Виникнення релігії та первісні вірування. Первісні вірування та їх еволюція

Наукове релігієзнавство обґрунтовує наявність у людській історії не тільки безрелігійного періоду, а й періоду прарелігії (попередниці релігії) у формі так званих первісних або ранніх народних вірувань. Вони ще не були релігіями, але з розвитком суспільства еволюціонували до рівня релігій і увійшли до їх змісту. Відбулося це на тому етапі становлення людського інтелекту, коли у людей формувалися зародки теоретичного світогляду, супроводжувались відривом думки від дійсності; відокремленням змісту поняття від предмета, який воно позначає; перетворенням поняття на самостійний феномен, одних абстракцій на інші, ще більш загальні і віддалені від конкретного об'єкта аж до його повного спотворення. Такими абстракціями варто вважати об'єкти і предмети ранніх вірувань народів, а потім — і абсолютну більшість релігійних догматів і культів.

Відомо, що історично й індивідуально світогляд формується кількома шляхами. Перш за все це шлях антропоморфізму (від гр. — уподібнення людині), тобто світовідчуття і світорозуміння людиною природи під кутом зору власних якостей, уособлення природи, уявлення про неї за своїми образом і подобою.

Антропоморфізм — світогляд людей на тих рівнях їхнього розвитку, які дослідники, філософи, антропологи і релігієзнавці назвали етапами дикості і варварства. Однак його елементи характерні для всієї людської історії, в тому числі сучасної. Наприклад, наприкінці XVII ст. християнська церква проводила дискусію зі світськими закладами з приводу існування душі у тварин. Одні її учасники стверджували, що тварини, як і люди, є Божими творіннями, наділеними безсмертною душею. Інші обґрунтовували відсутність у тварин безсмертної душі і вимагали доброзичливого ставлення до них через те, що їм судилося прожити лише одне, земне життя. Дехто стверджував, що всі тварини створені сатаною, і тому поводитись із ними слід з усією суворістю закону. Зокрема, з XII по XVH ст. тільки у Франції судами було винесено тваринам більше ста смертних вироків. У 1479 р. у Швейцарії судили хрущів за знищення ними садів; у 1480 р. у Франції — мишей і пацюків; у 1713 р. у Бразилії — термітів. У наш час розповідають про сибірських мисливців, які спочатку співають білці похвальні пісні і тільки після цього вбивають її, а вислів типу "машина думає" перетворився майже на загальновизнаний. Ці та інші численні приклади — пряме свідчення антропоморфізму як початку світоглядного шляху.

Зусиллями відомих дослідників релігії Г. Гегеля (1770—1831), Л. Фейєрбаха(1804—1872), К. Маркса (1818—1883), Дж. Фрезера (1864—1941), Л. Моргана(1818—1881), Л. Штернберга(1861— 1927), Т. Францева(1903—1969),С. Токарева, Д. Брінтона, Ф. Джевонса і багатьох інших встановлено, що антропоморфізму як етапу в історії формування релігії притаманна низка первісних вірувань народів.

Одним із вірувань, що набули найбільшого поширення у стародавні часи, був анімізм(від лат. — душа), який виявлявся у вірі в різноманітних духів, у душу як двійника тіла, носія життя людини, тварин і рослин. Матеріали про ці вірування зібрав і описав у своїй книзі "Первісна культура" англійський етнолог і ре-лігієзнавець Е. Тейлор (1832—1917).

Відповідно до теорії Тейлора, анімістичні вірування розвивались у двох напрямах. Перша низка анімістичних уявлень виникла під час розмірковувань стародавньої людини над такими явищами, як сон, видіння, хвороба, смерть, а також переживань стану трансу і галюцинацій. Нездатний правильно пояснити ці складні явища, "первісний філософ" виробив поняття про душу, що міститься в тілі людини і час від часу залишає його. Надалі формувалися більш складні уявлення: про безсмертя душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ. Друга низка анімістичних вірувань виникла через властиві первісним людям прагнення до уособлення й одухотворення об'єктів навколишнього світу. Стародавня людина розглядала всі об'єктивно існуючі явища і предмети як щось подібне до себе, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями, думками. Звідси виникла віра в реально існуючих духів грізних сил природи, рослин і тварин, що у процесі складної еволюції трансформувалася у політеїзм, а потім і в монотеїзм.

Згідно з поняттями про людську душу чи дух у примітивних суспільствах, душа є тонкою, нематеріальною субстанцією, за своєю природою чимось подібною до повітря чи тіні. Вона є причиною життя і мислення тієї істоти, яку одухотворяє. Душа незалежно і неподільно володіє волею свого тілесного господаря, здатна залишати тіло і швидко переноситися з місця на місце. Здебільшого душа невловима і невидима, з'являється переважно як подібний до тіла привид, але відокремлений від нього. Вона здатна входити в тіла інших людей, тварин і навіть речей, опановувати їх і впливати на них.

Найбільш характерною рисою уявлень про душу є її пасивність. Душа людини уявляється як слабка і безпомічна істота, яка легко піддається нападам з боку чаклуна або злого духа. Цей пасивний характер найкраще свідчить про походження самої ідеї душі. Душа — невидиме, уразливе місце людини, об'єкт злої магії, здобич для злих духів.

Хоч це тлумачення душі не може мати загального визнання, однак воно досить широке, а тому його можна вважати за норму її розуміння, що має більш-менш суттєві відмінності в окремих народів.

Отже, на думку багатьох дослідників, термін "анімізм" не може належати жодній ранній чи пізній формі або ступеню розвитку релігії, оскільки навіть поверхове знайомство з історією релігій свідчить, що анімістичні уявлення, тобто віра в душу й духів, присутні в усіх без винятку релігіях, починаючи від найпримі-тивніших і аж до найбільш розвинених світових релігій. Отже, виходить, що анімізм не є певною формою релігії. Навпаки, це невід'ємна складова всіх релігій, особливо найбільш зрілих і розвинених.

Іншим раннім віруванням народів періоду антропоморфізму слід вважати тотемізм(мовою індійців племені оджибве — його рід) — віру в існування родинного зв'язку між групою людей і певним видом тварин чи рослин.

Тотемізм тісно пов'язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Тварини і рослини, що забезпечували існування людей, ставали об'єктами поклоніння. У тотемізмі відбилися також особливості соціальних відносин у первісному суспільстві, що ґрунтувались на принципі кровної спорідненості. Усвідомлюючи цю спорідненість, люди переносили її на навколишнє середовище. Тотем (тварина чи рослина) вважався предком роду, його родоначальником. З ним була пов'язана низка міфів, що описували його життя і подвиги; правил, що дозволяли його убивати лише за умови дотримання певного ритуалу; обрядів, що задобрювали тотем і сприяли його розмноженню. Пізніше на засадах тотемізму виник культ тварин.

Актуальними є дві основні риси тотемізму. Перша — виокремлення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і шанування зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотема. Під уподібненням мається на увазі прагнення бути зовні схожим на тотем, хоча б якоюсь однією рисою. Так, деякі аборигени Африки, щоб бути схожими на антилопу, вибивали собі нижні зуби.

Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотем лише за умови дотримання особливих релігійних ритуалів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ставили перед головою вбитого "родича-оленя" посуд з їжею, виконували мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе вбити, просили вибачення і бажали щастя духові оленя в "країні померлих".

Первісні люди вважали, що тотемна тварина є священною істотою клану, що її кров символізує його єдність зі своїм божеством; ритуальне умертвіння і поїдання тотемної тварини, як і прототип будь-якого жертвоприношення, сприймалося ними як укладення "кровного союзу" між кланом і його божеством. У тотемних віруваннях люди переносили на природу риси власного суспільного життя, устрою: природа сприймалася ними як сукупність окремих груп споріднених явищ, подібних до історичних об'єднань людей у суспільстві. Люди, які були поділені на клани, роди і племена, вірили в те, що всі предмети одухотворені й організовані так само, як індивіди у спільнотах. Звідси в них, напевно, виникла думка про схожість конкретних видів рослин і тварин з родами і кланами людей. Ці види живої природи ставали тотемами в першу чергу.

Безперечно, були й інші причини надання об'єктам живої природи статусу тотемів. Справа у тому, що тотемні рослини і тварини були не фантастичними, а цілком реальними матеріальними об'єктами. Вони оточували людину, до них вона мала безпосередній стосунок, а тому і сприймала без проблем. Фантастичний елемент вірувань, пов'язаний з існуванням цих тотемних об'єктів, полягав лише в уявленні про спорідненість, що нібито існувала між конкретним рослинним чи тваринним видом і певною групою людей, і базувався на вірі у взаємний зв'язок зі своїм тотемом. Інших фантастичних компонентів у цих