Основу релігійної організації у буддизмі становлять монастирі. Вони є сукупністю богослужбових, житлових і господарських будівель чернечої громади і одночасно загальноосвітніми центрами, своєрідними бібліотеками і університетами, що в них навчаються і виховуються ченці. Громада ченців називається сангхою. Спочатку до неї приймали всіх бажаючих, потім було встановлено певні обмеження: до громади не приймалися раби, солдати, злочинці і неповнолітні діти без згоди їхніх батьків. Згодом поруч із чоловічими виникли жіночі монастирі. Всі церемонії у них здійснюються ченцями-чоловіками з найближчих монастирів, причому перебування там ченців-чоловіків суворо регламентовано, зокрема, чоловік-чернець не має права переступити поріг келії черниці.

Вступаючи у сангху, людина не тільки відмовляється від усього, що пов'язує її зі світом, у тому числі від сім'ї, касти, майна, а й бере на себе п'ять обітниць:*

буддист не може позбавити життя або заподіяти шкоду будь-якій живій істоті;*

буддисту не можна брати те, що йому не пропонують;*

буддисту слід уникати перелюбу;*

буддист має уникати будь-яких непристойних висловлювань, неправдивих тверджень, пліток або поширення чуток;*

буддисту не можна вживати алкоголю і наркотиків, оскільки вони затьмарюють свідомість і розум.

Ченці як служителі культу повинні жити виключно завдяки милостині, їсти раз на день, відмовлятись від шлюбу і власності, голити вуса і волосся на голові, носити одяг жовтого кольору — вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю, і покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. Багато часу в житті ченців забирають молитва і медитація. Перед тим, як зайти у кімнату для молитви, ченці знімають взуття. Під час молитви вони складають долоні разом, б'ють поклони і роблять підношення і пожертвування квітами як нагадування про швидкоплинність життя; запаленими свічками на знак того, що світло розсіює темряву; фіміамом (від гр. — палю, запашна речовина, що використовується під час богослужінь. Палити фіміам означає лестити, надзвичайно хвалити будь-кого) як символом непорушності вчення Будди. Здійснюючи підношення і пожертвування, ченці читають п'ять заповідей і молитов на честь Будди і сангхи, потім проголошують мантри, після чого проводять мовчазну медитацію. На завершення молитви проголошується проповідь.

Багато ченців під час молитви використовують чотки, що їх називають мала. Мала може складатися зі 108, 54 або 27 дерев'яних, пластмасових чи насіннєвих намистинок. Використовують їх для рахування кількості поклонів і ударів чолом та для підсилення духовної концентрації. Пересуваючи кожну намистинку, ченці співають мантри і повторюють ім'я Будди. Вони вірять, що багаторазове повторення мантр викликає всередині людини позитивні вібрації, підносить її до вищої форми свідомості. Найбільш священною малою вважається "дорогоцінний камінь у лотосі". Зображення цього каменя викарбовано на обертових мідних циліндрах, що називаються молитовними колесами. У кожному монастирі є по декілька таких коліс. їх обертають для спрямування вібрації у різні боки.

Медитація у ченців і мирян є пріоритетною, оскільки Сіддхартха став Буддою під час медитування. У буддизмі розрізняють дві форми медитації: самадхі і віпасану.

Самадхі допомагає звільнити розум і набути внутрішнього спокою. Вважається, що через вплив почуттів, бажань і думок розум перебуває у стані безперервної зміни. Самадхі позбавляє розум такого впливу і концентрує психіку на одному об'єкті. Віпасана використовується для досягнення істини непостійності (аніка), страждання (дукха) і невиразності (анатман). Вона відображає буддистський світогляд і формує у віруючих світорозуміння, що спонукає їх до просвітлення. Загалом буддисти медитують, щоб звільнити свій розум від властивих людській природі агресії, заздрощів і жадібності. Вважається, що за допомогою медитації буддисти знаходять не тільки внутрішній спокій, а й мудрість.

Членство в сангхі добровільне. Будь-якого моменту чернець може повернутись до мирського життя. Наприклад, у Шрі-Ланці, Таїланді, М'янмі, Камбоджі, де буддизм століттями був єдиною релігією, майже кожний чоловік на кілька місяців, а то й на рік-другий, вступає у сангху, прилучається до монастирських святинь, здобуває освіту, а потім повертається до звичного для нього життя. Постійні ж мешканці монастирів повинні відбувати обряд посвячення (суворі випробування на моральну стійкість і волю, наприклад, спалювання пальця перед вівтарем Будди) і брати на себе ще п'ять обітниць-заборон, за якими їм:*

забороняється брати участь у будь-яких розважальних заходах, включаючи участь у танцях чи співах;*

не дозволяється спати на дуже м'якому ліжку;*

забороняється будь-яка їжа, окрім тієї, що входить до складу монастирських сніданків чи обідів;*

не дозволяється користуватись парфумами;*

не дозволяється приймати у дарунок речі з золота і срібла.

Крім названих обітниць, у сангхі побутують ще понад 250 заборон і обмежень. Ченці час від часу їх порушують, і тому двічі на місяць (на повний і новий Місяць) відбувають обряд покаяння, збираються для взаємних сповідань і очищення.

Згідно з переказами, через рік після смерті Будди його послідовники якось зібрались разом, щоб записати все те, про що вони від нього дізнались. Насправді, упродовж багатьох століть вчення Будди передавалось поколінням віруючих в усній формі ченцями і черницями. Тільки у І ст. до н. е. його було записано на пальмових листях. Записи були зроблені мовою палі жителів острова Шрі-Ланка і тому відомі під назвою Палійський канон. Він складається з трьох частин. Перша — Віная-пітака ("Кошик правил поведінки") — п'ять книг про принципи організації сангхи, правила прийому до неї і вимоги до ченців. Друга — Сутта-літака ("Кошик бесід") — п'ять збірок про вчення Будди і його учнів у формі притч, бесід, легенд, афоризмів, поем, коментарів, розповідей про методи релігійної практики. Третя — Абхідхамма-пітака ("Кошик тлумачення вчення") — сім книг з трактатами про основні положення віровчення буддизму. Всі вони відомі у різноманітних редакціях, оскільки створювалися у різні часи, що дає змогу вивчати еволюцію буддизму. Мовою палі ці "Три кошики" мають назву "Типітака", а санскритом — "Трипітака".

Виникненню буддизму передували як об'єктивні соціальні процеси, так і брахманізм та інші релігійні і релігійно-філософські системи Стародавньої Індії. Буддизм не був породженням "одкровення" людини, яка, за словами послідовників Будди, досягла божественної мудрості, або витвором проповідника, як вважають чимало дослідників буддизму. Виникнення, становлення і функціонування буддизму — закономірний процес, конкретне втілення об'єктивно-суб'єктивних відносин у суспільстві на відповідному етапі його історії.

У буддизмі немає такого Бога, як у християнстві, ісламі та інших монотеїстичних релігіях; немає такої віри у богів, як в інших політеїстичних релігіях; немає уявлень про безсмертя душі; немає церкви як посередника між богом і людьми; немає багато такого, що зазвичай характеризує релігію як суспільне явище.

Чи є буддизм релігією? Відповісти на це запитання можна лише на підставі наукового розуміння сутності релігії, її соціального й історичного змісту. Головне у релігії — релігійна віра. Для віруючої людини не існує дилеми: є бог чи його немає. Для неї бог є тому, що вона вірить у його існування. Отже, буддизм — релігія, оскільки в його вченні є шляхи спасіння від страждань, сансари; формування віри й надії на можливість досягнення нірвани. Однак рятує буддиста не бог, а власне духовне зусилля, тобто медитація (якщо насправді відомі факти такого порятунку). Щоб уникнути страждань, наставляє буддизм, людина має приглушити в собі відчуття прихильності, придушити всілякі бажання, стати байдужою до радощів і прикрощів життя, до самої смерті. А це вже — апатія і песимізм, що принижують велич людини.

Література

1. Попова AM. и др. Современный ислам, человек и общество. — М., 1991.

2. Історія і теорія релігії та вільнодумства. — К., 1996.

3. Історія української культури: побут, письменство, мистецтво, театр, музика. —К., 1994.

4. Історія релігії в Україні: В10 т. — К., 1996.

5. Калінін ЮЛ., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. — 6-те вид. — К.: Наук, думка, 2002.

6. Кислюк К.В., Кучер ОМ. Релігієзнавство: Навч. посіб. длястуд. ВНЗ / Народ, укр. акад. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2004.

7. Кін М. Ісус. — X.: Глобус, 2004.

8. Кін М. Світ християнства. — X.: Глобус, 2003.

9. Кін М. Релігії світу. — X.: Глобус, 2003. Кін М. Світ Біблії. — X.: Глобус, 2004.

10. Книга притч Соломона. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. — (Антология мудрости).

11. Колесникова B.C. Краткая энциклопедия православия. Путь к храму. — М.: Интерполиграф, 2002.

12. Конвенція про права дитини. ГА ООН, 20.11.1989 р. //Хартія прав людини. — К., 1993. — Ст. 14, 30.

13. Конституція України. — К., 1996. — Ст. 11,24,34,36,37.

14. Коран. — М., 1990.

15. Корнев В.И* Буддизм — религия Востока. — М., 1990. Корнев В.И. Невидимые парадоксы религии и культуры. — М.,