Виникнення та розвиток соціології релігії. Визначення релігії

Відповісти на питання "що таке релігія?" соціолог, на думку Вебера, може лише після того, як він вивчить цей феномен: "Визначення того, що є релігія, не може бути дане на початку дослідження такого типу, яким є наше — воно може бути дане тільки в його кінці".1 Це, по-перше, соціологічне дослідження, тобто дослідження емпіричне. Вебер не знімає проблему визначення релігії, він просто вказує на те, що соціологічне визначення релігії має базуватися на емпіричних даних. І по-друге, соціологічне визначення релігії, по Веберу, є "дослідження спільної діяльності певного типу, розуміння якої можливе тільки виходячи з суб'єтивних переживань, уявлень, цілей окремої людини — з "сенсу" діяльності, в той час як зовнішній її характер надзвичайно різноманітний".( М. Вебер. Соціологія релігії (Типи релігійних співтовариств) // Макс Вебер. Вибране. Образ товариства. М., 1994, с. 78. 2 Там само). Соціолог повинен, таким чином, йти до визначення релігії індуктивним шляхом, спираючись на дані, які можуть бути відкриті емпірично; розробляти поняття та теоретичні узагальнення, спостерігаючи за соціальною поведінкою людей, яка може бути названа релігійною.

З наведеної думки Вебера видно, з якими труднощами зустрічається соціолог при розв'язанні проблеми визначення релігії. В значній мірі робота соціолога зводиться до вирішення саме цієї проблеми — визначити, що є релігія і що не є релігією, виділити з усієї багатогранності поведінки людини ту, яка може бути названа релігійною. Але для того, щоб зробити це, соціолог повинен мати критерій такого розрізнення, тобто з самого початку спиратися на певне вирішення питання в тому, що є релігія і що не є релігією.

Не випадково задовго до того, як з'явилися "Елементарні форми релігійного життя", Дюркгейм звертається до цієї проблеми в роботі "Визначення релігійного феномена" (1897). Зрозуміло, що неможливо займатися вивченням будь-якого явища, не визначивши критерії його ідентифікації. Соціолог повинен мати чітке визначення релігії, з яким він міг би працювати, тобто виділити релігію з-поміж багатьох інших явищ, визначити об'єкт дослідження.

У самого Вебера такий критерій для визначення меж дослідження, яке він розпочав, був насправді з самого початку цього дослідження. Дійсно, в наведених вище словах Вебера міститься визначення релігії як соціальної діяльності, на основі якої індивід чи група вирішують проблему "сенсу", тобто свого відношення до фундаментальних проблем життя та соціального існування людини, таких як час, смерть, зло і т.п. Це є соціологічно та емпірично зорієнтоване визначення релігії, яке чітко окреслює коло проблем, які досліджуються, та підходів до їх вирішення.

Важливо вірно зрозуміти, що мав на увазі Вебер, говорячи про неможливість визначити, що "є" релігія на початку своїх досліджень. Він не ставив тим самим під сумнів можливість зафіксувати те чи інше явище, класифікувати його, дати йому теоретичне пояснення. Він насамперед ставить під сумнів і — як соціолог — намагається відмежуватися від численних спроб умоглядно сконструювати поняття "сутність релігії", яке виходить за межі досвіду і під яке надалі необхідно буде "підігнати" емпірично зафіксовані дані (якщо ж факти не вкладаються в такі конструкції, то "тим гірше для фактів" — вони або ігноруються, або підлягають неадекватній інтерпретації).

Але труднощі визначення релігії не знімаються повністю подібним відмежуванням. Тому не випадково, що і "в кінці дослідження" світових релігій, безпрецедентного за своїми масштабами, глибиною та соціокультурною значущістю, Вебер так і не дав якогось іншого в порівнянні з початковим, більш закінченого визначення релігії як соціального феномена.

Можна припустити, що Вебер не мав на меті дати таке визначення, як людина, не схильна взагалі до формалізованих дефініцій. Однак вірогідніше інше — Вебер усвідомлював проблематичність та внутрішні протиріччя будь-якого намагання визначити релігію, які не піддаються однозначному вирішенню. Ці намагання виявляють те, що філософи називають "апорією" або "антиномією", тобто неможливістю дійти вирішення проблеми, тому що в самому предметі або понятті, що вживаються, містяться протиріччя, які неможливо усунути. В соціології подібна ситуація виявляється в тому, що в ній були і є різні за своїми типами визначення релігії, які в однаковій мірі мають право на існування. Можна вказати на головніші з тих обставин, які визначають подібну ситуацію.

Вірогідно, що це насамперед пов'язано з тією особливістю релігійного феномена, яка виявляється в його невичерпному різноманітті. В історичних проявах релігії виявилось неможливим виділити дещо визначене — якісь, нехай не часті, але такі, що повторюються, безсумнівні ознаки (на відміну від багатьох інших соціальних феноменів, таких як сім'я, наприклад). (З'ясувалось, що слово "релігія" не у всіх мовах має однозначні еквіваленти, що в повсякденній мові в слово "релігія" вкладають неоднозначний зміст. Таке розуміння релігії, яке християнство приймає за взірець, часто неприйнятне для інших релігій. Так, розрізнення іманентного, поцейбічного та трансцендентного, потойбічного, яке дає можливість ідентифікувати в якості релігій європейські конфесії, часто не підходить у відношенні до неєвропейських релігій — буддизму, синтоїзму, конфуціанства, індуїзму, які, проте, безперечно прийнято розглядати як релігії. Але в такому випадку виникає питання про те, що в них складає власне "релігійний момент" — те, що робить релігію релігією. Як визначити цей момент не на інтуїтивно-суб'єктивному, а на інтуїтивно-суб'єктивному, загальнозначимому рівні? Що робить деякий образ суджень та дій релігійними судженнями та діями?

Саме ці "об'єктивні" труднощі визначення релігії мають вирішальне значення, хоча поряд з цим грає свою певну роль і та обставина, що релігія визначається позитивно релігійними людьми і негативно — її критиками, що вчені шукають нейтральне визначення. Іншими словами, деякі труднощі у визначенні релігії пов'язані з особливостями не самої релігії, але тієї культури, в якій вона існує. У західноєвропейській культурі в першу чергу — з широким розповсюдженням безрелігійного гуманізму.

Ці труднощі такі значні, що змушують багатьох дослідників відмовитися взагалі від спроби дати єдине визначення релігії і зупинитися на виявленні її загальних характеристик, які дають можливість відрізнити релігію від інших соціальних та психологічних феноменів. Однак наукове дослідження не може задовольнитися простим переліком характеристик релігії, не пов'язаних між собою принципом, який конструює її як соціальне формування.

У Вебера чітко просліджуються два види протиріч, пов'язаних з проблемою визначення релігії. По-перше, це протиріччя між двома підходами, яке вирізнялося ще у середньовічному мисленні як протистояння "номіналізму" (В первинному значенні "номіналізм" зводиться до ствердження, що загальні поняття (універсали) не мають прообразів поза мисленням, являють собою тільки суб'єктивні форми думки, тільки імена (від лат, nomina), знаки речей, прості "слова". В той час як з точки зору "реалістів" універсали мають об 'єктивне існування в якості ідеальних прообразів "речей") та "реалізму" і пов'язаного з ним індуктивного та дедуктивного методів формування понять та дефініцій.

В одному випадку визначення будується як узагальнення емпірично даних явищ. Воно не повинно включати в себе нічого, що виходило б за межі досвіду. З цим пов'язане намагання зводити складні зв'язки до простих, по можливості небагатьох, уже відомих складових елементів і їх зв'язків між собою. Звідси — звинувачення на адресу таких "номіналістично" орієнтованих дефініцій [ У редукціонізмі: зведення складного цілого до його більш простих складових частин веде до того, що втрачається специфіка цілого, складне зводиться до простого.

На противагу цьому, "реалістично" орієнтовані визначення1 релігії виходять з того, що складний феномен релігії не можна пояснити, відштовхуючись від окремих елементів, які складають цей феномен. Це визначення, які виводяться не з узагальнення емпіричних фактів, але як вираз "схопленої" в поняттях "сутності" релігії. Типовий приклад такого визначення дає І.Вах: "Релігія є переживання священного". Він бачить перевагу такого визначення в тому, що воно стверджує об'єктивний характер релігійного переживання на противагу психологічним теоріям про її чисто суб'єктивну і тому ілюзорну природу. Такого роду дефініції (як у Ваха) виходять з визнання "дійсності священного". Це дефініція в дусі "реалізму", оскільки вона намагається виявити "сутність" певного предмета, вданому випадку — релігії, шляхом ствердження дійсності "священного": загальне поняття існує в свідомості людини, оскільки існує об'єктивно його прообраз в самій дійсності.

Вебер вважав, що визначення такого роду знаходяться за межами наукового утворення понять і неприйнятні в якості наукових дефініцій Для нього релігія як предмет соціологічного дослідження є соціологічна поведінка людини, яка містить в собі відношення людей до інших людей, явищ і цілком лежить в "межах досвіду", доступного спостереженню. Соціологія релігії — наука не про "священне" і не про відношення людини до "священного", вона являє собою науку про людину і її поведінку і, отже, про її відношення і до таких речей, які вона вважає "священними".

Таким чином, було проведено межу між соціологічним визначенням поняття релігії і визначенням цього поняття, які лежать в "просторі" теології, філософії, феноменології, між тим, що