Елліністичний іудаїзм. Іудейські обряди

План

1. Елліністичний іудаїзм

2. Іудейські обряди

3. Література

Елліністичний іудаїзм

Еллістичний період в історії іудаїзму охоплює час від завоювання Іудеї Александром Македонським у 332 р. до н.е. і до виселення євреїв з Єрусалима римлянами в 135 р. н.е. Отже, назва цього періоду умовна, оскільки в той час було не тільки елліністичне панування в Іудеї, а й римське. Ця назва виправдана хіба що тим, що греки мали чим вплинути на стародавню релігію, а римляни - ні, вони самі живилися елліністичною релігійною спадщиною.

З 301 р. до н.е. Палестина перебувала під владою єгипетських Птоломеїв, а з 200 р. до н.е. - сирійських Селевкидів. У цей період Іудея була звичайною рабовласницькою державою. Населення займалося землеробством. Розвивалося ремісництво і торгівля. В суспільстві існувала майнова і соціальна нерівність. Основна маса населення - хлібороби і ремісники - відчували гніт як своєї національної верхівки, що складалася з великих землевласників, торговців і лихварів, чиновництва і жрецтва, так і іноземних загарбників. Соціальне гноблення доповнювалося національним.

Духовний розвиток суспільства відбувався, головним чином, у галузі релігії. А це досить консервативна галузь. Зміни тут відбувались незначні, панував догматизм. Як уже було сказано, складання основних документів Святого Письма було завершене, сувій Тори зберігався в Єрусалимському храмі. Але книги Святого Письма переписувались і нерідко дописувались, підправлялися. Ці книги були написані на івриті і арамейською мовою. Але згодом дедалі більше поширювалась грецька мова, і євреї, які жили за межами Палестини, наприклад, у єгипетському місті Александрії, вже забули іврит і користувалися грецькою мовою.

За ініціативою Птоломея II Філадельфа (правив в 285-246 рр. до н.е.) Біблія була перекладена грецькою мовою. За легендою, 72 єврейських мудреці, запрошених Птоломеєм, протягом 70 днів працювали над перекладом, кожен окремо, не спілкуючись один з одним. Коли вони скінчили працю і порівняли зроблені переклади, то виявилося, що вони збігаються слово в слово. Це було чудо. Воно підтвердило божественність перекладеного твору. Так воно, чи не так, а Біблія, перекладена грецькою мовою, стала здобутком цивілізованого світу того часу.

Зроблений переклад дістав назву Септуагінта, тобто Переклад Семидесяти. В нього ввійшли твори, що й нині становлять канон іудейської Біблії.

Септуагінта була потрібна стародавньому світові тих часів, вона розширювала його культурний обрій. Була вона потрібна і стародавньому єврейству. І це не тільки тому, що євреї діаспори втратили знання івриту. Справа в тому, що іудейський світогляд не відповідав світогляду елліністичному. Євреї піклувалися насамперед про велич і вдосконаленість духу, їх ідеалом було служіння Богу і достеменно виконувати Вимоги Тори. Ідеалом греків була фізична краса і гармонія, вони більше, ніж євреї, жили матеріальним світом. Духовний світ греків був у більшій владі розуму, ніж серця. Пред'явлення античному світові Септуагінти єврейський світогляд заявляв свої претензії на участь у світовому прогресі цивілізації.

Сучасний поділ Біблії на розділи встановлений на початку XIII ст. кардиналом Ленгтоном (Англія), на вірші - у 60-ті роки XVI ст. видавцем Етьєном Робертом (Франція). Іудаїзм сприйняв це вдосконалення.

Птолемеї і Селевкиди в ІII-II ст. до н.е. виселили значну частину євреїв до Єгипту, Сирії, Вірменії. Відбувалась міграція євреїв і в інші країни. В І ст. до н.е. населення Іудеї становило лише близько 400 тис. чоловік, тоді як за її межами проживало вже понад 4 млн євреїв.

Підсилення соціального і національного гніту завжди живило в Іудеї внутрішнє напруження. Особливо підсилилося пригнічення євреїв Іудеї за сирійського царя Антіоха VI (175-163 рр. до н.е.), який навіть заборонив іудейську релігію. Реакцією на таку політику було повстання Маккавеїв, назване так, бо очолив його священик Мататія з роду Хасмонеїв, що взяв собі ім'я Маккавей (маккавет - молот), яке перейшло до п'яти його синів, що брали участь у повстанні. Особливо відзначився третій син Іуда Маккавей (пом. 161 р. до н.е.). Він очолив повстання в 167 р. до н.е., розбив армію Селевкидів, що значно переважала силами повстанців, у 164 р. до н.е. взяв Єрусалим, наново освятив Єрусалимський храм і поновив його діяльність. У 142 р. до н.е., незалежність Іудеї була поновлена.

Але в середині іудейського суспільства напруженість не спадала. Спалахнули суперечки про Усну, чи Неписану Тору, вона склалася давно, як коментарії до Тори в зв'язку із змінами в умовах існування іудеїв. Саддукеї в особі жерців і священиків храму наполягали на визнанні єдиним авторитетом Тори і запереченні Усної традиції. Їм заперечували фарисеї, які вірили у святість Усної традиції, тобто намагалися розширити межі іудейського віровчення. Вони домоглися підтримки народу й одержали владу в синедріоні - органі управління храмом.

З'явилися в іудаїзмі й інші течії. Серед них дуже впливовою була секта есеїв, які засуджували фарисеїв, пропагували ідеї соціальної рівності, аскетизму тощо.

У І ст. до н.е., як повідомляють стародавні джерела, євреї проникли вже в усі міста Римської імперії і важко було знайти таке місце на землі, де не було б євреїв, зазначав єврейський історик Йосип Флавій (37 - бл. 100).

Близько 100 р. до н.е. остаточно складається канон священних книг іудаїзму, зафіксованих Септуагінтою, вилучаються і знищуються апокрифи, твори, які не увійшли до канону, але якими продовжували користуватися деякі общини віруючих. Більшість із них була написана грецькою і арамейською мовами.

Тим часом держава Селевкидів переживає не кращі часи і поступово розпадається. На зміну грецького панування приходить римське, з 63 р. до н.е. в Іудеї встановлено римський протекторат, а в 5 р. н.е. вона стає римською провінцією з прокураторським управлінням.

Римське панування для Іудеї виявилось тяжким: тривало виселення євреїв з країни тепер уже в обширну Римську імперію.

Іудейська знать була втягнута в політичну боротьбу в Римі. Частина її на чолі з первосвящеником Гірканом і його радником Антіпатром підтримували Цезаря. Перемігши, Цезар зробив Антіпатра прокуратором Іудеї. Згодом син Антіпатра Ірод стає царем Іудеї. Царювання Ірода було кривавим. Але він домігся економічного розквіту Іудеї і відбудував, уже в грецькому стилі, Єрусалимський храм.

Після смерті Ірода Іудея знову стає римською провінцією, якою управляв римський прокуратор. Ще більше погіршується становище народу.

У народі поширюються месіаністські настрої і разом з тим досить радикальні, виразниками яких стали зелоти (від грец. - ревнителі). Зелоти закликали до боротьби, навіть збройної, із загарбниками, вони були противниками фарисейських пошуків компромісу з ними.

Посилюється релігійні пошуки, з'являються нові секти і нові пророки. Серед них - секта есеїв, які чекали "кінця світу" і пропагували ідеї рівності й демократизму. З другої половини І ст. н.е. як секта іудаїзму починає функціювати християнство, започатковане Ісусом Христом. Згодом воно стає самостійною релігією.

У такій ситуації спалахують народні повстання: Іудейська війна 66-73 рр. і повстання Симона Бар-Кохби 132-135 рр.

Римляни жорстоко придушили повстання. Під час Іудейської війни син імператора Веспасіана Тіт у 70 р. взяв Єрусалим штурмом і вщент зруйнував Єрусалимський храм. Сумну історію цієї боротьби євреїв за існування розповів римський історик Флавій у творі "Іудейська війна". Після розправи імператор Адріана з повстанцями Бар-Кохби римська колонія Елія Капітоліна, побудована на місці Єрусалима, була цілком зруйнована, згодом на його місці Андріаном було побудоване язичницьке місто з храмами на честь римських богів. Епоха елліністичного іудаїзму була завершена. Євреям під страхом смерті було заборонено жити в цьому місті. Раз на рік вони могли збиратися для плачу біля стіни храму, що був залишений у руїнах. Ця Стіна плачу зберігається дотепер.

Розправа Риму з іудеями стимулювала настрої антисемітизму в античному світі.

Іудейські обряди

Стародавній ізраїльський культ був нескладним - різноманітне поклоніння Ягве. Форми цього поклоніння могли бути запозичені в інших релігій, зокрема з культу Ваала. Головне в ньому - жертвоприношення. Це була своєрідна спільна трапеза з божеством. Вважалося, що Ягве живе на небі, тому його частка учти спалювалася, щоб у вигляді диму потрапити до споживача. Землероби і скотарі з радістю віддавали йому першу і кращу частину продукту своєї праці, яка розглядалась насамперед як дар Божий.

Суворий образ Бога Ізраїлю вимагав і більш вагомих дарів. Авраам приносив Богові свого первістка (Буття, 22,1-13), Ієвфай віддав на смерть свою дочку, Самуїл розрізує на шматки перед Богом Агава (І Сам. 15, 32), можливо, були й інші людські жертви. Але все це - винятки, судячи з Біблії. А взагалі культ жертвоприношення радісний, він відбувається в умовах піднесення і веселощів. Але згодом жертва, на якій лежить виразний відбиток первісного культу, поступається молитві і складній системі обрядів та приписів, через які релігійний культ глибоко проникає в побут, повсякденне життя.

Іудей через систему культових приписів і заборон стає пов'язаним з Богом весь час, кожної миті.

613 Заповідей Тори поділяються на дві категорії: 248 (це