Проте тотем був не єдиним, а можливо, і не головним об'єктом тотемних вірувань. За умови розвиненої форми останніх, наприклад, в аборигенів Центральної Австралії, набагато більшого значення "святості" набули матеріальні емблеми тотемних груп — "чуринги" (плоскі дощечки або камінці) та інші предмети.

З уявленням про тотемних предків пов'язана ідея перевтілення (реінкарнації), що дуже поширена і сьогодні серед племен Центральної Австралії. Тут тотемних предків вважають навічно втіленими у своїх живих "нащадках", тобто у членах тотемної групи. Кожний член племені отримує тотемне ім'я того з міфічних предків, який нібито запліднив його матір і через неї у ньому втілився. Усі люди, згідно з цим повір'ям, є живим втіленням тотемних предків.

Найбільш ґрунтовно тотемізм вивчено в австралійців, негрів Центральної Африки, індіанців Північної Америки. Проте пережитки тотемізму виявлено у всіх релігіях світу, включаючи іудаїзм, християнство, буддизм, індуїзм, іслам.

Таким чином, тотемізм, віра в тотем, є формою найдавніших вірувань у надприродні кровні зв'язки між людськими групами (родами, племенами) і тваринним або рослинним світом, рідше — явищами природи та неживими предметами, а тотем — тварина, рослина, предмет неживої природи, яких обожнювали і шанували роди і племена, вважаючи своїми предками. Він сприймався як реальний пращур, від якого залежить добробут роду, племені.

До етапу антропоморфізму слід віднести також шаманство (від евенк. — несамовитий) — віру в могутні надприродні можливості шаманів — стародавніх професійних служителів культу. Метою їхніх обрядів є лікування людей і тварин, а також усунення негараздів суспільного життя та несприятливих явищ природи.

Найбільш суттєва особливість шаманства полягає у використанні методів екстатичного спілкування з надприродними силами та підготовка осіб, які нібито мають здатність до такого спілкування. Звичайний ритуал впливу шамана — так зване камлання (несамовитий танець зі співом, ударами в бубон, брязкотом металевих підвісок тощо). Воно розглядається як спосіб спілкування з духами, що реалізується двома шляхами: за допомогою їхнього проникнення у шамана або в його бубон, чи, навпаки, через "подорожування" душі шамана до царства духів. Насправді, зміст камлання полягає у самогіпнотизуванні та гіпнотизуванні спостерігачів, завдяки чому шаман не тільки примушує їх повірити в його надприродні можливості, а й, у більшості випадків, вірить у них сам, переживаючи під час камлання певні галюцинації.

На думку багатьох Спостерігачів, шаманське камлання нагадує істеричний напад. Зазвичай шамани схильні до істерії. їх нервово-істеричний характер значною мірою є результатом професії, яку вони обрали для себе. Шаман спеціально і свідомо культивує в собі подібні властивості впродовж усього свого життя. Цей факт підтверджує висновки психологів, що шаманська професія підсилює, розвиває нервово-патологічні особливості характеру людини, яка стала на шлях шаманства. Самі ж ці особливості передують обранню професії шамана. Тому поява ознак нервового відхилення у людини розглядається деякими етносами як заклик духів до шаманства, якому вона не повинна чинити опір.

Шаман має дещо спільне зі знахарем. Перш за все вони обидва виділяються у своїй громаді як "фахівці" з лікування хворих. На відміну від шамана, знахар має певні примітивні знання з народної медицини. Шаман такими знаннями не володіє. Йому приписується здатність лікувати людей завдяки "вмінню" спілкуватися з духами. Однак він штучно наділяється таким умінням, оскільки, завдяки своїм психологічним властивостям, посідає особливе становище у громаді.

Отже, шаманство — одна з культових форм первісних релігій, пов'язана з діяльністю шамана, а також віра в можливість шаманів через спілкування зі світом духів передрікати майбутнє, дізнаватися про події у віддалених місцях, лікувати, викликати дощі тощо. Воно виникло у період розкладу первіснообщинного ладу та існує досі. Такий тривалий термін існування шаманства пояснюється тим, що воно задовольняє певні суспільні потреби, хоч реалізує їх помилковим, перекрученим способом. Ці потреби пов'язані насамперед з лікуванням людей, меншою мірою — з обслуговуванням мисливського промислу та інших видів господарської діяльності. Однією з основних причин зародження шаманства була повна залежність стародавнього мисливця і хлібороба від стихійних явищ природи. Шаманство дотепер поширене серед деяких племен Африки, Океанії, народів Північної та Середньої Азії, Америки.

Поряд із анімізмом, тотемізмом і шаманством значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від гр. — чаклунство, чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра у можливість впливу на людей, предмети і явища об'єктивного світу за допомогою надприродних сил. Розпочинаючи аналіз цього важливого явища в житті людей, слід констатувати наявність великих розбіжностей у його оцінці з боку фахівців. Це стосується передусім питань походження магії, 'її сутності та співвідношення з релігією.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкідлива та ін. Вони полягають у заклинанні мисливських пасток, у чаклунських процедурах на полі, у чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях і т. ін. Але в кожному випадку магія була і є або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною.

Під час досліджень магічного мислення тубільців Полінезії англійський етнограф і релігієзнавець Дж. Фрезер помітив цікаву закономірність: тубільці використовують магію в землеробстві, у процесі садіння бульбових рослин, врожайність яких нестабільна, але магія не застосовується ними при насадженні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються під час промислу акул та інших великих і небезпечних риб і морських тварин, але при ловленні дрібної риби магія вважається зайвою. Будування човнів завжди супроводжується магічними обрядами, а під час зведення будинків магія не застосовується. Це дало можливість Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не впевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від неї самої, скільки від безлічі привхідних чинників. Саме це і змушує її покладатися на допомогу таємничих сил і застосовувати магічні дії.

За Фрезером, магічне мислення ґрунтується на двох принципах. Перший з них свідчить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Суть другого принципу: речі, що хоча б раз взаємодіяли одна з одною, продовжують взаємодіяти й на відстані, після припинення прямого контакту. Перший принцип названо законом подібності, а другий — законом контакту. Виходячи з першого принципу, а саме із закону подібності, маг робить висновок, що він може викликати будь-яку бажану подію шляхом простого наслідування їй, наприклад, імітуючи грім і блискавку, може викликати дощ. На підставі другого принципу, все, що маг вчиняє над предметом, має, на його думку, справити вплив і на особу, яка хоча б один раз була у контакті з цим предметом, наприклад, маніпулюючи з волоссям людини, маг гадає, що здатний вплинути на її свідомість і вчинки. За типами впливу на об'єкт виокремлюють:* 

імітативну магію, коли впливу зазнає копія об'єкта. Цей тип магії ґрунтується на зв'язку ідей (речей) за подібністю. Його помилковість полягає у тому, що подібність ідей (речей) сприймається як їхня ідентичність;* 

контактну магію, що базується на законі контакту, тобто безпосередньому перенесенні магічної сили на об'єкт або його частину шляхом прямого контакту з ним (наприклад, клаптиком одягу чи пасмом волосся). При цьому характер впливу може бути різним — дотик руки, носіння амулетів, вживання зілля і т. ін. Контактна магія, на відміну від імітативної, припускається іншої помилки: вона виходить з того, що речі, які хоч раз торкалися одна одної, перебувають у контакті постійно. Теорія і практика доводять, що ця думка не відповідає дійсності.

Обидва розглянуті типи магії часто збігаються, тому їх позначають єдиним терміном "симпатична магія", оскільки кожен із них допускає, що завдяки "таємній симпатії" об'єкти впливають один на одного на відстані і імпульс їхнього впливу передається від одного об'єкта до іншого за допомогою невидимого зв'язку. Синонімом "симпатичної" магії є поняття "магія безпосередньої дії" (""агресивна магія"). Вся система "симпатичної магії" складається як з позитивних, так і з негативних приписів, або заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а й на те, чого робити не можна. Сукупність позитивних приписів утворює чаклунство, негативних — табу.

Багато в чому схожа на "симпатичну" магію так звана профілактична магія, У ній виокремлюють такі підтипи:* 

магію, що відганяє від людини негативні сили, не допускає їх наближення до неї (для чого, крім носіння оберегів, рекомендується створення шумів, укривання одягом тощо);* 

очищувальну магію, яка ґрунтується на використанні таких відомих засобів, як окурювання, кровопускання, обмивання та ін.

За призначенням магія поділяється на шість основних видів: шкідлива, лікувальна, виробнича, метеорологічна, військова і любовна. Ця видова класифікація не є повною, оскільки у будь-якому виді магії можна виокремити безліч підвидів. Так, виробничу магію дуже часто поділяють на мисливську, рибальську, будівельну, гончарну, ковальську, спортивну, навчальну і землеробську. Найпізнішим проявом виробничої магії вважаються відомі навіть багатьом цивілізованим народам обряди аграрного культу, яким були притаманні дві примітивні риси. Першою з них були систематичні