природи. Фетиші — не просто предмети, а, за уявленням людини, яка їх вшановує, — істоти, наділені власним життям, які, завдяки таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям, здатні певним чином впливати на людину так оточення, тобто цим предметам приписувалися властивості, що їм не були притаманні (здатність зцілювати, охороняти від ворогів, допомагати під час полювання тощо). Якщо після звернення до предмета людині вдавалося досягти успіху у практичній діяльності, вона вважала, що в цьому їй допоміг фетиш, і залишала його собі. Якщо ж людина зазнавала якоїсь невдачі, то фетиш викидала або замінювала на інший. Поводження первісних людей з фетишами свідчить про те, що вони не завжди ставилися з належною повагою до обраного предмета: за надану допомогу йому дякували, а за безпорадність "карали". Як приклад можна навести цікавий африканський звичай "катування'' фетишів, причому не тільки з метою їхнього покарання, а й для спонукання до дії. Звертаючись до фетиша з проханням про сприяння у якійсь справі, африканці забивали у нього залізні цвяхи, бо вірили, що після цього він краще запам'ятає звернені до нього прохання й обов'язково виконає їх.
Вважалося, що фетишам, амулетам і талісманам притаманна особлива прихована сила — так звана мана. Термін "мана" європейські антропологи XIX ст. запозичили в аборигенів Полінезії, які так називали силу, що керує природними процесами. Реальний зміст поняття "мана" не зводиться ні до імперсональної сили, ні до надприродного. Найбільш відповідне значення цього слова — "вища сила". Побутувала думка, що людина володіє маною, якщо стає щасливою, талановитою, демонструє певні екстраординарні досягнення, наприклад, як хлібороб, воїн чи вождь.
Щоб змістовніше зрозуміти процес виникнення фетишистських уявлень, слід взяти до уваги умови їхньої появи. На підставі багатовікового досвіду людина раннього родового суспільства вже сформувала думку про те, що будь-яка її дія певним чином пов'язана з її власними зусиллями, бажаннями, метою. Але, будучи обмеженою в знаннях про навколишній світ і про саму себе, вона ще не могла дати ґрунтовне пояснення ні природі цього зв'язку, ні причинам змін, що відбуваються навколо неї. Абстрагуючи різні прояви власної розумової і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли висновку, що предмети та явища природи є живими істотами, наділеними такими ж якостями, як і вони, причому природні речі і стихії є чуттєво-надчуттєвими і можуть вступати з людьми і між собою у певні стосунки. Таке перенесення власних розумових і вольових якостей на природу предметів і явищ сприяло формуванню у свідомості людей уявлень про здатність речей цілеспрямовано змінювати свої дії щодо них, подібно до того, як самі люди змінюють спрямованість своїх зусиль стосовно навколишнього світу.
Елементи фетишизму збереглися у релігійних поглядах людей і сьогодні. Досить проаналізувати історію релігій, щоб переконатися в тому, що фетишистські уявлення становлять невід'ємну складову будь-якого релігійного світогляду. Навряд чи існує хоч один із них, у якому фетишистські вірування не посідали б помітного місця. Фетишизм є одним із постійних структурних елементів будь-якої релігії. Це — універсальне явище історії релігійних вірувань. Його підтвердженням є дуже поширене в сучасних релігіях поклоніння, наприклад" Каабі (чорному каменю) в ісламі; ступам-реліквіям (від лат. — залишки) з останками померлих ченців у буддизмі; численним "чудотворним" іконам і мощам у християнстві тощо.
Отже, питання про первісні вірування в історії релігії є важливим і досить складним. Передусім це стосується періоду виникнення найдавніших релігійних уявлень. З цією проблемою пов'язана також низка питань щодо інтелектуальних, емоційно-чуттєвих та вольових здібностей людини, з якими, у свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про надприродне та віри в нього.
Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних вірувань. Причиною цього є майже повна відсутність прямих свідчень про ці вірування, недостатнє наукове опрацювання проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтація дослідників. З'ясування цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох питань, відповідь на які остаточно не знайдено і в наш час. Однак очевидно, що комплекс ранніх вірувань виражав у свідомості первісних людей уявлення про надприродні сили, котрі дають природі і суспільству закони, а людям — можливість існувати, їжу і захист від ворогів. Ці уявлення стали основою духовного життя людей аж до самої епохи неоліту (бл. VIII — Штис. до н. е.) — часу їх переходу від примітивного господарства (збиральництва і полювання) до продуктивного (землеробства і скотарства), до виготовлення знарядь праці з каменю за допомогою шліфування і свердління, до використання глиняного посуду, до прядіння і ткацтва. Ранні вірування, хоч і досить віддалено, але вже нагадували релігію, проте в них не було навіть поняття про бога, без якого неможлива жодна релігія. Слід зазначити, що всі пізніші релігії увібрали в себе ці ранні вірування. Відбулося це на тому етапі світоглядного становлення людини, що має назву антропосоціоморфізм. Антропоморфізм і соціоморфізм — два аспекти єдиного, цілісного антропосоціоморфі-стського світогляду, що сформувався на світанку людської цивілізації як релігійне світовідчуття і світорозуміння.
ЛІТЕРАТУРА
1. Абрамович С.Д., Тілло М., Чікарьова М. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Да Кар, 2004.
2. Абу Аля аль-Маудуді. Принципи ісламу. — Л., 1995.
3. Апокрифы древних христиан. — М., 1989.
4. Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. —' Українське Біблійне Товариство, 1993.
5. Буддизм и государство на Дальнем Востоке. — М., 1987.
6. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космологічні українські народні погляди та вірування. — К., 1992.
7. Буряк Г.В., Євсєєв СЛ., Петпуніна О.О. Релігієзнавство: Лекції. Контрольні завдання. Тексти: Навч.-метод, посів. / Нац. техн. ун-т "Харківський політехнічний ін-т". — X.: НТУ "ХШ", 2007.
8. Васильєв Л.С. История религий Востока. — М., 1988.
9. Введение христианства на Руси. — М., 1987.
10. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.
11. Воронин О. Автокефалія Української православної церкви. — Кенсінгтон (США), 1990.
12. Гараджа В.И. Религиоведение. — М.: Аспект-Пресс, 1995. — 350 с
13. Гладкий ВД. Древний мир: Энциклопедический словарь: В 2 т.
14. Донецк: МП "Отечество", 1996.
15. Голованова Н.О. Релігієзнавство: Курс лекцій / Акад. праці і соц. відносин Федерації професійних спілок України. — К.: АПСВ, 2005.
16. Горський B.C. Святі Київської Русі. — К." 1994.
17. Грушевський М.С. Духовна Україна: 36. творів. — К., 1994.