Пізніше, з прийняттям християнства, культ Перуна забувався дуже поволі і був перенесений на святих громовиків Іллю, Михайла та ін. Постало кілька громових свят: Гавриїла — 13 липня, Кирика — 15 липня, Іллі — 20 липня, тріскучої Анни — 25 липня, Паликопа-Пантелеймона — 27 липня. Найпопулярніший громовик — це Ілля. Він їздить по небу у вогненному возі і полює чортів вогненними стрілами та блискавками. Свято Іллі на Гу-цульшині зветься "громовим святом". Володарем блискавки часто звуть Паликопу (Пантелеймона) чи Палія. Під час грози, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба позатикати камини, щоб ці сили часом не вскочили до хати.

Е.Аничков твердить, ніби Перун був головним богом тільки Київських князів Рюриковичів-Ігоревичів та дружини, а купецтво та селянство мали своїх богів, тому народ і не боронив його, коли Перуна скидали в Дніпро. Ставши можновладцем, Володимир хотів піднести вище значення Перуна — бог великого князя мав стати богом богів. Володимир в 980 р. виставив Перуна на стіни "Теремного Двору" і тим призначив його для вселюдного почитания. Він також ставить Перуна і в Новгороді. Але ця теорія сумнівна, бо маємо багато свідчень про те, що Перун був богом повселюдним, інакше різні "Слова" не виступали б проти нього. Саме слово "перун" сильно поширене по Україні й тепер, а це свідчить, що бог цей таки був богом народним, до того ж літопис свідчить, що народ плакав, коли тягли Перуна в Дніпро.

Даждьбог

Богом Сонця в нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба. Першу згадку про нього подає південно-слов'янський переклад візантійського Хронографа VI—VIII ст. Іоана Малали. В іпатієвому літопису від 1114 р. подається з цього Хронографа уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом. По Сварозі "царства син єго, іменем Сонце, єго же нарічють Даждьбог. Сонце царь, син Сварогіов, єже єсть Даждьбог, бі бо муж силен."

Корш вважає, що Даждьбог — це бог сонячний, визначає сили й дію сонця, як основу життя. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, ось чому в "Слові о полісу Ігоревім" названо русичів Даждьбожими онуками.

Походження назви Даждьбог — своє, народне; це слово складне, заложене з приказового способу даждь, цебто дай, і бог, багатство, бог продавець, дарівник. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньослов'янському Даждьбог, або по-староукраїнському Дажьбог.

Деякі дослідники, наприклад, Огоновський, Корш та ін. наполягають на чужоземному походженні назви цього бога, тут даждь — постало ніби з іранського dagh — пекти, палити, цебто Даждьбог — це бог вогню. Г.М.Баратц твердить, що староруські боги взагалі східного походження: вавілоно-асирійсько-го, ханаанського або фінікійського, а Даждьбога він подає ніби це філістимський бог Даган, по-арабському Дажун, цебто той, хто дарує небесний дощ — Дощівник. Але Баратцова думка в науці не прийнялася.

Хоре

Друга назва для бога Сонця була Хоре. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених — Волинський, Крек, Я гич, Фамінцин та ін. твердять, що Хоре і Даждьбог — це одна особа, один бог Сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що подають цих богів, не змішуючи, як дві особи. Одної форми назви для бога Хорса пам'ятки не знають, і пишуть по-різному: Харс, Хурс, Хурьс, Хоре, Хьрс, Хрос. У "Слові о полку Ігоревім" 1187 р. вживається назва Хоре бога Сонця, і зветься він Великим: Князь Ігор, утікавши, "Великому Хорсові волком путь прерискаше". У слов'янських перекладах грецьке ім'я Аполлон часом перекладене нашим Хоре. Божество це було добре відоме й західним слов'янам (Кравців Б. Про Волоса-Хор-са. "Америка". 1950, ч.9 (59). Філадельфія). Дуже багато давніх пам'яток згадують про Хорса. Літопис від 980 р. називає його серед Володимирових богів.

Деякі дослідники слово "Хоре" виводять із тюркської мови, чомусь Е.Аничков вважає Хорса божком тюрків, ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія неправдоподібна.

Дослідники встановили багато різних гіпотез для з'ясування етимологічного походження слова Хоре, але загальноприйнятого пояснення досі немає.

Велес або Волос

Одним з найважливіших богів був у нас і бог Велес, "скотній бог", цебто бог достатку, як пояснює його Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був сонячним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово "скот" в давнину означало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес —- це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, як Меркурій. Він, за твердженням міфологів, був не тільки охоронцем череди на землі, а Й пастухом небесних стад, цебто хмар, і цим пов'язувався з Перуном. Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Белесом у договорах з греками, починаючи від 907 р., і він часто згадується як "скотній бог". У Літопису панує форма Волос, але в інших пам'ятках знаходимо й Велес. В "Слові о полку Ігоревім" XII ст. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: "Віщій Боя не, Велесов внуче", — а це показує, що Велес був богом також поезії і музики, взагалі богом культури й мистецтва.

В Початковому літопису під 980 р. перераховуються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI ст. у Ростові.

Пізніше Велес був широко знаний, і залишився в топографічних східно-слов'янських назвах. В місті Новгороді на півночі також стояв ідол Велеса, і ця вулиця довгі віки звалася Волосовою. Був тут і монастир Болотов, і церква Богоматері на Воло-тові, побудовані на місці, де був ідол Волосів. Є й місцевості, що звуться Волосово, наприклад біля м.Володимира, Санкт-Петербурга та ін. місцях. У Болгарії так само є місто Велес, а в Боснії гора Велесова. Ім'я Велеса взагалі згадується в південних та західних слов'ян.

Саме слово Велес-Волос дослідники багато з'ясовували, але усталеного ще нічого нема. Звичайно ототожнюють дві форми: Велес і Волос, та підстав для ототожнення нема, бо форми ці різні. "Волос" веде до форми Влас, а Велес до Вльс, але такої форми пам'ятки зовсім не знають. Мансика твердить, що Волос—

це північна форма, а Велес — південна, хоча такого твердження пам'ятки не завжди виправдовують.

Слово Велес знане й серед слов'янсько-литовських народів. У чехів veles — нечиста сила, слово, відоме з XIV ст. Латиське veis—

біс, литовське velis — небіжчик, vele — душі померлих. Припускають, що Велес був раніше духом предків тому, що дбав про хатню худобу, а звідси і став він "скотнім богом".

За християнських часів Велеса заступив св.Власій, що свят-кується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через перипетії свого життя, бо з його життєпису знаємо, що св.Власій був добрим пастухом, чому й замінив попередньо пастуха Велеса і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше й була побудована церква св.Власія, покровителя худоби.

Деякі вчені ладні навіть викреслити бога Велеса з нашої міфології, бо ніби він постав із св.Власія. Очевидно, це перебільшення. У Греції св.Власій вважається охоронцем худоби з давнього часу, і як охоронець скота, він шанується й у Європі: в Німеччині, Англії, Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інших краях. Св.Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби худоби йому моляться. В Новгородському літописі від 1187 р. Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М.Костомаров (Вестник Европы. 1873, кн.2. Стр. 585).

Стрибог

Стрибог був богом вітру. Його ім'я часто зустрічається у давніх пам'ятках, але як і у інших богів, воно маловиразне. У "Слові о полку Ігоревім" йдеться про "вітри Стрибожі". У 980 р. князь Володимир поставив у Києві боввана Стрибогового для поклоніння, як свідчить про це Початковий літопис. Княгиня Ярославна у "Слові" звертається до Вітра, як до Бога: "О, Вітре, Вітрило, чому. Господине, насильно вієши?"

Назву Стрибог виводять різно. Огоновський виводив її із Стриб-бог, від "стрибати". В.Ягич виводив із дієслова стерти; так само роблять Сребрянський та Зеленін ("Изв. ОРЯС". 1903, кн.4. Стр.268). Інші вважають, що Стрибог — бог-нищитель, бог війни. Дану назву Стрибога, як бога-нищителя, порівнюють з грецьким Аполлоном того ж значення. Виводять і від чеського (шет-ржити) — берегти, милувати. Деякі вчені виводять назву Стрибог зі Сходу Так, акад. Ф.Корш та ін. виводять цю назву