У VI ст. буддизм у Китаї набув форми дзен-буддизму (від санскр. — зосереджене споглядання, медитація), що потім проник у В'єтнам, Корею, а в XII—ХШ ст. — в Японію, де сьогодні проживає більшість його послідовників. Від традиційного буддизму махаяни дзен-буддизм відрізняється тяжінням до ірраціоналізму та містики. У дзен-буддистській літературі підкреслюються такі його особливості: по-перше, безпосереднє ("від серця до серця") передання вчення; по-друге, прямий контакт з духовною сутністю людини ("всезагальною мудрістю Будди"); по-третє, незалежність від письмових знаків і форм (букв, слів, речень); по-четверте, досягнення досконалості Будди за допомогою звернення до внутрішнього світу людини. Серед значної кількості різновидів дзен-буддизму є й чимало перекручених, в яких медитація практикується разом із вживанням наркотиків та інших психотропних речовин або з використанням методів психотерапії і психоаналізу, перетворюючись на специфічний засіб "промивання мозку".

Упродовж усієї історії свого існування дзен-буддизм відчутно впливав на традиційну японську культуру, що знайшло відображення у таких національних видах мистецтва, як монохромний живопис, ікебана, чайна церемонія, каліграфія, мистецтво розведення карликових садів, у поезії та драмі тощо. У XX ст. дзен-буддизм поширився на Заході, особливо серед студентів університетів СІЛА. Сьогодні дзен-буддизм не є найбільшим відгалуженням японського буддизму, але продовжує утримувати досить міцні позиції.

Мабуть, жодна зі східних релігій не викликала у європейців таких складних і суперечливих почуттів, як буддизм. Християнину ця релігія здається дивною, парадоксальною. Він вбачає у ній відхилення від самого поняття "релігія", зразком якої вважає християнство. Водночас ідеї буддизму як релігії використовуються певною частиною мислителів як важлива ідеологічна зброя для критики західної системи цінностей, культури і самого християнства. Такими мислителями були, наприклад, Артур

Шопенгауер (1788—1860) і Фрідріх Ніцше (1844—1900), а в наші дні — їхні послідовники. Завдяки їм, а також основоположникам нових синтетичних течій, які багато в чому протиставляли себе християнству (наприклад, Олені Блаватській та її сподвижникові полковникові Олькотту, засновникам Теософського товариства) наприкінці XIX та на початку XX ст. буддизм почав поширюватись у країнах Заходу, в Росії і Україні.

Наприкінці XX ст. Захід пережив не одну хвилю захоплень буддизмом у різних його формах і проявах. Якщо на початку XX ст. європейці зачитувались текстами Палійського канону в перекладі відомих буддологів, то після Другої світової війни європейська спільнота познайомилась із сутрами (від санскр. — нитка, правило, виклад у формі лаконічних висловів релігійно-філософських течій Стародавньої Індії) махаяни. Приблизно у той же час популярний японський буддист Судзукі відкрив для Заходу дзен-буддизм, захоплення яким триває до сьогодні. У наші дні підвищився інтерес до тибетського буддизму. Високий авторитет нинішнього Далай-лами, який через переслідування з боку китайської влади проживає у вигнанні в Індії, значно сприяє популярності ламаїзму. За останні 30 років буддизм дуже поширився на Заході ще й через туристичну привабливість буддистських країн. Особливий інтерес там викликає практика медитації. З'явились навіть громадські організації, що адаптують буддистські вчення до сьогоденних реалій (наприклад, "Друзі Західного буддистського ордену"). Згідно з "Буддистським довідником", сьогодні у Великобританії та Ірландії налічується понад 270 буддистських товариств і центрів, де навчають медитації і буддистського способу життя. Відомо також про вплив буддизму на рух бітників і хіпі, на творчість деяких американських письменників, у тому числі Джерома Селінджера і Джека Керуака. Все це дає змогу дійти висновку про те, що буддизм став частиною сучасної західної культури.

З другої половини XX ст. своєрідний ренесанс буддизму спостерігається й у країнах Сходу. Він відроджується у Китаї, особливо у північній частині країни, де його послідовниками є молоді люди, головним чином через інтерес до буддистської філософії. У Шрі-Ланці буддизм сповідує більшість населення, а в Таїланді він взагалі є державною релігією. Посилив свої позиції буддизм також у

Південній Кореї, Індонезії та Сінгапурі, збільшується кількість послідовників буддизму в Індії і багатьох інших країнах.

Отже, буддизм — релігійно-філософське вчення і світова релігія, своєрідність його полягає в їхній етико-практичній спрямованості, а центральною ідеєю є доктрина позбавлення людей від страждань. У буддизмі немає протилежностей суб'єкта і об'єкта, духу і матерії, індивідуального і космічного, психологічного й онтологічного, але підкреслюється значення особливих потенційних сил практично діючої особистості. Немає у буддизмі також дуалізму божественного і небожественного, Бога і світу. Буддизм запропонував універсальний шлях до спасіння. Від самого початку свого виникнення він перебував в опозиції до кастового устрою в Індії. Проте, оскільки його визначальним принципом є звільнення людей від ланцюгів їхнього реального існування, остільки всі зв'язки людини, в тому числі й суспільні, він оголошує злом, і в цьому буддизм глибоко асоціальний за своєю суттю. Ідеал абсолютної відчуженості від навколишнього світу відсторонює послідовників буддизму від удосконалення цього світу, хоча групи буддистів брали і сьогодні беруть участь у громадському житті своїх країн.

Література

1. Попова AM. и др. Современный ислам, человек и общество. — М., 1991.

2. Історія і теорія релігії та вільнодумства. — К., 1996.

3. Історія української культури: побут, письменство, мистецтво, театр, музика. —К., 1994.

4. Історія релігії в Україні: В10 т. — К., 1996.

5. Калінін ЮЛ., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. — 6-те вид. — К.: Наук, думка, 2002.

6. Кислюк К.В., Кучер ОМ. Релігієзнавство: Навч. посіб. длястуд. ВНЗ / Народ, укр. акад. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Кондор, 2004.

7. Кін М. Ісус. — X.: Глобус, 2004.

8. Кін М. Світ християнства. — X.: Глобус, 2003.

9. Кін М. Релігії світу. — X.: Глобус, 2003. Кін М. Світ Біблії. — X.: Глобус, 2004.

10. Книга притч Соломона. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. — (Антология мудрости).

11. Колесникова B.C. Краткая энциклопедия православия. Путь к храму. — М.: Интерполиграф, 2002.

12. Конвенція про права дитини. ГА ООН, 20.11.1989 р. //Хартія прав людини. — К., 1993. — Ст. 14, 30.

13. Конституція України. — К., 1996. — Ст. 11,24,34,36,37.

14. Коран. — М., 1990.

15. Корнев В.И* Буддизм — религия Востока. — М., 1990. Корнев В.И. Невидимые парадоксы религии и культуры. — М., 1992.

16. Костомаров MJ. Слов'янська міфологія. — К., 1994. Кузьмин А.Г. Крещение Руси // Истоки. — М.: ЭКСМО: Алгоритм, 2004.

17. Культура і побут населення України. — К., 1991.