шести років аскетичного пустельництва і чергової невдачі у спробі досягти вищого прозріння шляхом голодування Сіддхартха переконався у тому, що самозречення не веде до істини. Тоді він відновив свої сили, усамітнився на березі річки під деревом, яке з того часу носить назву дерева бодхі (від санскр. — знання), і занурився у роздуми. Перед внутрішнім зором Сіддхартхи пройшло все його життя, минуле, сучасне й майбутнє усіх живих істот, і після цього йому відкрилась вища істина — дхар-ма. З тієї хвилини Сіддхартха став Буддою, тобто Просвітленим. Тоді ж він вирішив навчати дхарми всіх людей незалежно від їхнього походження, соціального стану, мови, статі, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей. Демон зла Мара намагався примусити Просвітленого не вказувати людям шлях до спасіння. Він залякував його страшними бурями, грізним воїнством, посилав своїх красунь-дочок, щоб вони спокусили Будду радощами життя, але той не піддався на хитрощі Мари і незабаром проголосив свою першу проповідь. Вона стала основою віровчення буддизму. Першими слухачами Будди були п'ять пустельників (його майбутніх учнів) і два олені.
За переказами, у цій проповіді Будди йшлося про дві "крайності" у поведінці людини, що заважають їй віднайти шлях до спасіння. Одна з них — життя у світських утіхах, що, на його думку, є низьким, темним, безрезультатним. Інша крайність — життя у самозреченні. Воно також безрезультатне, страждальницьке. Будда почав проповідувати людям середній шлях до вищих знань, розуміння, умиротворення і просвітлення. Він назвав його "серединним", проміжним між почуттєвим життям і аскетичною практикою, але без їхніх крайнощів. Згідно з буддистськими джерелами, цією проповіддю Сіддхартха завоював прихильників серед різних верств суспільства, в тому числі серед багатих і впливових людей.
Будда помер у містечку Кушинагара під час трапези, отруївшись несвіжим м'ясом, що його він нібито з'їв сам, аби не постраждали його супутники. Тіло Будди, за традицією, було піддано кремації, а попіл був поділений між вісьмома його послідовниками з різних громад, які поховали його у восьми різних місцях. Над місцями поховань були споруджені меморіальні надгробники-ступи. За тією ж легендою, один з учнів Будди врятував із похоронного багаття його зуб, що нині є головною реліквією буддистів. Сьогодні "зуб Будди" знаходиться у храмі міста Канді на острові Шрі-Ланка.
Зі смертю Будди пов'язується початок існування буддизму як релігії. Але ким є Будда для буддистів — учителем, богом чи лише одним з численних будд, тобто особистостей, які досягли просвітлення і проживають у різних місцях Всесвіту? Скоріш за все, Будда — Вчитель, оскільки він не тільки відкрив людям шлях до спасіння, а й навчив, як іти до нього. Складніше дати відповідь на запитання "Чи Бог Будда?", оскільки буддисти заперечують саме поняття божества. Для них Будда — людина, яка прожила
80 років. За одними джерелами він жив з 656 по 476 р. до н. е., за іншими — з 624 по 644 р. до н. е., також є джерела, за якими Будда жив з 488 по 368 р. до н. е. Водночас буддисти наділяють Сіддхартху такими чеснотами, що ними в інших релігіях володіють лише боги: всемогутністю, здатністю творити чудеса, набувати різноманітного вигляду, впливати на перебіг об'єктивних процесів тощо.
Буддизм визнає існування неймовірної кількості будд у різних світах і в різні часи. У цій релігії є будд и минулого, теперішнього і майбутнього. Є групи людей, які налічують тисячу будд. Є буд-ди, які уособлюють різноманітні види діяльності і явища природи: будда лікування і будда незмірного світла, будда безперечної істини і Всесвіту, космічний будда, але тільки для одного з них, того, хто став Вчителем людства, цей епітет є першим і головним його ім'ям. Будда-Сіддхартха, хоч формально він не Бог, а Вчитель, фактично визнається богом. За всю історію свого існування буддизм не зміг ані пояснити, ані подолати цю суперечність, та й не намагався цього зробити. Підтвердженням такому висновку може слугувати саме це віровчення.
Література
1. Попова AM. и др. Современный ислам, человек и общество. — М., 1991.
2. Історія і теорія релігії та вільнодумства. — К., 1996.
3. Історія української культури: побут, письменство, мистецтво, театр, музика. —К., 1994.
4. Історія релігії в Україні: В10 т. — К., 1996.
5. Калінін ЮЛ., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. — 6-те вид. — К.: Наук, думка, 2002.
6. Кислюк К.В., Кучер ОМ. Релігієзнавство: Навч. посіб. длястуд. ВНЗ / Народ, укр. акад. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2004.
7. Кін М. Ісус. — X.: Глобус, 2004.
8. Кін М. Світ християнства. — X.: Глобус, 2003.
9. Кін М. Релігії світу. — X.: Глобус, 2003. Кін М. Світ Біблії. — X.: Глобус, 2004.
10. Книга притч Соломона. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. — (Антология мудрости).
11. Колесникова B.C. Краткая энциклопедия православия. Путь к храму. — М.: Интерполиграф, 2002.
12. Конвенція про права дитини. ГА ООН, 20.11.1989 р. //Хартія прав людини. — К., 1993. — Ст. 14, 30.
13. Конституція України. — К., 1996. — Ст. 11,24,34,36,37.
14. Коран. — М., 1990.
15. Корнев В.И* Буддизм — религия Востока. — М., 1990. Корнев В.И. Невидимые парадоксы религии и культуры. — М., 1992.
16. Костомаров MJ. Слов'янська міфологія. — К., 1994. Кузьмин А.Г. Крещение Руси // Истоки. — М.: ЭКСМО: Алгоритм, 2004.
17. Культура і побут населення України. — К., 1991.