Головні положення шиїтського віровчення і культу (обряди, церемонії, паломництво)

В ісламі, як і в інших релігіях, релігійні обряди створюють складну систему ритуальних дій. Вони є найважливішим компонентом мусульманського культу. Однак мусульманський культ має ряд специфічних рис, які обумовлені відсутністю в ісламі церковної організації духовенства, як, наприклад, у християнстві. В зв'язку з цим деякі культові обряди не є обов'язково колективними і можуть бути відправлені індивідуально, поза мечеттю. Друга характерна особливість мусульманських обрядів полягає в тому, що в уявленнях віруючих існує неподільний зв'язок з народними традиціями тих країн і регіонів, де вони проживають. Найбільш чітко це проявляється в відправленні ритуалів, які пов'язані з найважливішими етапами в житті людини: народження дитини, вікові ініціації (суннат), весілля (завадж, піках), похорони (джаназа) та ін.

Разом з тим, мусульманські обряди, незважаючи на їх специфічність, як і будь-які інші релігійні обряди, є важливим засобом психологічного, емоційного та ідеологічного впливу на віруючих. Виявляючи неабиякий консерватизм, культові обряди формують стійкі стереотипи в свідомості і поведінці людей. Деякі з цих обрядів сприймаються масовою свідомістю як елементи національної традиції (наприклад, деякі жести, проголошення коранічних формул).

Носіями обрядовості та традицій виступають, як правило, представники старшого покоління, тобто дід, батько, мати, старші брати. Сильні враження викликають у населення духовні авторитети, що відносяться до вищих прошарків мусульманської громади, керують їх життям і регламентують поведінку членів громади.

Серед багаточисельних релігійних вимог та обрядів виділяються п'ять так званих "стовпів віри" (аркан ед-дін), виконання яких є обов'язковим для всіх віруючих. Це — віра в єдиного Бога і пророчу місію Мухаммада, молитва, піст, паломництво та милостиня "Стовпи віри", на відміну від деяких інших обрядів і вимог, єдині для всіх мусульман (виключенням є тільки сектанти), незважаючи на країни та континенти. Однак віруючі мусульмани виконують релігійні обряди і відзначають свята, які в різних країнах та у різних народів мають свою специфіку. Ці обряди тісне пов'язані з домусульманською традицією. Нерідко, в тому чи іншому культовому ритуалі, який освячений ісламом, можна побачити вплив місцевих традицій або запозичення деяких релігійних уяв з інших релігій.

П'ять "стовпів віри".

1 Віра в єдиного Бога (Аллаха) і пророчу місію його посланця Мухаммада. Така віра має свій вияв в промові слів, які свідчать про сповідування ісламу (шахаду): "Не існує божества, крім Аллаха, і Мухаммад — посланець Аллаха" (ля Іляха Ілля-ллах ва Мухаммад у расумо-ллах). Трикратне проголошення цієї формули в присутності духовної офіційної особи закладає офіційний ритуал прийняття ісламу. Разом з цим, ця формула виражає в стислій формі головний догмат мусульманської релігії — єдинобожжя.

2. Молитва (сакят, намас). Вона повинна відправлятись п'ять разів на день. У шиїтів молитва відправляється три рази на день. Час для відправлення намазу оголошує муедзін. Молитві передує обов'язкове ритуальне омовіння. Сам ритуал намазу складається з проголошення різноманітних релігійних формул. Головним чином це уривки з Корану, які супроводжуються суворо регламентованим набором вклонінь та інших тілесних рухів. Молитва, як правило, починається словами: "В ім'я Аллаха милостивого та милосердного!" (бісмі-ллях-р-рахмані-р-рахім). Цими самими словами починаються в мусульманських країнах всі офіційні виступи та документи. В молитвах фігурують також ще декілька формул з Корану, значення яких віруючим-нему-сульманам невідоме, оскільки промовляються вони завжди тільки по-арабськи: "тавак-кальтк а-ля-ллах", — що означає "я покладаюсь на Аллаха", "аль-мульк лі-ллах" — "царство належить Аллаху".

В п'ятницю — святковий день для мусульман, справляється особлива молитва. В інші дні молитва може бути індивідуальною і не обов'язково справлятись в мечеті. Після п'ятничної молитви проводиться проповідь (хутба). П'ятнична молитва і протть, коли віруючі збираються в мечеті, використовується духовенством в якості головного і найбільш впливового засобу впливу на мусульман.

3. Піст (саум, ураза, руза, роузе). Він полягає в утриманні від вживання їжі та будь-яких розваг. П іст є обов'язковим для всіх мусульман. Виняток мають тільки ті, хто фізично не взмозі їх виконувати (наприклад, хворі або мандрівники). Головний мусульманський піст виконується в місяці рамадан і (рамазан), за місячним календарем, і триває тридцять діб. В цей час зі сходу до заходу сонця забороняється вживати їжу, пити, курити, вдаватись до будь-яких розваг. Денний час повинен бути присвячений роботі, читанню молитов і благочесним роздумам. Після заходу сонця дозволяється вживати їжу і пити.

Треба сказати, що піст має ще доісламське походження. Тоді місяць рамадан за місячно-сонячним календарем Аравії припадав на саму сонячну пору року. Внаслідок нестерпної спеки всі роботи переносились на більш прохолодний час, тобто на вечір і ранок. Однак за місячним календарем, який затверджено в ісламі, піст випадає на різні пори року. Тому, можна сказати, що він втратив своє первісне значення. Існує ще декілька дат, коли мусульманам належить справляти піст, наприклад, перед початком свята мірадж, але ці пости є лише бажаними, а не суворо обов'язковими.

4. Паломництво (хадж). Воно є обов'язковим хоча б один раз в житті тільки для мусульман, які мають на це фізичні сили і матеріальні кошти. Хадж, або велике паломництво, здійснюється в перші десять днів місяця зуль-хіджеа. Паломники, які прибувають в Мекку (Саудівська Аравія), сім разів обходять навколо головної святині мусульман — Кааби (будівля прямокутної форми), яка розташована у дворі Великої мечеті Мекки (Масджід аль-харам). Ця мечеть була побудована на місці мусульманського язицького святилища. Далі паломники цілують "чорний камінь", який вмонтовано в стіну Кааби, п'ють воду з колодязя та виконують інші ритуальні дії. По закінченню хаджа починається головне загальномусульманське свято ід-аль-адха (курбан-байрам). Після цього більшість паломників направляється в Медину, де Мухаммад провів своє життя після переселення з Мекки і був похований в закладеній ним мечеті (Масджід ан-набі). Ті мусульмани, які здійснили хадж, отримують почесний титул хаджи і мають право носити особливу одежу.

Існує також малий обряд паломництва (умра), який здійснюється в будь-яку пору року і обмежується поклонінням Каабі. В більшості районів розповсюдження ісламу широко використовується обряд відвідування "святих місць" (зіяра), які, як правило, знаходяться в місцях поховання реальних або міфічних релігійних діячів і проповідників. Згідно з мусульманською догматикою, поклоніння "святим" є одним з найважчих порушень догмату ісламу про єдинобожжя. В зв'язку з цим в багатьох ісламських країнах релігійні діячі неодноразово видавали відповідні накази і пояснення. Але відвідування мазарів продовжує мати велике розповсюдження серед віруючих, забобонних людей. Така своєрідна впертість в значній мірі пояснюється тим, що мазари, як правило, пов'язані з доісламськими, більш старовинними місцевими релігійними уявленнями. Ці уявлення МІЦНО вкорінені в масовій свідомості, хоча самі віруючі пов'язують їх з ісламом.

5. Милостиня. Вона має дві форми: зекят і садака. Перша має форму податку на майно і прибутки, які теоретично повинні йти на потреби громади і розподілятись серед бідних мусульман. В деяких країнах Сходу зекят перетворився на звичайний державний податок, який відшкодовується раз на рік у визначений термін на кожен вид майна. Багато хто з сучасних ісламських Ідеологів розглядає зекят як перерозподіл прибутків у суспільстві, яке побудоване на принципах "ісламської соціальної справедливості". Садака — це добровільна роздача милостині заможними мусульманами для своїх бідних одновірців. Роздаванням садаки супроводжується ритуал головних мусульманських свят, п'ятничне відвідування мечеті.

Деякі мусульманські ідеологи причисляють до обов'язків віруючої людини також "священну боротьбу за віру" — джихад. Ця боротьба може мати найрізноманітніші форми: починаючи з особистого самовдосконалення і активної релігійної пропаганди до безкоштовної діяльності на користь громади або участі у воєнних діях "за віру". В різні періоди історії джихад використовувався тими чи іншими політичними силами як для мобілізації мас на визвольну боротьбу, так і з метою підтримки реакційних течій та організацій.

До найбільш розповсюджених та поширених звичаїв можна віднести і зберігання в домі, читання Корану в певних випадках. Однак поза межами арабських країн читати і розуміти Коран можуть не всі. Більшість віруючих лише повторює вивчені вірші та уривки.

В багатьох районах розповсюдження ісламу існує обряд обрізання (сунат), який має ще доісламське походження. Однак цей звичай не є визначеним ісламськими священними книгами. Тому він виконується згідно місцевій традиції і має найрізноманітніші варіації.

Треба сказати, що згідно з вченням шиїтів, звичаї, які було введено першими трьома халіфами (Абу-Бекром, Омаром, Османом) не можуть визнаватись джерелом пізнання і керівництвом в житті. На їх місце шиїти ставлять людей "святої сім'ї" (ахл-ал-бейт). На їх думку, хадіс повинен підніматись до "членів святої сім'ї" як до останнього джерела достовірності. Тому шиїтське богослов'я ретельно вивчає діяльність імамів та інших членів "родини" пророка. Створюються шиїтські збірки халисів — сахіх.

В шиїтських мечетях, на відміну від сунітських, жінки моляться в окремо відведених для них МІСЦЯХ.

Окрім