Буддизм: історія і сучасність. Умови виникнення і становлення буддизму

Навіть злива з золотих монет не втамує пристрасті. Мудрий той, хто знає: пристрасті хворобливі і мало від них радощів.

Будда

Буддизм, християнство та іслам — світові релігії. Вони отримали таку назву через найбільшу поширеність у світі та величезну кількість їхніх прихильників-віруючих, але головне — через інтегративну соціальну функцію у суспільстві. Ці релігії виникли як результат тривалого розвитку політичних, економічних і культурних контактів між народами в епоху великих історичних зрушень, зміни суспільно-економічних формацій, в умовах формування держав-імперій, коли виникла необхідність у духовному об'єднанні в єдиній державі численних народів з їхніми релігіями, традиціями, звичаями, способами життя, у доповненні світових імперій світовими релігіями.

Для всіх світових релігій характерний прозелітизм (від гр. — новонавернений), тобто відданість віруючих своїй релігії та прагнення їх навернути до неї людей інших віросповідань. Ці релігії відрізняються також міжетнічністю і космополітичністю (від гр. — космополіт, громадянин Всесвіту). Вони не поділяють своїх послідовників за ознаками національної належності, майнового стану, соціального статусу, статі або віку. Тотальному поширенню цих релігій сприяли також ідеї всезагальної рівності, простота і доступність догматики і культу, що ними утверджуються і поширюються. Світові релігії — найвищий на сьогодні історичний тип релігій і найбільш розвинений етап релігійної еволюції. Кожна з них формувалась у певному історичному середовищі, в умовах конкретної культурно-історичної спільноти народів, що визначило їхні характерні особливості, відмінності від інших релігій і ареали переважного функціонування.

Умови виникнення і становлення буддизму

Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що отримала назву від імені, а точніше від почесного титулу її основоположника — Будда, що означає просвітлений. Буддизм "старший" за християнство на п'ять століть, а за іслам — на дванадцять століть. За два з половиною тисячоліття свого існування буддизм створив і розвинув не тільки релігійні уявлення, культи, філософію, а й літературу, мистецтво, систему освіти, іншими словами — справжню цивілізацію.

Буддизм увібрав у себе безліч різноманітних традицій народів країн, що потрапили у сферу його впливу, визначив спосіб життя і думки мільйонів людей. Більшість послідовників буддизму проживають у країнах Південної та Південно-Східної Азії, Шрі-Ланці, Непалі, Бутані, Китаї, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, М'янмі (колишня Бірма), Таїланді, Лаосі. В Росії буддизм традиційно сповідують буряти, калмики й тувинці. В Україні та інших європейських державах існують окремі громади буддистів зі своїми монастирями.

Буддизм був і залишається релігією, що набуває різних форм залежно від того, де вона поширена. Наприклад, у Китаї буддизм — це релігія, що говорить зі своїми віруючими мовою національних уявлень про найважливіші цінності життя та китайської культури загалом, а в Японії буддизм — це вже синтез японської культури з ідеями буддизму і релігією синто. Така здатність гармонійно вписуватись у навколишній культурний ландшафт дала буддизму можливість упродовж століть увібрати в себе величезну кількість місцевих вірувань, культів, народних обрядів, культур, ідеологій, літературних і художніх традицій на всьому географічному просторі свого впливу.

Буддизм не вимагає від своїх послідовників докорінної зміни їхнього способу життя і звичок, у тому числі відмови від обрядів на честь місцевих богів; не заперечує богів інших релігій, але попереджає, що їхнє шанування, якими б могутніми ці божества не вважались, принесе людям тільки тимчасове полегшення, а не остаточне спасіння. Буддист може одночасно сповідувати даосизм, синтоїзм, будь-яку іншу "місцеву" релігію. У зв'язку з цим дуже складно встановити кількість буддистів у світі (за різними джерелами, їх від 700 млн до 1 млрд).

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії, коли на її території відбувався процес формування великих рабовласницьких держав, їхніми попередниками були численні племінні республіки і монархії. Вони ворогували між собою, безперервно воювали одна з одною, захоплювали території сусідів і до кінця VI ст. до н, е. були поглинені могутніми давньоіндійськими державними утвореннями Магадха і Кошала. Соціальний устрій цих держав був кастовим.

Найбільш впливовою релігією в давньоіндійському суспільстві був брахманізм. За своєю суттю це була подальша еволюція ведичної релігії у період становлення в Індії раннього рабовласництва. Культова практика брахманізму передбачала, в основному, жертвоприношення численним богам і складні ритуали на випадок різних подій у житті людини. Коли стало очевидним прагнення брахманів за допомогою своєї релігії зосередити у своїх руках не тільки духовну, а й політичну владу в суспільстві, кшатрії за підтримки вайш'їв, усупереч брахманізму, створили власну релігію — буддизм.

Буддизм сформувався як релігія-протест не тільки проти брахманізму, а й проти його соціальної опори — кастового ладу. Його першими прихильниками стали численні тоді аскети-подвижники і пустельники (від гр. — вправа, подвиг). Це були люди, які жили завдяки милостині, свідомо відмовлялись від життєвих благ, стримували свої природні бажання і прагнення. Вони не визнавали ритуалів, що їх пропонували брахмани, і зміст свого існування вбачали у цілковитому зосередженні на внутрішньому духовному житті.

Буддизм першим у давньоіндійському суспільстві звернувся до людини не як до представника будь-якої соціальної групи, клану, племені або статі, а як до особистості. На відміну від брахманізму, буддизм визнає здатність жінки нарівні з мужчиною досягати найвищої духовної досконалості, а головним у людині вважає лише її особисті якості та досягнення. Навіть слово "брахман" набуло у буддизмі іншого значення, ніжу брахманізмі. Воно означає у ньому благородну і мудру людину, незалежно від її походження. Людина визнається брахманом, йдеться в одному з класичних творів раннього буддизму "Дхаммапада" (від санскр. — шлях дхарми), не за походженням її або її матері, а за відмову від життєвих благ, відстороненість від світу; за її правдиву, повчальну, без дотепів і образ, мову; за усвідомлення свого попереднього існування; за сприйняття Неба і пекла; за те, що, будучи мудрецем, вона здійснила все, що можна здійснити1.

Отже, буддизм виник у Стародавній Індії в умовах формування на її теренах великих рабовласницьких держав, розпаду родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету касти жерців-брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, що складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників. Як виразник їхніх інтересів у боротьбі проти касти брахманів буддизм завжди виступав проти каст взагалі, за соціальну рівність людей. Народні маси буддизм приваблює визнанням усіх людей рівноправними та обіцянкою позбавити їх від земних страждань у потойбічному житті.

Основоположником буддизму вважається Шак'ямуні (від санскр. — мудрець із племені шак'я). За легендою, він багато разів перероджувався, у кожному з перероджень збирав чесноти і з'являвся на землю для того, щоб виконати рятівну місію та вказати людям шлях до позбавлення від страждань. Міфологія оповідає про 560 його перероджень: 83 рази він був святим, 58 — царем, 24 — ченцем, 18 — мавпою, 13 — торгівцем, 12 — куркою, 8 — гусаком, 6 — слоном, а ще рибою9 щуром, теслею, ковалем, жабою, зайцем. В останньому переродженні він з'явився в подобі Сіддхартхи (той, хто досяг мети або виконав своє призначення), принца однієї з невеличких держав Північно-Східної Індії. Сіддхартха з'явився на світ не так, як всі люди. Його мати побачила вві сні білого слона, що ввійшов у її бік. За деякий час після того вона народила через пахви немовля і за кілька днів померла (за деякими джерелами — відійшла на небеса, щоб не померти від захоплення сином). Хлопчик народився з тридцятьма двома ознаками "великої людини": золотистим кольором шкіри, знаком колеса наступні, широкими п'ятами, світлим колом волосся між брів, довгими пальцями рук, довгими мочками вух і т. ін. Його батько Шуддходаан, цар з роду Гаутами, племені шак'я, оточив свого сина поклонінням, пишнотою і предметами розкоші, дав йому блискучу світську освіту, одружив із чудовою дівчиною, яка незабаром подарувала цареві внука. Водночас Шуддходаан приховував від сина всі темні сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха любив усамітнюватися, мріяти і заглиблюватися у себе, переживаючи при цьому моменти надзвичайних просвітлень. Одного разу, коли він зі своїм слугою прогулювався містом, йому зустрілися покрита струпами хвора людина, згорблений старець, поховальна церемонія, занурений у роздуми аскет. Сіддхартху схвилювало побачене. На запитання про причини усіх цих негараздів він не одержав переконливих відповідей ні від слуги, ні від своїх вихователів. Тієї ж ночі принц залишив палац, літнього батька, дружину, сина і, сподіваючись знайти у самітництві шлях позбавлення людей від страждань і нещасть, розпочав життя мандрівного проповідника. На той час йому виповнилось 29 років. Сіддхартха швидко опанував найскладніші аскетичні практики — контроль дихання, уміння переносити голод, спеку і холод, впадати у транс (особливий стан, перебуваючи в якому людина звільняється від своїх почуттів і нібито з'єднується з "Вищим Розумом"), однак його постійно переслідувало відчуття незадоволеності. Після