як своєрідне "шлюбне єднання" політики та релігії. Це єднання скріплене та узаконене волею Аллаха і тому є неподільним.
Таким чином, "ісламське правління" — це оновлена доктрина імамату. Це спроба реалізації ідеальної моделі теократичного державного правління, намагання відродити єдність духовного та світського в ісламі.
В шиїзмі сектантство набуло більшого поширення, ніж у сунітів. Одна з причин полягає в тому, що сунітський напрямок в ісламі був пануючим на території халіфату. Це давало змогу його лідерам більш ретельно контролювати своїх послідовників. Шиїзм, як правило, знаходився в опозиції. Діалог між окремими громадами шиїтів в ряді випадків був ускладненим. Деякі шиїтські угруповання були фактично ізольовані одне від одного. їх релігійне життя могло народжувати нові релігійні ідеї. Відігравала свою роль і прийнята в шиїтів практика "такий". Вона полягала в тому, що в разі переслідувань за віру шиїту дозволялось приховувати свої релігійні погляди, видаючи себе за правовірного суніта. Різні напрямки і секти в шиїзмі виникали протягом кількох століть. Причиною їх появи були різні соціальні, політичні, релігійні чинники. Але, незважаючи на різницю тих передумов, завдяки яким вони виникали, всі шиїтські напрямки в ісламі відстоюють "чистоту релігійної віри", єдиним послідовником якої вони себе вважають. І так чи інакше заперечують сунітську форму держави.
Багато шиїтських сект розділились за принципом визнання того чи іншого Імама. Загально можна розділити всі шиїтські секти на два головних напрямки: "крайні" і "помірковані".
Перейдемо тепер до більш детального розгляду окремих шиїтських сект.
Література
1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.
2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.
3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.
4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.
5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.
6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.
7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.
8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.
9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.
10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.
11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.
12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.
13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.