Тому вивчення Біблії, на наш погляд, повинно поділятися на декілька етапів. Це пізнання тієї історичної, ідеологічної, наукової, релігійної епохи, коли писалися біблійні тексти; по-друге, вивчення змісту самих релігійних книг; по-третє, з'ясування, яким чином ці книги впливали на різні сторони діяльності людини.

Спираючись на Біблію, християнство виробляло свій погляд на світ, в якому ми живемо, на наше місце в цьому світі, на діяльність віруючої людини задля досягнення "царства небесного". Цим релігійна свідомість якісно відрізняється від інших форм суспільної свідомості, жодна з них не може протиставити себе релігії. Тому такі пошуки протистояння релігії та релігійно-ідеалістичному світогляду в атеїстичній літературі.

Раніше про позитивну роль релігії майже не говорили, сьогодення показує, що релігійне — це позитивне в історії людства,

Зараз маятник пішов вправо. Істина — на боці релігійних екстремістів, а не на боці войовничих атеїстів.

Завдання цієї книжки дати розуміння Біблії та її ролі і місця в історії культури.

Біблія та її структура

Біблія — збірка давніх ідеологічних, історичних та літературних пам'яток, що вважаються "святим" письмом у послідовників численних течій християнства. Вона складається із двох основних частин — Старого та Нового завітів. Перша найдавніша частина Біблії — Старий завіт — визнається також в іудаїзмі.

Старий завіт займає 4/5 усього тексту Біблії і відомий у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською. Він складається з 39 книг об'єднаних в 3 великі групи: П'ятикнижжя, Пророки, Писання. Головним є П'ятикнижжя (Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення закону). Тут Йдеться про створення Богом світу і людини, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, про завіт, який нібито заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях. Старий завіт, перекладений на грецьку мову (Септуагінта), містить 50книт. До них ставлення християн різне: протестанти визнають~39 книг, а православні — додані 11 книг вважають неканонічними, католики — 11 книг визнають другоканонічними.

Загалом історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (з IX ст. по 60-і рр. II ст. до н.е.).

У Новий завіт, що сформувався протягом І—II ст. нашої ери, богослови відібрали^ книг, текст яких абсолютно єдиний для всіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і посланнях апостолів, в Одкровенні Івана Богослова (Апокаліпсис)) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового завіту проходила у складній ідеологічній боротьбі. Панівні класи та церква намагалися нейтралізувати бунтівний дух первісного християнства, пристосували новозавітну літературу для проповідування серед трудящих смирення та покірності.

Крім канонічних, православні й католичні видання Біблії включають твори Старого завіту, які не ввійшли в канон. Ось їх назви: 2 і 3 Ездри, Товит, Юдіф, Премудрість Соломона, Премудрість Ісуса, сина Сірихова, Послання Єремії, Варух, 1-2 Ма-ковейські.

Аналіз знайдених рукописів Старого і Нового завітів показує, що 66 книг, з яких складається Біблія, не були поділені на розділи, вірші, не було паралельних посилань. І читання, і розуміння та перепис тексту були ускладненими, тому були цілі групи професійних священиків, які займалися цією працею.

Якщо написання книг Біблії завершилося у II ст., а утвердження канону — у кінці IV ст., то поділ на розділи почався значно пізніше. Кентерберійський архієпископ Стефан Ленгтон у 1205 р. упорядкував біблійний текст за розділами — спочатку латинський переклад Старого завіту (Вульгату), який він поділив на 929 розділів, потім — новозавітні грецькі рукописи, які він поділив на 260 розділів. Таким чином, 66 біблійних книг поділяються на 1189 розділів.

Поділ .Біблії на вірші відбувається лише в XV ст. Спочатку рабин Натан у 1448 р. поділив на вірші єврейський Старий завіт, а згодом французький друкар Робер Нтьєн (Стефанус) в 1551 р. у своїй друкарні в Парижі видав грецький Новий завіт з поділом на вірші. Біблія поділена на 31173 вірші. Лаким чином, тільки в другій половині XV ст. Біблія набуває сучасного вигляду.

Відомо, що всі книги Біблії поділяються на канонічні, неканонічні і апокрифи. Неканонічні книги визнають лише як літературу так званого "біблійного кола", корисну для навчання. Апокрифи розглядають як твори, які не мають віровчительного авторитету.

Найважливіші з іудейських апокрифів такі: 4-та книга Мака-веїв, книга Єноха, книги Юбілеїв, Псалми Соломона, Вознесіння Мойсея і т.ін.

До новозавітних апокрифів належать: Повчання 12 Апостолів (Дидаха), Послання Варнави, 1-е і 2-е Послання Климента до коринтян, Пастор Герма, Апокаліпсис Петра, Дії Павла, Послання Полікарпа до филип'ян, Сім Послань Ігнатія, Євангеліє від псевдо-Матвія, Протоєвангеліе від Якова, Євангеліє народження Марії, Євангеліє від Никодима, Євангеліє Дитинства Спасителя, Історія тесли Йосипа.

Єврейський Палестинський Канон Ветхого завіту червоною лінією відокремив Святе Письмо від апокрифів і світської літератури.

При посиланні на Біблію не даються сторінки, а вказується книга, розділ і вірш, наприклад: Екл. 2.5. — це означає, що книга Еклезіястова, розділ 2, вірш 5; Мт. 6.11— Євангеліє від Матвія, розділ 6, вірш 11.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.