Цікавим і дуже суперечливим був також зміст інших видів магії первісних людей. Його детальний аналіз свідчить, що всі вони більшою або меншою мірою базувалися на законах подібності і контакту та перекрученому сприйнятті власної життєдіяльності. Дикуну не вистачало рівня абстрактного мислення для пояснення реалій повсякденної практики.

Проте життя не стояло на місці: змінювався світ, удосконалювався світогляд людей, розвивалися наука і філософія. Сучасна наука доводить, що бажане явище не є наслідком здійснення магічних обрядів, а явище, якого страшаться, не завжди спричиняється порушенням табу. Діють об'єктивні закони розвитку природи і суспільства, і саме вони визначають хід подій. Тому помилковою є думка, що наслідки (бажані й небажані) виникають лише під впливом законів подібності і контакту. Будь-яка подія є єдністю необхідного і випадкового. Необхідність виявляє себе через безліч випадковостей, а випадковості є формою прояву необхідності. Випадковість є об'єктивною так само, як і необхідність. Необхідностей теж ніколи не буває без випадковостей. Тому наука, на відміну від магії, намагається за випадковостями передбачати і відкривати необхідні події, допомагати людям свідомо зменшувати вплив негативних випадковостей на процес та результати їхньої життєдіяльності.

Релігієзнавство надає великої уваги вивченню співвідношення магії і релігії. Якщо припустити, що епоха магії повсюди передувала епосі релігії, то, природно, підлягають дослідженню причини, що спонукали людство (чи його частину) полишити практику магії і перейти до релігії. Можливо, це відбувалось таким чином: з плином часу первісні люди помітили, що магічні обряди не приносять їм бажаних результатів. Це стало справжнім відкриттям для них. Вони вперше визнали свою нездатність на власний розсуд маніпулювати силами природи, які до того часу вважались цілком підпорядкованими їхній волі. Люди все більше переконувалися, що природні явища, які вони намагалися викликати за допомогою ворожіння, чаклунства, обрядів та інших дій, дуже часто не відбувалися, що приносило їм страждання і зневіру в магічні обряди, або відбувалися й без їхнього втручання: дощ, як завжди, випадав на висохлу землю, Сонце продовжувало своє денне, а Місяць — нічне кругообертання. На Землі, як і раніше, народжувалися люди для праці, кохання і страждань, і, як за старих часів, після короткого перебування на ній навічно вирушали до своїх пращурів. Ці та інші чинники сприяли формуванню у наших далеких предків переконань у своєму безсиллі перед стихіями природи, висновків про необхідність переходу до нової системи віри, яка б угамувала їхні тривожні думки і стала б заміною магії.

Релігієзнавство доводить, що так чи приблизно так люди розпочали світоглядний перехід від магії до релігії. Але подібна зміна вірувань не могла відбутися раптово. Вона відбувалася, ймовірно, дуже поступово і набула більш-менш повного завершення за багато століть. Цей процес мав суперечливий характер, тому і погляди на нього неоднозначні. Деякі вчені розглядають магію як певну форму релігії. Інші, навпаки, цілком відмежовують її від релігії. Подібні погляди на співвідношення магії і релігії є однобічними, метафізичними, а тому — ненауковими. Поняття "магія" подібно поняттю "анімізм" є загальним, надзвичайно абстрактним позначенням дуже різноманітних обрядів і уявлень. Ці обряди й уявлення розрізняються не тільки за ступенем складності, не тільки за змістом, але, знов-таки, і за походженням, і за призначенням.

Дослідження свідчать, що первісну магію слід вважати основою для подальшого становлення релігійних культів. Культові дії первісної людини мали ділком земні, безрелігійні першопричини, були укорінені в її повсякденному житті. У подальшому цілком природні практичні дії почали набувати в очах людей магічного, надприродного вигляду. Передаючись від покоління до покоління в освячених традицією деталізованих ритуальних формах, вони обертались на релігійно-культові канони: молитву, релігійні пости, жертвопринесення тощо. Тому є всі підстави стверджувати, що розвиток людської думки відбувався від примітивного предметного мислення, через магію і релігію, до науки. Магічні вірування та обряди є дуже стійкими. Вони і сьогодні справляють суттєвий вплив на окремих людей.

Таким чином, система чаклунства і заборон ("табу") охоплювала всі сфери життя первісних людей і була єдиною формою його регламентації. Вона заміняла все те, що в сучасному суспільстві забезпечується мораллю, релігією, правом. .

З розвитком суспільства антропоморфічний світоглядний комплекс поповнивсясоціоморфічним — світовідчуттям і світорозумінням людини, яка наділяє себе властивостями і якостями природи. Для етапу світоглядного соціоморфізму характерні такі ранні вірування, як мантика, аніматизм і фетишизм.

Мантика (від гр. — ворожіння) — віра у ворожіння, у різноманітні засоби пізнання невідомого або передбачення майбутнього. На ранніх стадіях розвитку суспільства люди ворожили, як правило, з метою прогнозування врожаю або приплоду худоби. Види цих ворожінь збереглись до нашого часу. Потім з'явились професіонали ворожінь. У Стародавній Греції, наприклад, це були некроманти (від гр.— мертвий і ворожіння). Вони "викликали" душі померлих, щоб дізнатися про майбутнє. У Стародавньому Римі професіоналів ворожінь називали авгурами і гаруспіками.

Авгури (від лат. — птах) — колегія жерців, яка тлумачила волю богів за допомогою поведінки птахів. Належність до авгурів була довічною і високо цінувалась, оскільки давала можливість впливати навіть на хід політичних подій.

Гаруспіки (від етрус. — нутрощі; від лат.— спостерігаю) — жерці-віщуни. У Стародавньому Римі вони займались ворожінням на нутрощах тварин і витлумаченням так званих "знамень" — ударів блискавки, появи райдужних кілець навколо Сонця, випадків епідемій, снів тощо. ЗІ до V ст. гаруспіки утворювали спеціальну колегію жерців.

У середньовічній Європі були популярними фізіогноміки (від гр. — риси обличчя) — ворожбити за зовнішнім виглядом; рисами обличчя, формою тіла.

Релігієзнавство розглядає, вивчає й аналізує такі види мантики, як ворожіння на підставі: руху небесних тіл (астрологія), вигляду лопаткової кістки тварини (скапулімантія), вигляду внутрішніх органів тварини (гаруспіція), польоту і крику птахів (гаруспіція), форми пупка (омфаломантія), ліній руки (хіромантія), старовинних віршів (рапсодомантія), цифр (арифмомантія), пересування змій (офіомантія), спілкування з духами померлого (некромантія); в Б. У науковому релігієзнавстві ворожіння на розплавленому воску або олові, на сновидіннях, на сої, гральних картах, кавовій гущі тощо.

На етапі соціоморфізму для формування світогляду характерний також аніматизм (від лат. — одухотворений) — віра у безособові сили, які нібито діють у природі і впливають на життя людей. Ці сили уявлялися неперсоніфікованими і надприродними. З ними пов'язувались різноманітні вдачі людей, наприклад, під час полювання, морської риболовлі, битви на війні; плодючість худоби, врожай овочевих і злакових рослин. Аніматизм — одна з перших форм людського цілісного осмислення світу. У різноманітних трансформаціях він властивий релігіям усіх континентів і всім стадіям історії релігії.

Найбільш складним і суперечливим раннім віруванням, що тяжіє до соціоморфізму, єфетишизм (від фр. — талісман, амулет, ідол). Його суть полягає у наділенні певних предметів і явищ неживої природи надчуттєвими здатностями. Зміст цього поняття досить суперечливий. Одні дослідники називають фетишизмом шанобливе ставлення до будь-яких матеріальних предметів (у тому числі до небесних тіл, людей і тварин), інші схильні обмежувати обсяг цього поняття і включають до його змісту поважне ставлення тільки до земних неживих речей. При цьому деякі автори називають фетишем безпосередньо матеріальний предмет, що вшановується, інші вживають цю назву для позначення не самого предмета, а духу, що нібито перебуває у ньому, треті вважають характерною рисою фетишизму саму невід'ємність предмета від духа. Є дослідники, схильні настільки розширювати це поняття, що до його змісту включають не тільки об'єкти, а й предмети культу, наприклад, церковне вбрання, одяг священнослужителів, котрі самі по собі не є предметами шанування. Нарешті, для деяких вчених терміни "фетиш" і "фетишизм" означають певне ставлення людини до надприродного світу і віру її у здатність примусити надприродні істоти служити собі. Вони зовсім не пов'язують зміст цих термінів із шануванням конкретного виду предметів.

Вперше феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль де Брос (1709—1777) у книзі "Культ богів фетишистів". Він вважав, що фетиші — це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Насправді, фетишистські уявлення пов'язувалися не з усіма, а лише з особливими предметами та явищами. Для людини раннього родового суспільства, наприклад, не кожен камінець міг бути фетишем, а лише той, що вражав її уяву особливостями форми чи обставинами, за яких був знайдений. Тому здається неправильною позиція де Броса та деяких інших дослідників, які сприймали фетишизм як віру в надприродні властивості мертвих предметів. Таке тлумачення фетишизму суперечить самій його сутності як уособленню неживої