Виникнення та розвиток соціології релігії. Релігія на рівні індивідуальної та соціальної систем

План

1. Релігія на рівні індивідуальної системи, яка складає особистість

2. Релігія на рівні соціальної системи

3. Література

Релігія на рівні індивідуальної системи, яка складає особистість

Оскільки цей рівень містить у собі і початкові стадії індивідуального розвитку, він дає можливість зрозуміти функції релігії у процесі розвитку способу існування людини, тобто відповісти на питання — якими є джерела і шляхи розвитку релігійної поведінки індивіда. В поведінці людини небагато чисто біологічного, вона визначається не інстинктами, чітко генетично детермінованими зразками поведінки, і тому більш пластична, володіє свободою вибору на основі запропонованих культурою зразків поведінки, тобто в значній мірі людина створюється, формується іншими людьми і в першу чергу тими, котрі жили до нас. Це велика перевага в порівнянні з тваринами, але вона має і зворотний бік. Дитина безпомічна, нею не керують інстинкти, вона повинна навчитися володіти своїм тілом, контролювати емоції і спрямовувати свої дії. Для продовження роду людського необхідний соціальний порядок. Дитину треба годувати, вчити поводити себе відповідно до умов фізичного та соціального середовища існування. Тепер кожний новий досвід збільшує можливість вибору і разом з тим тягне за собою вагання, нерішучість, бездіяльність. Так перед кожним виникає загроза хаосу. Дитина потребує керівника, дороговказу, котрий би володів не тільки специфічними інструкціями відносно поведінки в даній на цей момент ситуації, але й прищеплював здатність до узагальнення (генералізації), розрізнення типів ситуацій, в яких можна застосувати раніше знайдені способи поведінки. Цей процес генералізації, абстрагування, виділення деяких зразків ситуацій і дій продовжується протягом всього життя людини і складає частину культури, в яку входить і безперервний розвиток індивіда. Зразки поведінки, які приймаються багатьма, розробляються в умовах конкретного суспільства. Вони являють собою ті стропила, той каркас, в якому індивід усвідомлює себе як особистість і свої відносини з тими, хто знаходиться поряд. Ці зразки попереджають хаос нічим не обмеженого вибору дій, встановлюють їх напрямки, завдяки яким може бути знайдений їх сенс і можуть бути передбачені наслідки. Іншими словами, особистість живе у світі, який вона в значній мірі створює для себе у спілкуванні, діалозі з тими, хто разом з нею живе в цьому світі і розділяє властиві йому зразки поведінки. Ця здатність до узагальнення реалізується не тільки у створенні зразків поведінки у повсякденному житті, але і в контексті життя людини, яке вписується в рамки універсума. Отже, кожний індивід живе в трьох світах, специфічним чином функціонуючи в кожному з них: в природному середовищі (як біологічний організм); у світі повсякденного життя, створюючи стосовно його потреб і масштабів орієнтири і зразки поведінки, які допомагають індивіду зрозуміти сенс його існування; і нарешті — в ідеальному світі, який містить в собі зразки, які виходять за межі повсякденної реальності. Релігія являє собою намагання пов'язати ці три світи в єдине осмислене ціле. Отже, вона розглядається в рамках "системного функціоналізму" в першу чергу як вирішення кінцевих, межових проблем людського існування. Це функціональне визначення може бути ілюстроване великою кількістю варіантів, в кожному з яких підкреслюється якийсь аспект цього складного феномена.

Релігія на рівні соціальної системи

Релігія на рівні соціальної системи є головним предметом соціологічного аналізу. Соціолог не може обмежитися вивченням функцій релігії в індивідуальному житті, хоча він повинен постійно мати їх на увазі. На перший план виходить дослідження впливу релігійної поведінки і релігійних організацій на соціальну групу, на життя в суспільстві.

Для початку необхідно визначити джерела релігії, які залягають не в індивідуальному розвиткові людини, а в її історичному розвиткові, тобто звернутися до найдревніших пластів культури Дюркгейм припустив, що примітивні суспільства, що дожили до нашого часу, являють собою модель таких стадій розвитку людства. Відповідно до цього тотемізм, розповсюджений у австралійських аборигенів, він розглядав як "елементарну" форму релігії, тобто таку, яка не спирається на якісь більш ранні форми, які їй передували. Це — самий початок релігійного життя. Дюркгейм стверджував, що в примітивній релігії об'єктом поклоніння є виражена в релігійному символі сама соціальна спільнота. За словами Парсонса, це перший рівень співвідношення релігії з соціальністю: тварина — тотем і клан — одне й те ж, часто члени клану в релігійних діях відчувають себе як міфічні символічні істоти, дії яких вони відтворюють у ритуалах. Релігія в даному співвідношенні виступає як ритуальний символізм з соціальним змістом

Другий рівень співвідношення релігії з соціальним визначається тим, що первинна функція релігійного ритуалу міститься у формуванні і зміцненні солідарності: спільна віра об'єднує тих, хто її приймає. Спільна віра створює, за Дюркгеймом, моральну спільноту, яку на мові сучасних понять називають церквою, спільноту релігійну від початку, але яка в той же час є світською соціальною системою. Хоча конкретні ({юрми релігійної організації в різних суспільствах неоднакові, важлива та обставина, що завжди, в усіх випадках релігія означає деякий тип спільноти — групу людей, котрі дотримуються спільних вірувань і зразків поведінки.

Визначення Дюркгеймом церкви як "моральної спільноти" пов'язане з тим, що він розрізняє два головні нормативні компоненти дії людини — когнітивний (пізнавальний) і моральний, дві первинні категорії культури — коди, які визначають когні-тивні структури, і коди, які визначають моральний порядок. 1 той, і другий мають, за Дюркгеймом, соціальний характер. Пар-сонс вважає, що в "Елементарних формах релігійного життя" Дюркгейм виділяє велику тріаду основних принципів систем людської дії: релігійний, моральний і когнітивний компоненти, які в його інтерпретації складають три первинні центри (осередки) культурної системи: конструктивну символізацію, морально-ціннісну символізацію і когнітивну символізацію. До цих трьох Парсонс додає четверту — експресивну символізацію, яку він пов'язує з категорією афекту (бажання, жага) і розглядає її як узагальнений засіб взаємообміну, вкорінений перш за все в соціальній системі і лише специфічним чином виступаючий посередником взаємообміну між особистістю і системою культури.

Ця четверта "символізація" виявляється досить важливою в аналізі релігійного ритуалу.

Єдність цих категорій на різних рівнях дає можливість зрозуміти, яким чином релігія надає мотивацію людським діям, пов'язуючи їх не тільки з наявними зовнішніми обставинами повсякденного життя індивіда, але і "трансцедентуючи" їх — пов'язуючи з космічним порядком. Тільки тому релігійні інституції можуть виступати в якості найбільш суворих санкцій і заборон, протидіючи поведінці, яка являє собою небезпеку не тільки для даної соціальної спільноти, але і для існування самого роду людського, для збереження людяного в людях. Керівництво з боку релігійних інституцій часто набуває настільки великої сили, що "перевищує" навіть імпульси інших соціальних інституцій і навіть "великого" суспільства, не говорячи вже про індивідуальні прагнення. Відмічені више загальні компоненти — умови існування, структури мислення і моральні настанови в різних культурах виступають в різних варіаціях, проте таких, які можна співставити і піддати аналізу на основі порівняльного методу.

Таким чином, релігія являє собою людський феномен, який об'єднує культурну, соціальну і персоніфіковану системи в осмислене ціле. "Структурний функціоналізм" Парсонса відрізняється від інших підходів до визначення релігії тим, що дозволяє поєднати в єдине ціле функціональний і субстанціональний типи визначення релігії на різних, взаємопов'язаних рівнях людської дії. З цих позицій, релігія містить в собі наступні найважливіші компоненти, кожний з яких є функціонально значущий: І) спільнота віруючих, які розділяють 2) спільні віру-вання, міфи, які інтерпретують абстрактні цінності культури в певній історичній реальності відповідно до конкретних умов існування даної соціальної спільноти завдяки 3) ритуальній поведінці, яка має на меті персональну участь, наскільки це можливо, у 4) долученні до спільних символів, які означають реальність, яка відрізняється від реальності повсякденного життя; те, що Дюркгейм називає "священними речами". Ці компоненти існують у конкретних формах, у всьому різноманітті конкретних релігій, які втягнені в процеси змінювання, розвитку, руйнування.

Хоча структура і функції, якщо їх розглядати в тому чи іншому конкретному втіленні, тобто стосовно до конкретних релігій, нерозривно пов'язані, однак соціологічний аналіз на теоретично-абстрактному рівні вимагає самостійного розгляду двох проблемних областей — "структура релігії" і "функції релігії".

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории