За свою трьохтисячолітню історію Китай зробив вагомий внесок у науку і техніку, пізнання людини і суспільства. Деякі видатні винаходи та відкриття в Китаї зроблені на декілька століть раніше, ніж у Європі. Велике піднесення переживали в свій час література і мистецтво, філософія, логіка і психологія. Але релігійний розвиток у Китаї не пішов по традиційному для світової спільноти шляху, шляху створення монотеїстичної релігії. Він пішов по шляху релігійного синкретизму, тривалому мирному співжиттю трьох основних релігій: конфуціанства, даосизму і буддизму з набранням етичних відтінків і досягнення віроповчальних та культових компромісів

Релігійний синкретизм неминуче прийшов і в китайське релігійне життя. Конфуціанство, даосизм і буддизм не могли не впливати один на одного. На вищому рівні серед ідеологів цих релігій і ще зберігалася певна спеціалізація релігійних пошуків: конфуціанці мудрували, буддисти розмірковували над сутрами і вдавалися до тонкощів медитацій, даосисти винаходили обереги й еліксири вічного життя. Що ж до релігійних низів, то тут синкретизм, був загальним явищем. При потребі китаєць звертався до будь-якого бога чи до всіх разом. В його уявленні всі боги були рівними, віротерпимість була головним принципом ставлення до них.

Але все ж при всьому цьому провідне становище в китайському релігійному житі посідало конфуціанство.

Конфуціанський культ предків був доповнений буддійським і даосистським вченням про рай та пекло. Буддизм і даосизм знайшли точки зіткнення у визнанні цінностей аскетизму, пустельництва та монастирського життя.

З кожного культу китаєць брав собі те, що відповідало його ідеологічним запитам, його релігій тім потребам.

Відбулось поступове взаємопроникнення пантеонів трьох релігій. Одні й ті самі божества були об'єктом їхнього поклоніння, або відбувався процес ідентифікації різнойменних богів зі схожими функціями. Спільним для всіх трьох релігій було поважання імператорського культу.

Так поступово утвердилась релігія, яка об'єднала три релігійні вчення - сань-цзяо.

Імператорська влада, зі свого боку, надавала підтримку цим релігіям, накладала свій відбиток на релігійні культи.

Формалізовані відносини між владою і підданими виявлялися у відносинах, віруючого і бога, до якого він звертався.

Приносячи жертву, віруючий подавав богові листа, в якому повідомляв, що він йому підносить (фактично і символічно, наприклад, клаптик паперу замість злитків срібла, про які він писав у листі), і що він просить чи просто вимагає від нього. Цей лист спалювався разом із жертвою і, таким чином, доходив до божества. При похованні в труну покійника вкладали опис предметів, які мали супроводити його на тому світі. Культовий обряд набирав, таким чином, звичну для віруючого офіційну форму.

Взагалі в розвитку релігійних культів у країні явно відчувалася тенденція до символізму, і держава цьому сприяла.

Втручалася державна влада в культові справи і безпосередньо. Так, опозиційні до офіційних релігій культи оголошувалися непристойними - інь си, вони підлягали виправленню чи навіть забороні. Поступово було усунено криваві жертвоприношення, екстатичні з ухилом до підсиленої сексуальності обряди зносин віруючих з божествами.

В імператорському Китаї склалася практика впровадження офіційних культів з урахуванням вчень трьох основних релігій. Ці культи йшли шляхом раціонального підправлення традиційних культів з наголосом на обслуговуванні нагальних політичних потреб. Цінська, а за нею певний час і Ушанська династії встановила особливе поклоніння і жертвоприношення п'яти божествам ді, наповнюючи містичним змістом розуміння цих ді як п'яти царів стародавності, п'яти кольорів, чотирьох сторін світу та їх центру, п'яти фаз світового кругообігу. Ханьський імператор-диктатор Уді встановив поклоніння божеству землі Хоуту, яке здійснювалося на п'яти вівтарях на острові серед озера, що символізувало центр всесвітньої (за китайським розумінням) Піднебесної імперії.

Особливої пишноти і складності набирали імператорські культи, які мали характер вшанування не тільки родинних предків, а й предків політичних. Офіційна ідеологія тут втручалася в релігію. Релігія відверто використовувалася для виправдання і обґрунтування певних політичних претензій. Збоку релігійних діячів та ідеологів не було ніякого заперечення, а навпаки, сам зміст моральної позиції усіх трьох основних релігій зумовлював активну підтримку духовенством цих вимог імперської влади до релігії.

Сучасний Китай є багатонаціональною країною, в пій проживає 56 етнічних груп, з яких власне китайці становлять переважну більшість (близько 93% населення). Звідси і надзвичайна релігійна строкатість. Більшість ханьців сповідують даосизм (сюди офіційна китайська ідеологія включає і конфуціанство), народності хуей, уйгури, казахи, киргизи, татари узбеки, таджики, дунсяни, салари і баоань - іслам; тибетці, монголи, тай і юнгури - ламаїзм і буддизм; мяо і яо - християнство; орочі, евенки і даури - шаманство.

Складні політичні обставини розвитку демократичного Китаю постійно змінюють умови релігійного життя. Під час "культурної революції" (1965-1969) посилилися релігійні гоніння, особливо на буддизм. Тоді було ліквідовано всі буддійські організації, монастирі, сплюндровано зруйновані монастирі, знищувалися унікальні скульптури і дорогоцінні манускрипти, старовинні і сучасні книги, ченці піддавалися "перевихованню працею" буддійських діячів.

Література

1. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. - М., 1998.

2. Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1988.

3. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я.П. Мак-Грила. -М., 1998.

4. Дао и даосизм в Китае. - М., 1992.

5. Дао де цзын. Книга пути и добродетели. Учение Лао-Цзы. - К., 1992.

6. Иллюстрированная история религии: В 2-х т. - М., 1996.

7. Конфуцианство в Китае. Проблема теории и практики. - М., 1982. "

8. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

9. Конфуций. Я верю в древность. - М., 1995.

10. Лао-Цзы. Дао дэ цзин: Книга о пути к силе; - Красноярск, 1998.

11. Лобода Е.Б. Даосизм: история возникновения и развития. - М., 1993.

12. Религии Древнего Востока. - М., 1995.