Національні релігії. Віровчення і культ індуїзму

Індуїзм — релігійна система народів Південної Азії. Його сповідують понад мільярд жителів нашої планети (майже кожен шостий). Проживають вони, головним чином, в Індії (близько 83 % її населення — індуїсти), у королівстві Непал, державах Шрі-Ланка, Бангладеш, Гайяна та ін.

Індуїзм сформувався у середині І тис. н. е. (з VIII ст. індуїстами в Індії називають усіх, хто не прийняв іслам). Він зберіг багато елементів первісних вірувань: поклоніння "священним" тваринам і явищам природи, культ предків, поховальний культ і т. ін. Індуїзму не притаманна єдина релігійна організація, він не заперечує існування сект, різноманітних тлумачень свого віровчення, визнає за людиною всі її права й обов'язки від народження й до смерті. Виникнення індуїзму не пов'язується з конкретною особистістю.

Індуїзм — це сукупність релігійних форм, від найпростіших обрядових, політеїстичних, до філософсько-містичних, монотеїстичних; більше того, це індійський спосіб життя з кастовим поділом суспільства і включенням до сфери духовного життя всієї суми життєвих принципів, норм, цінностей, вірувань і уявлень, обрядів і культів, міфів і легенд, буднів і свят; це своєрідний підсумок довгої і складної історії релігійного життя і релігійних пошуків народів Індостану.

Індуїзм — продовжувач і наступник ведичної релігії (від "Веди", з санскр. — священні знання), що її в середині П тис. до н. е. принесли в Індію племена аріїв і брахманізму.

Ведична релігія (ведизм) — релігійні вірування й обрядовість значної частини населення Індії у І тис до н. е. її письмово закріплено у Ведах — чотирьох збірках (самхітах) давніх гімнів, молитов, жертовних формул і заклинань: Рігведі — найдавнішій збірці гімнів; Самаведі і Яджурведі — збірках молитовних заклинань і обрядів; Атхарваведі — збірці пісень і магічних заклинань. Боги ранньої ведичної релігії були антропоморфними уособленнями сил і явищ природи: Агні — бог вогню; Індра — бог атмосфери, дощу і грози; Сур'я — Сонця; Варуна — неба; Сома — Місяця і п'янкого напою; Врітра — засухи і т. ін. У Ведах ідеться про десятки і сотні богів. Пізніше богів стали наділяти соціальними функціями: військовими, юридичними, управлінськими. Основу культу в цій релігії становили жертвоприношення.

Однак у Ведах та у ведичній релігії навіть не згадувалося про святилища і храми, зображення богів, професійних жерців. Ведична релігія — одна з "примітивних" родоплемінних релігій. Разом із тим на підставі Вед сформувалась не тільки ведична релігійна традиція, а й різноманітні образи і філософські концепції, що потім увійшли до складу таких релігійно-філософських систем, як брахманізм, джайнізм і буддизм.

Наступний етап в історії індійської релігії — брахманський. Він прийшов на заміну ведичному етапові в І тис. до н. е., коли поблизу рік Інд і Ганг виникли деспотичні держави, в яких сформувались основи кастового ладу.

Касти — результат розвитку міжетнічних процесів, поглиблення суспільного поділу праці та становлення класового суспільства. Це були замкнуті, ізольовані одна від одної соціальні групи із суворо визначеним родом занять, власним способом життя, своїми звичаями, традиціями, нормами поведінки. Належність до касти визначалася за походженням. Укладання шлюбів дозволялося лише у межах певної групи людей. Професії, права, обов'язки передавались у спадок. Кастова система, пережитки якої характерні для багатьох держав і в наш час, будувалася за ієрархічним принципом: у ній визнавалась нерівність каст, існував поділ на вищі і нижчі касти. Нижчі касти вважались "нечистими" і "недоторканими". Касти мали свої символи певного кольору і тому називались також варнами (від санскр. — якість, колір).

Найдавнішими кастами в Індії були: брахмани (спадкове жрецтво), кшатрії (воїни, вожді племен, управлінці), вайш'ї (землероби, скотарі, торгівці), шудри (буквально — слуги, безправна каста рабів). Перші три касти вважались благородними (чоловіки цих каст мали право на освіту, проходили обряд посвячення і тому називались двічі народженими).

Пам'яткою релігії і законодавства цього періоду староіндійської історії є "Закони Ману" — збірка настанов щодо поведінки людини в особистому і суспільному житті, догматика та ідеологія брахманізму. її автором вважається Ману — міфічний напівбожественний предок людей. Написана санскритом, збірка містить 2650 законів (двовіршів) у 12 главах (розділах). У Законах Ману відображено найдавніші уявлення про походження Всесвіту, людства, варн, а також правила буденного життя і культових дій, настанови щодо державного управління, судочинства, сімейних стосунків, обов'язків членів варн, приписи щодо покаяння, ритуали очищення.

Згідно із Законами Ману, суспільний устрій нерівності (нерівноправності) і пригнічення встановили боги, і тому він є вічним і незмінним; вищою кастою за ними вважаються брахмани, головний обов'язок яких полягає у вивченні Вед і поширенні своїх знань.

У брахманізмі верховним богом визнавався Брахма. За міфом, із частин його тіла походили всі касти: з вуст — брахмани, з рук — кшатрії, зі стегон — вайш'ї, з ніг — шудри. Основу цієї релігії становили обряди: кожного дня слід було здійснювати обряд їжі — обряд живим істотам; подавати милостиню — обряд людям; проводити заупокійні церемонії — обряд предкам; приносити жертви богам — обряд богам; осягати сутність священного вчення — обряд брахманам. За відсутності громадських храмів і жертвоприношень ці культи були аристократичними, а боги — кастовими. Виняток становила каста шудрів, яка була відсторонена від офіційних культів.

На початку І тис. до н. е. у брахманізмі виникло вчення про карму. Карма (від санскр. — дії, справи, обов'язки) — це уявлення про особливу містичну силу, обов'язковий "закон відплати" за сукупність вчинків, намірів, прагнень людей, який діє автоматично і визначає долю живої істоти у наступних її перевтіленнях. У брахманізмі, як і в усіх інших індійських релігіях, жива істота після смерті не зникає безслідно, її душа втілюється у щось інше: людину, тварину або рослину. "Якість" перероджень залежить від карми як суми доброчинносте і гріхів усіх попередніх перероджень. Низка перероджень, наступність народжень і смертей, уявлення про плинність і непостійність всього живого становлять сансару (від санскр. — мандрівка, мандрування). Душа в сансарі — стражденна. Спасіння від страждань полягає у звільненні від перевтілень, досягненні мокші (усвідомлення душею того, що вона — частина божественної душі) і нірвани (від санскр. — згасання), тобто злиття з богом Брахмою.

Вченню про карму в усіх індійських релігіях надається пріоритетне значення. У брахманізмі його поширення означає також перехід від суто обрядової практики до знання, до створення Упанішад (від санскр. — таємні, заповітні знання) — релігійно-філософської літератури. Спочатку це були тексти брахманів, самітників-аскетів, воєначальників з поясненнями значення і змісту ведичних жертвоприношень. Система Упанішад увібрала у себе думки і висловлювання представників різних епох і шкіл. Вона укладалась у період з VII—III ст. до н. е. до XIV—XV ст. н. е. її основним призначенням було обґрунтування брахманізму і деяких ідей буддизму, а центральною проблемою — проблема життя і смерті, питання про те, що є носієм життя: вода, подих, вітер чи вогонь. В Упанішадах обґрунтовувалась також віра у перевтілення і містилось учення про відплату за скоєне.

Таким чином, брахманізм можна охарактеризувати як релігію жертвоприношень і знання. Поступово він еволюціонував в індуїзм — релігію любові, поваги та шанування. Крім того, на становлення індуїзму значний вплив справили буддизм і джайнізм. Ці релігії виникли в Індії у VI—V ст. до н. е. Вони заперечували кастовий поділ суспільства, а позбавлення кожної людини від страждань ставили у залежність від її власних зусиль; визнавали карму і догмати щодо перевтілення, але на перше місце висували етичне вчення про праведний спосіб життя. Брахманізм змушений був змінюватися, вбирати в себе елементи буддизму і джайнізму, ставати більш зрозумілим для людей, зокрема тому, що давав їм можливість брати участь у відправленні культу, у громадських публічних церемоніях і обрядах. Тоді ж почали будувати індуїстські храми, а богів втілювати у скульптурні і живописні форми, хоч і в антропоморфному вигляді (декілька голів, багато рук, третє око тощо).

Індуїзм — політеїстична релігія. У літературі йдеться про З 333 333 богів у ній. Ось деякі з них:

Прана — бог енергії;

Ганеша — бог мудрості;

Індра — бог грому і блискавки;

Брахма — бог творення;

Вішну — бог збереження;

Шива — бог руйнування;

Майя — велика богиня;

Мудеві — богиня війни;

Субраманья — бог перемоги;

Парваті — одна з дружин Шиви;

Саті — перша дружина Шиви;

Шак'ямуні - останній земний будда та ін.

З усіх численних богів віруючі індуси головними вважають трьох: Брахму, Шиву і Вішну. Віруючі сприймають їх, з одного боку, як три іпостасі (особи) однієї божественної трійці — тримурті, а з іншого — як окремих богів, кожний з яких має власне обличчя, характер, сферу діяльності і функції: Брахма — творення, Шива — руйнування, Вішну — збереження.

Брахма — бог — творець світу. Міф розповідає, що у первісних водах з'явилося золоте яйце, всередині якого був