Буддизм заперечує Атмана (душу), як довічну одиничну цільність. А потік психофізичного існування, стверджує він, є довічним. Цей потік, як вважає Ф. І. Щербатський, є поступовим нагромадженням духовних заслуг через серію існувань, які прогресують. У цьому й полягав прогрес особистості.

Проблема особи в буддизмі зведена до проблеми вдосконалення душі через ряд перевтілень.

Атман як сума сканд у різних комбінаціях існує доти, доки існує зв'язок між цими скандами. Смерть цей зв'язок розриває. У цьому смислі душа, в буддійському розумінні, смертна. Але коли виникає нове утворення, нова комбінація сканд, вона наслідує добро і зло з попередніх утворень і, таким чином, душа продовжує існувати у зміненому вигляді, вона безсмертна.

Буддійські концепції душі, її перевтілень, сансари і нірвани, що несуть на собі сліди брахманізму, стали основою цілком оригінального вчення, яке містить буддійське розуміння людини, умов і мети її існування, а звідси - вимог до людини. Вчення сформульоване у "Чотирьох благородних істинах", виголошених Буддою у найпершій проповіді в Бенаресі чи Сарнаті. У ній міститься теоретичне обґрунтування доктрини звільнення, спасіння людини.

Перша з цих істин полягає в тому, що існує страждання, страждає все, стражданням заповнений весь світ, усе буття є стражданням. "Цей людський світ сповнений страждань. Життя - страждання, старість - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання." "Усяка прив'язаність до будь-чого - страждання", - каже Будда. Причому, страждання - це не переживання певного стану, а чекання на нього, навіть чекання на наслідки страждання, це емоції, пов'язані з таким чеканням: страх, неспокій, напруженість, невдоволеність і т.п. До речі, усі ці емоції мають здебільшого соціальне походження.

Друга істина говорить: страждання має причину. Це - жадоба, бажання буття, вони становлять зміст усіх життєвих процесів, усієї сансари. Бажання заповнює сансару протягом усього ланцюга перероджень. Щоб звільнитися від страждання, треба усунути їх причину - жадобу буття. Остаточне звільнення від страждань можливе лише в нірвані внаслідок ряду позитивних перероджень.

Звернімо увагу на те, що буддизм у принципі засуджує прагнення людини до задоволення своїх потреб, щастя і добробуту, до здоров'я, бо воно породжує страждання.

Третя благородна істина встановлює, що оскільки страждання має причину, воно має початок, а маючи початок, має й кінець, тобто може бути припинене і людина звільниться від нього. Ця благородна істина фіксує стан звільнення від страждання, шлях цього звільнення. Таким шляхом є знищення жадоби буття, припущення в людині самого бажання жити, знищення всіх бажань. А найбільший ефект досягається самим усуненням факту буття.

У зв'язку з цим слід зауважити, що ототожнення буддизмом буття із стражданням дає йому підставу виробити своє уявлення про смерть. Оскільки сансара вічна, ланцюг перетворень довгий до нескінченності. Ще краще уявлення про сансару як нескінченний кругообіг народжень і смертей, дає порівняння її з колесом, "колесом сансари". Смерть - це перехід з однієї фази життя в іншу - або гіршу, або кращу, але це не кінець життя. Ось тому вона втрачає трагедійність і породжує чекання. Вона не кара і не нагорода. Вона - факт руху душі, рівноцінний факту народження людини.

Як бачимо, у перших "Трьох благородних істинах" йдеться про страждання і звільнення від нього як від певного суб'єктивного стану людини, як її переживання. Суть і рішення цих проблем обертається навколо людини. Пізніше в буддизмі з'являються і космічні мотиви страждань.

Четверта істина повідомляє, що є спосіб спасіння, це запропонований Буддою "Восьмискладовий шлях спасіння" - вісім вимог до віруючого, вісім настанов йому в практичному житті, а саме:

"праведне бачення", "праведні погляди", тобто тверда і беззастережна віра в Будду, засвоєння його вчення, особливо "чотирьох благородних істин";

"праведні бажання", які полягають у рішучості жити відповідно до вчення Будди і в прагненні до нірвани;

"праведна промова", тобто не брехати, не зводити наклепи, не лжесвідчити, не грубити;

"праведна поведінка" - нікому ні в чому не шкодити, не вбивати;

"праведний спосіб життя" - працювати чесно, дотримуватися законів;

"праведне устремління" - постійність у протидії шкідливим думкам і порадам, самоконтроль у думках і діях;

"праведне мислення" - не відступати від засвоєних буддійських положень;

"праведне самопоглиблення" - відмова від усього земного, від усіх радощів, намагання бути спокійним, досягати глибокого медитативного трансу.

Цей "Восьмискладовий шлях спасіння" Будда звав серединним, бо він дозволяв уникнути крайнощів. І справді: він лежить між брахманізмом з його підкресленою аскетичністю і надмірним захопленням радощами життя.

Як бачимо, тут ніде немає мови про обряди, ритуали, культові вимоги. Вони, за буддизмом, зайві, як і зайві звернення за помилуванням і прощенням гріхів до богів, навіть до самого Будди: уся справа в самій людині, в її самовдосконаленні.

Не можна не помітити, що у "Восьмискладовому шляху спасіння" зафіксовано прості, елементарні норми моралі, без яких взагалі неможливе існування людського суспільства.

Захист цих загальнолюдських норм моралі є великою заслугою буддизму, він надає буддизмові виразної гуманістичної спрямованості.

Буддисти самі зазначають, що їх віровчення має три принципи, які чітко відрізняють його від інших релігійних попередників. Це анітья ~ визнання змінності світу; анатта, анатман відсутність вічної безтілесної душі; духкха - визнання життя як постійного страждання. Ці принципи, які створюють релігійну індивідуальність буддизму, називають трілакшаною. Ми бачили всі три елементи трілакшани в розглянутих віроповчальних положеннях. І не можемо не відзначити певну логічну послідовність у їх розгортанні.

Буддійська космологія виходить з того, що світ - це породження спокою безконечного і безпочаткового стану, з якого виходять імпульси, які породжують активну природу. Ця активна природа складається з психічних (пуруша) і фізичних (пракриті) начал. З них і формується буття. Так виникають світи. Окремі частини буття мають обмеження в просторі і часі, вони згодом зникають, занурюючись у безподатковий стан. Світи гинуть..

Аналогічно виглядають і буддійські космологічні уявлення. Вищою психічною субстанцією є космічне коло Будди-Адібудди. Це повсюдно існуюче тіло, це воно співчуває істотам почуттєвого буття, тим істотам, які живуть у сансарі. Воно може матеріалізуватися в особі, щоб допомогти людям подолати егоцентризм: гординю і пиху ("Червоного півня"), невігластво і всеїдність ("Чорну свиню*), злобу і підступність ("Зелену змію"). Так космологічні уявлення у буддизмі зливаються з моральними настановами.

Література

1. Джаммапада / Пер. с палі. - М.: Изд. вост. л-ры., 1960. -160 с.

2. Джантаки. - М.: Худож. л-ра., 1979. - 351 с.

3. Кочетов А.Н. Буддизм. Изд. 2-е. - М: Наука, 1983. - 176 с.

4. Ильин Г.Ф. Религии древней Индии. - М.: Изд. АН СССР, 1953. - 47 с.

5. Гусева Н.Р. Джайнизм. - М.: Наука, 1968. - 125 с.

6. Кочетов А.Н. Ламаизм. - М.: Наука, 1973. - 198 с.

7. Учение Будды. - Элиста. МП "БОТХН", 1992. - 256 с.

8. Рампа Т. Лобсанг. Третий глаз. - Л.: Лениздат, 1991. - 192 с.

9. Далай-лама XIV. Буддизм Тибета. - Москва - Рига: Нартанг-Угунс, 1991. - 103 с.