Дохристиянські вірування українського народу. Головні дохристиянські боги

План

1. Дохристиянські вірування українського народу

2. Головні дохристиянські боги

3. Література

Дохристиянські вірування українського народу

У духовному житті давньої України найважливішою подією було прийняття християнства. Разом із християнською вірою прийшли й зміни у світогляді наших предків. Про давні слов'янські вірування дійшли до нас дуже неповні й неточні відомості. Грецькі й римські письменники, що цікавилися давньою Україною, небагато переказали нам про релігійні погляди наших предків. Так, Прокопій писав про слов'ян, що вони визнають єдиного Бога, що посилає блискавку, і йому жертвують корови й усяку худобу. Не визнають призначення й не вірять, щоб воно мало якусь силу над людьми. Вони поклоняються річкам, німфам, іншим божествам, жертвують їм усячину та з цих жертв собі ворожать.

У грецьких й римських джерелах найвищий Бог виступає під різними назвами: Перун — бог грому і блискавок, Хоре — сонце, Сварог — вогонь, Дажбог — податель добра. Поклонялися також Волосові — богові багатства і худоби, Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, котрі з цих богів були здавна слов'янські, а яких слов'яни прийняли від інших народів. Так, Перун — це можливо германський Донар, що прийшов до слов'ян від варягів, або Хоре — мабуть божество, прийняте від іранців. Багато було різних другорядних божеств, назви яких ще лишилися в народній пам'яті, як русалки, мавки, водяні, лісовики, домові та ін.

Жертви богам приносили в різні місця. В особливій пошані були деякі річки, болота, колодязі. Жертвували також в гаях, під старими деревами, при вогнищі, під оборогом. Купці, які переправлялися через Дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиці і там під старезним дубом складали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому кидали жереб чи зарізати її, чи пустити живою. Коли купець приїздив на торг, то жертвував богам знову хліб, мясо, молоко, всякі напої й просив божество допомогти йому у торгівлі. Коли ж усе продавав, дякував богам, забивав у жертву кілька штук птиці, частину роздавав убогим, а решту приносив ідолам. Селянин під час жнив підіймав до неба корець із просом і казав: "Господи, ти давав нам страву, дай нам і тепер достатки!"

Окремих святинь наші предки не мали. Також не багато було зображень богів. У Києві тільки перед княжим двором стояли статуї головних божеств: Перун із дерева із срібною головою та золотими вусами. Слов'яни також не мали своїх жерців, кожний складав жертви сам. Але у великій шанобі були знахарі й чарівники, що лікували людей і займалися ворожінням. Знали їх під різними назвами: волхви, чаклуни, потворники, обавники, відуни, зілійники.

У народних обрядах лишилися спомини давніх слов'янських свят і поєднаних з ними обрядів. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли поворот сонця до літа й розквіт природи. Це свято пізніше об'єдналося з християнським Великоднем і зеленими святами. Русальний тиждень був присвячений русалкам, що виходили з води й гуляли на березі. Святкували також мертвецький Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. Свято Купала, що злилося з днем св.Івана — це ніч чарів, коли цвіте папороть, можна бачити заховані скарби й зрозуміти мову звірят. Молодь плела вінки, розкладала вогонь, виводила довкола нього танки, перескакувала через вогонь сама й переганяла через нього худобу, щоб уберегти її від чар. Під осінь приходило свято Коструба, прошання літа, під час якого ховали ляльку, що зображувала смерть. Ідея посмертного життя була невироблена й неясна. Загробний світ уявляли собі як рай чи вирій, гарний сад, де щасливо проживати праведники по смерті. Вони продовжували там земне життя й тому до могили давали мерцям поживу та різні ужиткові речі. Люди, що жили лихим життям, мали бути прокляті по смерті й стати вічними рабами.

Головні дохристиянські боги

Сварог.

В науці остаточно не встановлено, чи слов'яни мали Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про много-божників. Грецький письменник VI ст. Прокопій у своєму творі "Про готську війну" писав про слов'ян та антів, що вони почитали Єдиного Бога: "Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх". Так само історик XII ст. Гельмольд розповідає про віру балтійських слов'ян і твердить, що вони визнають одного великого Бога, що є Богом Землі і Неба. Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Одного Бога в киян, але дуже неясно.

Розуміння Неба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього їм йде світло та дощ, тому й обожнювали його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над нами. Так само й слов'яни шанували Небо й молилися до нього. За вірою наших предків Небо —це місце, де живуть боги, це Палата Божа, а зорі — то вікна, в які вони виглядають на світ. На небі все добре, бо то -

Боже, а звідси наша стара приказка: живе, як у бога за дверима.

Можливо, на початку єдиним головним Богом був у нас Сва-рог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог — батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги — Сварожичі. Даждьбог — бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. Слово "Сварог" пов'язують з індійським вуаг, одгеа — небо, соняшне світло (правда, В.Ягич виводив його із слов'янського "варити").

Свого часу В.Ягич намагався довести, що Сварог не був найвищим богом у слов'ян і у давніх пам'ятках він опинився випадково; крім того, це був ніби Бог північний, новгородський, а не південний. Такої ж думки дотримується й Е.Аничков у своїй дисертації 1914 р. "Язычество и древняя Русь". Він твердить, що Сварог взагалі не був богом, а назва постала від Сварожич, що означає священний вогонь біля стодоли, і тому його нема серед Володимирових богів, хоча його поважали хлібороби. Але не всі погоджуються з твердженням Ягича (наприклад М.Грушевський), і Сварог таки лишається господарем українського Олімпу. В науковій літературі Сварог — це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалі^ а також опікун ремесел, шлюбу і родинного щастя. У грецькій міфології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Перун

У X ст. в нашій українській міфології перше місце займає вже не Сварог, а Перун, який відомий й іншим слов'янським народам, а також литовцям. Перун — головний бог грому й блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживляє все, подавець дошу. Пізніше — це бог-воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірности, завжди заприсягалося Перуном у Києві, де на одному з пагорбків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев'яний, голова срібна, а вуса золоті. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу у воженій колісниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з вирію зозуля, вона будить Перуна від зимового сну, і він одмикає Небо й пускає на землю тепло.

У Початковому Літопису бог Перун згадується кілька разів. В договорах з греками 945 й 971 рр. русичі так само клянуться Перуном, який в таких договорах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов'янському перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім'я бога Зевеса, перекладено словом Перун, а це пояснює значення цього бога. Про те ж свідчить і чеський Глоссарій 1202 р., в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. Перуна згадують багато інших пам'яток.

Перун на всіх наводить страх, бо б'є своїми вогненними стрілами, тобто громом, демонів, але може вдарити й злу людину, ось чому в нас, особливо в західних областях України, аж дотепер збереглося стародавнє прокляття: "Бодай тебе Перун побив!".

Уявлення і повір'я про грім та блискавку у нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб'є. Злі сили дуже бояться грому й шукають собі порятунку під деревами, тому там не слід ховатися, щоб випадково не вбило разом з нечистим. Правда, грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: "Він і грому не боїться".

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, а й людям. Коли вперше гримить, то ше й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об щось інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щастити такій людині.

Перун посилає