Буддизм. Вчення Будди

Історію буддизму ми простежимо, розглядаючи суть і розвиток його віровчення. Центральною тезою буддійського віровчення є його оригінальна анімістична концепція.

Як відомо, в анімістичних побудовах усіх релігій основою виступає вчення про Бога і душу.

У буддійському вченні про Бога є чимало суперечностей.

З одного боку, в буддизмі Будда-Сіддхартха Гаутама не Бог. Він не творив світ і не керує ним. Він один з ряду будд, що були в минулому, засновували вчення, які потім зникали. Приходив новий Будда і "рухав колесо закону". Будда вважав, що його вчення через 500 років зникне і прийде новий Будда.

Навіть називають ім'я наступного Будди - Майтрея. Будда не береться змінювати світ, хоч і бачить його вади. Закон відплати за гріхи - карму він скасувати не може. Він може лише сприяти людям уникнути жорстокої карми, зміненню їхньої поведінки. І до всього цього - він зовсім не безсмертний.

І разом з тим Будда - істота надприродна. Він нікому не підлеглий, він більш значний, ніж будь-які інші боги. Він не мав учителя. Він за своєю волею проходив ряд перевтілень, за своєю волею народився й помер. А вмер він, між іншим, від того, що з'їв багато сушеного вепрячого м'яса, гостюючи у коваля Чунди. Вмираючи, Будда наказав залишки м'яса, які вій не з'їв, закопати в землю, бо він не бачить нікого ні серед людей, ні серед богів, які достойні з'їдати його недоїдки.

Коли він виголосив свою першу проповідь у Бенаресі і його перші п'ять учнів звернулись до нього зі схваленням і назвали його "друже Гаутама", він сказав, щоб його тепер звали Татхататою, тобто "той, хто вірно йде".

Отже, Будда ставив себе найвищим серед богів. А про його послідовників і казати не треба, вони відразу, ті перші п'ять учнів, що пішли за ним, визнали його Богом.

Твердження про те, що ранній буддизм був релігією без Бога, може бути визнане лише через те, та ще й із застереженням, що в ньому не було єдиного Бога-творця. Та й це спірне твердження. Адже буддизм фактично сприйняв брахманський пантеон богів. Він тільки закликав утриматися від жертвоприношень цим богам, а також проголошував зверхність Будди над ними. А тих богів, що визнавав, не позбавляв творчих можливостей.

Будда вчив, що Бог є духовним началом усього існуючого, він перебуває в стані абсолютного спокою - в нірвані (у згасанні, зникненні). Поряд з богом існують численні дрібні божества: будди, бодхи-сатви, святі, які керують світом і допомагають людям врятуватися - досягти нірвани. Ось така загальна схема буддійського анімізму.

Буддійське розуміння Бога як безмежного небуття, найвищого начала, з якого все виходить і в яке все повертається, не одержало в теології раннього буддизму достатнього розроблення. Звідси - твердження про "велике мовчання" Будди, яке дало привід навіть оголосити буддизм "атеїстичною релігією", що насправді не відповідає дійсності, оскільки буддизм не обходиться без віри в надприродне і в нього є своє уявлення про Бога.

Недосконалість буддійського вчення про Бога з лихвою перекривається вченням про людину, всі аспекти його віровчення звертаються до людини, її особи, її душі, спасіння цієї душі.

Буддизм запозичив з брахманізму концепцію метемпсихозу - переселення душі з тіла однієї істоти в іншу. У цьому розумінні душа - безсмертна. Але в цю концепцію внесені істотні уточнення. Душа складається з окремих дхарм, які після фізичної смерті людини не зникають, а втрачають місце в існуючій композиції, яка просто зникає. І негайно утворюється нова композиція, доля якої визначена життям тієї людини, яка була носієм душі, яка зазнає змін. Залежно від того, як ця людина жила, виконувала карму, дхарму, джамму (у даному разі це все синоніми терміну "закон", правила високоморального способу життя), буде відбуватися нове втілення перекомпонованої композиції дхарм. Якщо ж людина не виконувала вимоги закону, то її душа потрапить у тіло людини, що матиме гірше життя, ніж тіло попередньої людини, - тіло жебрака, раба. А то душа може вселитися і в тіло нижчої істоти - тварини. Коли ж людина виконувала усе як належить, то її душа вселяється в тіло людини вищого суспільного рангу - монаха, архата (святого).

Таким чином, проходить цілий ланцюг перетворень. Але ці перетворення не виводять людину із сансари. Лише в останній лайці цих перетворень - в існуванні душі в тілі архата - здійснюється підготовка до виходу із сансари, і після смерті архата душа припиняє перевтілення.

Звичайні люди не знають, які перевтілення мала їхня душа в минулому. Про це знав лише сам Будда. Але Далай-лама XIV, викладаючи основи буддійського вчення, припускає, що люди можуть зберігати пам'ять про попередні переродження.

Звернемо увагу на те, що буддійська інтерпретація метемпсихозу не відводить Богові ніякої ролі в цьому процесі. Перевтілення відбувається за законом карми, і ніхто, навіть Будда, не може його ні змінити, ні припинити. Може, цим і поясняються нерозвиненість у буддизмі вчення про Бога? Бог виявився непотрібним Будді для побудови його Системи.

Нірвана - це заспокоєння, згасання, це такий стан, коли віруючий уже звільнився від усього земного, від відчуттів, уявлень, свідомості. Така людина виходить із сансари.

Під нірваною буддійське богослов'я розуміє особливий стан, при якому немає ніяких бажань, зникають пристрасті, а тому зникає і страждання. А оскільки життя - це страждання, то зникає і життя, свідомість людини. Ланцюг перероджень переривається. Настає нове небуття.

Складне і важке для розуміння простому віруючому поняття нірвани в ході розвитку віровчення буддизму в махаяні було доповнене поняттям раю. Він знаходиться в країні Сукаваті. Там, у розкішних садах, знаходяться атмани праведників, їм залишилося перевтілитися ще лише один раз, і вони потраплять до нірвани.

Поняття "нірвана" ("ніббана") є одним з найважчих для розуміння у буддійському віровченні. Нірвана - це ніщо, а про ніщо важко щось сказати.

А тепер проаналізуємо, як буддійське вчення про душу і її перевтілення вирішує проблему особи й особистості.

Дехто вважає, що буддійське вирішення цієї проблеми має песимістичний характер. Практично, особистість не існує, принаймні, вона не має ніякого значення, вона - тільки мить у ланцюгу перетворень. Але це не зовсім так. Особа як конкретна комбінація сканд є носієм певних якостей і можливостей. Від особистостей залежить, як вони будуть реалізовані. Правда, ця особистість відсунена на задній план надприродною Надособою. Ця Надособа - Божественне буття. Безмежне море породжує хвилі, якийсь час ці хвилі існують і знову повертаються в товщу води. Бог народжує із себе світ і знову втягує його в себе. Людина тут ніщо. Перевтілюється лише божественне - брахман. Разом з цим - це не приниження людини, бо виходить, що вона є єдиносущною з Божеством, вона - вияв Божества. Головна біда людини в тому, що вона не знає, що вона частина Божества. Це "авідья" - незнання. Ця концепція цілковито розходиться з християнською, де душа - творіння Боже, але зі своєю самостійною історією, має свободу вибору і відповідальність перед Богом. Людини не, було, вона з'явилася внаслідок творчого акту. Бог створив її подібною собі. Це той камінь, який Бог створив, але не може підняти. Спасіння не в розчиненні в Богові, а в приєднуванні до нього.

Первісні релігійні вірування предків індусів відбивали колективістичні уявлення, вони не рахувалися з особистістю. Це цілком перейшло у ведичну релігію та брахманізм. З утвердженням приватної власності, коли незмірно зросло значення особистої ініціативи і діяльності, а у зв'язку з цим - її інтересів, постає проблема особистості в духовному житті. Буддизм вчинив революцію в духовному житті індійського суспільства, висунувши на передній план проблему буття особи і особистості в суспільстві.

У буддизмі людина - це комплекс реального матеріального тіла і духовної сутності - душі, яка через складну систему самоперетворень належить потойбічному світові, її перебування в єдиному комплексі з матеріальним тілом тимчасове.

Але буддизм не розумів душу як окрему духовну сутність всередині людини, яка потім виходить з тіла і мандрує в потойбічності, підкоряючись волі Бога. Душа - це органічна єдність комбінацій дхарм, які породжують і матеріальне, і духовне. Особливі набори дхарм становлять п'ять сканд (частин) душі: 1) почуттєве буття людського організму, його фізіологічне існування; 2) наслідки зіткнення людини у своєму фізіологічному існуванні із зовнішнім світом; 3) емоції, переживання, уявлення, елементи діяльності думки; 4) вольові імпульси, які породжені вимогами карми; це вже перехід діяльності душі в область моралі; 5) свідомість людини.

Сукупність сканд утворює душу людини - атман. Атман і становить особу людини та її особистість. Це розуміння особи в буддизмі вигідно відрізняється від її статичного розуміння, як примітивним матеріалізмом, що розглядає її як прямий продукт рухливої