеї сприяли зміцненню саме бога Ягве. За умов рабовласницької держави євреїв їх релігія перетворюється на зброю класового панування і гніту. Проголошується єдиний бог — самодержець Ягве. В нього з'являються риси людини, з віруючими він спілкується через посередників, його оточують боги різних рангів. Виникає потреба шанувати Ягве як всеєврейського бога, який наче обрав євреїв своїм улюбленим народом, ше до поселення їх в Палестині. Виникає міф про те, що колись євреї перебували в Єгипті, а бог Ягве вивів їх звідти. Поступово на Ягве переносяться кращі риси інших богів. Він стає покровителем врожаю, торгівлі і захисником на війні, наставником в ремеслах. Всі інші боги підкорені йому, вони його служителі.

Боротьба за централізацію культу Ягве і визнання його єдиним богом продовжувалася довго, протягом трьох століть (Х-УІІ ст. до н.е.). Головну роль у розповсюдженні іудейської релігії відіграла каста жреців, яка у міру посилення культу Ягве витісняє інших племінних богів.

В першій половині X ст. до н.е. царем Ізраїлю став син Давида Соломон. При ньому в Єрусалимі було споруджено храм Ягве (960 р. до н.е.). Зосередження культу Ягве привело до зміцнення інших жреців. Воно перетворило їх в паразитичну касту, яка жила за рахунок трудового населення. Цар Соломон відновив закон про десятинний збір для жреців. По цьому закону жреці отримували від землеробів і скотарів десяту частину врожаю або приплоду від худоби. Храм володів рабами і мав великі грошові суми. Жреці складали корпорацію (плем'я левітів), вони поповнювалися вихідцями із знатних родів і були опорою царської влади. Із спорудженням храму Єрусалим став не тільки політичною столицею країни, а й релігійним центром. За цих умов перед служителями іудаїзму в рабовласницькому суспільстві виникли нові завдання — виправдати експлуатацію. В інтересах рабовласників ім'ям Ягве єрусалимські жреці освячували насилля, відволікали трудящих від боротьби зі своїми поневолювачами, обіцяючи їм нагороду на небі за всі мерзоти експлуататорського ладу на землі. Іудейські священнослужителі примушували віруючих молитися і приносити жертви не тільки на честь бога Ягве, але й на честь царя єврейського, а пізніше й на вавілонських, перських, грецьких деспотів, римського імператора-гнобителя. Самі жреці завдяки цьому всіляко наживалися за рахунок віруючих.

Прообразом єдиного бога в іудаїзмі як монотеїстичній релігії є деспотична влада царя у давньоєврейській державі. Цар небесний був відбиттям, копією царя земного. Надалі давньоєврейську державу підкорили послідовно ассирійські, вавілонські,


Сторінки: 1 2 3