Буддизм. Махаяна і хінаяна. Тантризм. Філософська концепція буддизму

План

1. Махаяна і хінаяна. Тантризм

2. Філософська концепція буддизму

3. Література

Махаяна і хінаяна. Тантризм

Ще за життя Будди його послідовники намагалися доповнити і прокоментувати його вчення. Були у Будди і явні противники. Так, колишній учень і навіть родич Будди Девадата відділився від Будди, створив свою секту, що вимагала більшої аскетичності в сангхі, суворіших вимог до бхіккху. Згадується також і якийсь Кокаліко, який спочатку був разом з Девадатою, а потім відокремився і від нього. Одне слово, ще за життя Будди сангху роздирали суперечки, існували певні нюанси нового вчення.

Проблема єдності у віровченні і культі дуже непокоїла буддійських богословів, і вже в перші століття існування нової релігії відбулись два собори. Перший - у Раджагрихі (бл. 477 р. до н.е.), продемонстрував безперечну неоднорідність буддистського руху. Другий - у Вайталі (бл. 367 р. до н.е.) виявив активну діяльність секти махасангхиків, які вважали, що одержати краще переродження душі, а потім і досягнення нірвани (про це докладніше буде сказано далі) можуть усі, хто увійде до общини і вони були прибічниками принципу "великої общини". Це вже був розкол у буддизмі. Понад п'ятсот років точилися богословські дискусії, релігійне вчення буддизму в цей час ускладнювалося, й виникала обширна буддійська література, буддизм поширювався поза Індією, зазнаючи впливу місцевих культів і національної ідеології. У наступні п'ятсот років склалися дві основні релігійно-філософські школи буддизму: хінаяна і махаяна. Пізніше в середині цих двох основних течій утворились більш дрібні і незначні.

У І ст. н.е. сформувалася хінаяна, що означає "мала колісниця", або "вузький шлях спасіння". Прибічники хінаяни вважали себе ортодоксальними послідовниками Будди і його першої общини. Хінаяну ще називають буддизмом тхеравади ("вчення старійших", "істинне вчення"). За її вченням, врятуються тільки ті, хто цілком віддався релігії, служить лише їй. Це - ченці. Усі інші спасіння не матимуть. Але це обмежувало вплив буддизму, бо всі ченцями стати не можуть. До того ж якщо всі підуть жебракувати (а саме це - головна справа ченців), то хто ж буде працювати?

Хінаяна утвердилася на півдні Індії і в Південно-Східній Азії. У середині І ст. утворилася друга течія - махаяна ("широка колісниця", або "високий шлях спасіння"). За махаяною - врятуються всі, хто виконуватиме вимоги вчення Будди і житиме своїм звичайним життям. Але необхідна й допомога ченців, якими керують святі і боги.

Махаяна міцно утвердилася на півночі Індії і звідти пішла в країни материкової Азії. Цар Кушанської держави Канішка (78-123) заохочував махаяну, для затвердження її принципів домігся скликання 4-го буддійського собору в Кашмірі. Засновником махаяни вважають буддійського філософа, поета і богослова Ашвагхоша (бл. 80-150), але найвидатнішим діячем махаяни був богослов Нагарджуна. Нагарджуна вважається засновником махаяни, дехто датує його життя приблизно II-III ст. н.е. Він вважається бодхісаттвой і канонізований буддійською іконографією. Буддійська традиція приписує йому авторство понад 200 праць найрізноманітнішого змісту: від богословських до медичних та металургійних посібників. Мабуть, за цим ім'ям стоїть кілька різних авторів, до того ж розділених між собою майже шістьма століттями.

Махаяна набувала відмінностей від хінаяни об'єктивно, в ході поширення на північ і північний схід від Індії. Вона активно засвоювала місцеві вірування, вводила місцевих богів і демонів до свого пантеону і демонології. Будда особливо наполягав на шануванні чужих богів.

Особливе значення в махали і набрало вчення про вищих анімістичних сутностей будд і бодисав. Святі буддизму, які завдяки глибокому знанню вчення і праведному життю стали архатами, тобто впритул наближалися до нірвани, але не дійшли до неї, стали називатися бодісатвами. Це щось на ранг нижче від Будди, тобто будди, що незримо присутні в світі, щоб рятувати інших. Особливо шанується бодісатва Авало-кітешвара. А будд стало багато: найбільш поважний засновник вчення Будда Шак'ямуні, але він тепер в нірвані і ні в що не втручається; Будда Майтрейя - майбутній Будда, що має правити світом і ось-ось прийде; Будда Ваджаранана - останній з тисячі будд; Будда Адібудда - творець нашого світу; Будда Амітаба - володар раю та багато інших. Буддійські богослови нараховують 995 будд, які правили чи будуть правити світом, 35 будд, які прощають гріхи. Дехто вважає, що існує 1000 будд.

Буддами стали боги індуїстського пантеону Шива, Вішіну, Ганеша, богиня Тара та ін. Буддизм упевнено набрав вигляду цілком закінченої політеїстичної релігії.

Широко стало практикуватися зображення цих будд, утвердилися їх канонічні образи. Розгорнулося будівництво храмів і ступ (каплиць) на честь богів цього дуже численного пантеону. Це, між іншим, стимулювало розвиток мистецтва і архітектури. Почався період розвитку буддійської цивілізації.

Махаяна активно розвинула буддійський культ: розширюється фетишизм, удосконалюється магія, з'являється безліч молитов, заклинань, обрядів і церемоній. Храми і монастирі набирають пишності.

Хінаяна поширювалась на південь і південний схід. В основному вона повторювала риси розвитку махаяни, може, тільки менш інтенсивно і в більшому пристосуванні до місцевого менталітету народів Індокитаю та Малайського архіпелагу. Але принципово підкреслюється пріоритет чернецтва в справі спасіння, стимулюється хоч би тимчасове перебування в стані ченця.

У середині І тис. н.е. у надрах махаяни зародилося і виникло ще одне вчення буддизму - варджаяна ("алмазна колісниця"). Ще одна назва цього вчення - буддійський тантризм чи тантраяна.

Основу варджаяни становлять тантри (санскр. - хитросплетіння, потаємний текст) давньоіндійського походження, спільні як для буддизму, так і індуїзму, а також специфічні буддійські. Вони містять у собі настанови до підготовки і проведення магічних обрядів, які забезпечують добре здоров'я, успіх у справах (що підкреслює їх практичне магічне спрямування), а також краще перевтілення і спасіння.

Користуючись спогляданням і дарані - особливими магічними заклинаннями, можна досягти нірвани відразу, без перероджень. Справа лише в тому, щоб знайти це дарані. Обряди тантризму звичайно виконують поруч з йогичною практикою.

Тантрійські обряди просякнуті духом еротики, відображають первісно-магічні уявлений про зв'язок родючості землі і плодючості худоби із статевою активністю людини, особливо з функціями жінки-матері. Саме слово "тантра" своїм початковим змістом означає - розмноження і акт, метою якого є розмноження.

Особливого значення тантризм надає створенню сансари в космічному аспекті, єдності чоловічого і жіночого енергетичних начал. Звідси у варджаяні еротичні обряди. Ці обряди здійснюють у комплексі з медитацією, самозаглибленням і самоспогляданням.

Хінаяна і махаяна зовсім не є ворогуючими протилежними релігійними течіями. Можна було б сказати, що махаяна є наступним етапом розвитку первісного буддизму порівняно з хінаяиою. Свій зв'язок з первісним буддизмом махаяна пояснює тим, що начебто Нагараджуна силою своєї святості проникнув до палацу демонів і виніс звідти рукописи Будди. Офіційно буддистська біографія засновника вчення заперечує наявність записів вчення Будди за його життя. Але тим не менш трактування безпосереднього відношення махаяни до першовчення цей аргумент використовує без застережень. Насправді махаяна містить у собі чимало новацій, які є, по-перше, наслідком розвитку буддизму в часі, а по-друге, - наслідком поширення буддизму серед інших народів, де він вбирав у себе певні положення віровчення і культ місцевих вірувань.

Філософська концепція буддизму

Переходимо до розгляду богословсько-теоретичного змісту вчення буддизму. Але почнемо не з віроповчальних, як звичайно, а з філософських проблем.

Справа в тому, що порівняно з іншими, вже вивченими нами релігіями минулого, буддизм має виключно філософську насиченість. Серед дослідників буддизму навіть виникли суперечки з приводу того, що є буддизм - релігія чи філософія? І для таких питань є підстави.

У традиції індійської філософської думки існує постійне прагнення звертатися до релігії, цього не могли уникнути навіть матеріалістичні школи. Зі свого боку, кожна індійська релігія звертається до філософії.

Відомий дослідник азіатської культури Ю.Реріх вважає, що філософія буддизму має два аспекти: вчення про природу речей і вчення про шляхи пізнання. Отже, як філософія буддизм має свою онтологію і гносеологію.

Будда невизначено ставився до основного питання філософії, тобто він не заявляв себе ні матеріалістом, ні ідеалістом. Але висловив глибокі філософські міркування, і вони були предметом доробок та роздумів його учнів, які теж не приєдналися ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. З точки зору догматичного, поділу всієї філософії на матеріалізм та ідеалізм, буддизмові у філософії місця не знайшлось би.

Але поглянемо на те, про що писав Ю. Реріх. У буддизмі існує концепція дхарм, яка обґрунтовує буддійське розуміння світу.

Реальний навколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, що представлене найдрібнішими духовними частинками, психофізичними елементами, дхармами. Зазначимо, що в буддійській, як і у ведичній та індуїстській літературі, термін "дхарма" багатоплановий, він вживається також для позначення поняття "закон", "вчення", "правило" тощо. Термін "дхарма" буддійський богослов Далай-лама XIV пояснює так: дхарма на санскриті означає "те, що тримає". Все існуюче - це дхарми, які несуть у собі свою власну сутність,