Подальший розвиток взаємовідносин філософії і теології приводить до того, що філософія — єдина серед гуманітарних наук стане послідовним і необхідним партнером теології в ЇЇ принципових позиціях і установках — так мислить роль "неослужниці" теології Ф.Кайзер. Але тепер вона — служниця — шановний і достойний партнер, без якого теологія не в змозі зрозуміти саму себе. Ф.Коуплстон вважає важливою сучасною функцією філософії критику нею соціальних наслідків релігії, функцію, яка пов'язана з ім'ям Маркса. Ця критика, на думку Ф.Коуплстона, пов'язана з необхідністю звертання до філософських традицій різних культур. Тессі виражає незадоволення філософією, яка не виступає за пріоритет істини над знаннями. В статті не згадується марксизм, але мається на увазі саме він, коли автор закликає об'єднати християнську віру з філософським дослідженням, що і буде показувати практичну направленість філософії на земні інтереси. Л.Строе критикує сучасні форми науки і філософії, вважаючи, що ні ті, ні інші не спростують релігію.

В своєму радикальному агностицизмі Л.Строе доходить до абсурдних висновків, виражаючи сумніви в загальній необхідності науки. Й.Симон, навпаки, підкреслює, що особлива роль науки в сучасному суспільстві заставляє орієнтуватися на філософію й теологію. Але при цьому сама наука проблематична, тому що не здатна обгрунтувати теологію. Інакше достоїнство вважається недоліком: принципова ненауковість теології недоступна розумінню автора статті, і тому він лише констатує, але не пояснює першопричини кризи теології. Але він переконаний у вічності існування теології, оскільки вона звернута до індивіда і його проблем, а наука орієнтована на загально значиме. Це момент показник антропологічного звороту в апологетиці релігії, про який ми вже згадували. Для Х.Ходжеса завдання філософії складається з того, щоб "пояснити суть екзистенціального вибору та обґрунтувати його необхідність для людини". Але філософія приводить до скептицизму, тому що мислення людини непослідовне. Отже, віра вважається передумовою філософії, а не навпаки. Одночасно Х.Ходжес підкреслює, що атеїстичні погляди є неминучим елементом людської свідомості, а сам атеїзм — одна з найбільших творчих і культурних духовних сил. Така констатація в устах не тільки релігійного філософа, але й постійного прихожанина однієї з церков, як уявляє собі Ходжес, говорить про значні зміни, які зазнає сьогодні релігійна свідомість.

Погляд на філософські проблеми релігії як фони, які ставляться та вирішуються в буржуазній філософії релігії і теології останніх років, дозволяє виділити ряд стійких тенденцій їх розвитку, а також показати деякі порівняно незвичні їх аспекти.

Антропологічний переворот, уже відзначений в літературі, перетворився у досить стійку тенденцію апологетичної релігійної ідеології. Звичайно, з одного боку, це приклад пристосування, оновлюючих тенденцій, як вже не раз відмічалось. А з другого боку — можливість діалогу і співробітництва. Звичайно ж, гуманістичний світогляд в релігійному тлумаченні частковий, неповний і непослідовний. Загальна оцінка християнського гуманізму як породження суспільної системи насильства, експлуатації, гноблення продовжує залишатися вірною. Але тим більше не можна не бачити, що людська направленість деяких тенденцій в сучасній теології і філософії релігії, проникнення елементів гуманістичного світогляду в релігійну систему мислення, особливо в наш час, розкладає її, підриває, деформує закостенілі форми християнського світогляду. Це свідчить не тільки про кризу релігії, але й про експансії чужих природі релігії ідеалістичних тенденцій всередині її. Це відображає реальне протиріччя між історично необхідним та практично нездійсненним в межах буржуазного суспільства і релігійним осмисленням його реалій. Це також означає, що релігійна оболонка стає більш зовнішнім та відчуженим від реального життєвого змісту, історично-перехідним додатком до прогресивних спрямувань народів (наприклад, "теологія звільнення", "теологія революції").

Секуляризація — основна риса нашого часу, що характеризує зміни в релігійному комплексі. Досить цікавий поворот отримала свідомість останнім часом. Якщо раніше вона була феноменом, з яким релігія повинна була боротися, протиставляти йому свою ідеологічну силу, то зараз секуляризація уявляється, навпаки, новою рисою релігійної свідомості. Характеристика сучасної релігії в вимірі її секуляризованості, стверджує П.Брецці. До речі, це значить, що вже зараз релігія буде в змозі дати відповідь на складні історичні і земні питання. Насправді це лише нове оформлення для вічного, невикорінного релігійного змісту. Сакратизація світського — так можна було назвати цей новий ідеологічний міф апологетів релігії.

Вже не раз відмічався і аналізувався так званий процес дехристиянізації західної культури. Щоб запобігти труднощам, пов'язаним з його поясненням на користь релігії, його оголошують неіснуючим; дехристиянізації немає, тому що ніколи не було християнізації в значенні справжнього християнства. Звідси напрошується висновок, що процес дехристиянізації не має ніякого відношення до суті християнства, бо він означає дискредитацію лише несправжніх, спотворених, невластивих йому форм.

З цим же пов'язано розмежування традиційних, історичних форм християнства від справжнього, аутентичного. Виникає питання, на яке теоретики від релігії поки що відповіді не дають: чи було коли-небудь втілено в історії аутентичне християнство, і якщо так, то чи несе воно відповідальність за спотворення справжньої релігійності в історичних формах цієї релігії.

Виникає новий тип християнства. Іноді його називають інтимним, іноді антицерковним. Але суть його полягає в тому, що справжня релігійність тільки тепер, в нових історичних умовах, находить свій притулок не в різного роду конфесіональних організаціях установах, а в маргінальних утвореннях, що протиставляють себе офіційній церкві та її ортодокси.

Якщо раніше християнство претендувало на володіння абсолютною істиною, то зараз християнські філософи схильні вважати що ніхто, жодне вчення, ні одна філософська доктрина не володіють істиною в повному обсязі. З цієї тези виводиться необхідність для християнства йти назустріч земним проблемам, бути відкритим для будь-якого філософського чи іншого вчення. Але останнім часом в західній літературі з'явилась певна "контр-секуляризована" течія. Деякі соціологи стурбовані песимістичними перспективами майбутнього релігії, випливаючими з узагальнення чисельних емпіричних даних стану релігійності в капіталістичному суспільстві, тому намагаються зробити сумнівною тезу про секуляризацію. З точки зору аналізу цієї важливої проблеми значний теоретичний інтерес представляє збірник матеріалів зальцбурзької дискусії з проблем гуманізму, виданий під загальною назвою "Чи має релігія майбутнє?" (1971). Авторами статей збірника є такі видатні філософи і теологи, як А.Тойнбі, П.Бергер, Т.Лукманн, А.Гелен, Г.Кокс, М.Хоркхаймер: Розглядаючи питання про перспективи релігії в світі концепції секуляризації, більшість з них вкладає в основу аналізу визначення релігії Так, А.Тойнбі вказує, що прогнозування майбутнього релігії залежить від визначення змісту самого терміна "релігія". На його думку, релігія є "відповіддю людини, її почуттів, мислення і діяння на засіб переживання нею в космосі". Особливість цієї ситуації постає в труднощах та незвичайності буття людини, неможливості пізнання суті космосу, відношення різних аспектів людської природи, стверджує Тойнбі, іманентне природі людини. Звідси висновок про вічність та зміни лише її традиційних форм. Німецький соціолог Т.Лукманн вважає необхідним створення функціонального визначення релігії, яке б не було субстанціональним, не базувалося на історичній релігії, не мало змістовних релігійних постійних, типу віри в надприродне. Згідно Лукманна, релігійна "постійна" в людині є соціалізація в трансцендируючу єдине існування змістовну структуру, "що надає людині життєздатність". Німецький філософ та антрополог А.Гелен також вважає за необхідне шукати поняття релігії. За його твердженням функція релігії є "в стабілізації народу в доступному йому секторі начального середовища. Американський соціолог П.Бергер розглядає релігію як "здібність, необхідність для людини трансцендирувати свою безпосередню ситуацію та конструювати охоплюючі світи сенсу"

Філософія релігії, філософське пояснення релігії та ЇЇ ОЦІНКИ визначені загальною філософською концепцією того або іншого мислителя. В філософії релігії спостерігались дві основні тенденції: ідеалістичне, обгрунтоване необхідністю релігії, визначаючи її надприродне джерело, і матеріалістичне пояснення релігії природними земними причинами, виявляючи її несумісність з розумом та наукою.

Філософія релігії вирішує три основні проблеми: по-перше — вона дає загальні теоретичні вирішення питань про природу релігії, її сутність, по-друге — розвертає гносеологічний аналіз релігії, по-третє — визначає логіко-гносеологічні основи релігії, умови та можливості її формування.

Література

1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. М., 1993

2. Бендикс Р. Образ суспільства у Макса Вебера // М. Вебер. Вибране. Образ суспільства. М., 1994.

3. Вах І. Соціологія релігії // Соціологія релігії: класичні підходи. Хрестоматія. Наукова редакція і укладання М.П.Гапочки та Ю.АКимелева. М., 1994.

4. Вебер М. Наука як покликання і професія // М Вебер. Вибране. М., 1990.

5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. Під ред. В.І. Гараджа. М., 1994.

6. Кривелев И.А. История религии. В 2 т. М., 1975-1976.

7. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. М., 1985.

8. A.M.Колодний. Релігія в духовному житті українського народу. Київ, 1994.

9. Бадаев М.А. Ислам: происхождение и эволюция. Роль в общественной жизни. Баку, 1992.

10. Васильев Л.С. История религии Востока. М., 1988.

11.